Парафіяни володимирського Успенського собору та Низкиницього монастиря століття тому добивалися українізації церкви, а кремлівська комуністична імперія звела ці досягнення нанівець

Сьогодні на тлі російської агресії проти України, відбувається багато історичних змін. Однією з таких є розмосковлення церкви та єднання приходів навколо нашого предстоятеля Епіфанія, митрополита Київського і всієї України.

Багато із вірян вважають, що українізація богослужіння є новою формою тиску на них, яка виникла в час війни. Вони наполягають на збереженні уже давно русифікованої “церковно-слов’янської” мови та заперечують канонічність Православної церкви України. Проте в нашій історії уся правда, яку нам тривалий час забороняли ті ж самі москалі.

Ось, наприклад, село Низкиничі. Впродовж своєї історії, це село було зразковим у творенні незалежної української церкви. Саме тут народився і працював захисник православ’я Адам Кисіль, який спочиває в стінах Низкиничівської церкви. Він особисто допомагав митрополиту Петру Могилі боронити Київську митрополію у складі Вселенського патріархату. В 1920-х роках тут було проведено українізацію богослужіння, яку в 1932 р. змосковлена духовна консисторія заборонила. Згодом “священик” Паша-Мерседес вчиняє вандальські дії в храмі, а нині над могилою Адама Кисіля звучить змосковлена “церковно-словянська”. Як гадаєте, що б нам сьогодні сказали наші предки, які 100 років назад в Низкиничах уже слухали проповіді українською мовою?

В Тернопільському архіві зберігаються цікаві справи, над якими мали б задуматися і мешканці міста Володимир. В 1920-х роках велася активна робота прихожан над українізацією Успенського Собору міста Володимир (архівні матеріали нижче у фото). Цьому активно сприяв лікар Арсен Річинський, якого за свою позицію та ж змосковлена консисторія відлучила від церкви.

По навколишніх селах проводилися аналогічні процеси. Парафіяни, які були не грамотні особисто ставили відбитки пальців замість підписів під зверненням про українізацію богослужіння. Тобто рівно 100 років назад наші предки вершили справи, які надихали та були взірцевими для усього українського народу. Натомість кремлівська комуністична імперія звела ці досягнення нанівець.

Сьогодні коли наші мужні герої ЗСУ тримають лінію фронту, ми ж маємо боротися в тилу на своїх же фронтах. Один з них – боротьба за єдину українську церкву з українською мовою та настоятелем Епіфанієм, який пов’язаний із Вселенським патріархом. Цей фронт залежить особисто від нас. Проте нині ми досі дискутуємо та сперечаємося. Нам варто це припинити і остаточно відновити історичну справедливість, яку так просто прийняли наші прабабусі і прадідусі століття назад.

Джерелом для публікації став допис Юрія Велінця у фейсбуці