<

Невідоме Євангеліє, укріпрайон та пам’ятник відомої скульпторки: дослідник розповів про село Морозовичі Поромівської громади

Цей запис опубліковано більш як рік тому
14:44 | 31.01.2022 / Нововолинськ / , /
Перегляди
1098
/ Коментарі відсутні

Відомий волинський дослідник Олександр Цинкаловський згадує про неолітичне поселення в урочищі Тур-город поблизу села Морозовичі Поромівської громади.

Та й у наші часи археологи виявляли знахідки поблизу поселення доби бронзи. Назву села науковці виводять від імені Морозович, повідомляють Волинські Новини.

За легендою, колись їхав цією місциною пан. Був сильний мороз, і він замерз. Звідси й пішла назва. За іншим переказом, того пана, власне, й звали Морозом.

Вперше у писемних джерелах село згадане у 1569 році. 12-го грудня того року возний (судовий урядник) Тихно Оранський склав зізнання про вручення позову до Володимирського земського суду межиріцькій каштеляновій Зофії Остророговій.

До суду її викликали син кременецького старости, який пізніше і сам зайняв цю посаду, князь Януш Збаразький та його сестра Марина. Йшлося про маєток в селі Морозовичі. Очевидно, Зофія Остророгова не поспішала до суду, бо менш аніж через рік, 4-го вересня 1570 року, возний вручив їй ще один позов у тій же справі. А 18-го грудня того ж року – вже третій позов. Щоправда, цього разу не лише каштеляновій, але й її синам Якову та Миколаю.

Наразі невідомо, чим закінчилася судова тяганина, але принаймні знаємо, що до Морозовичів мав стосунок князь Януш Збаразький – відомий політичний та військовий діяч Речі Посполитої. Він був одним із керівників військ, які придушували повстання Северина Наливайка. У 1580 році брав участь у поході на Московію, де на чолі 2400 вершників розбив 10-тисячне військо московитів.

Але повернімося до Морозовичів, про подальшу історію яких знаємо таки небагато. Більше відомостей є про місцевий храм. Принаймні з 1771 року в селі була Святотроїцька церква.

Та вже у 1789 році згадано Святодухівський храм. Село тоді належало панам Радзіновським. У 1858 році в джерелах йдеться про Стрітенську церву. Майже сто років (до 1947 року) у Морозовичах служила династія священників Коровицьких.

Олександр Цинкаловський згадує, що в церкві зберігалося рукописне Морозовицьке Євангеліє.

У 1863 році в селі проживало 155 людей, у 1906-му – 376, а в 1913-му – на двадцять більше. У Морозовичах діяла початкова школа, був вітряний млин. В урочищі Вовчок був панський двір Гутовських.

Щоправда, ніхто з представників цієї родини не значиться серед великих землевласників початку ХХ століття. Та й детальнішої інформації про життя морозовичівських панів не маємо.

Перед німецько-радянською війною у 1939 році поблизу села почали споруджувати бетонні доти. Морозовицький вузол оборони №7 входив до Володимир-Волинського укріпрайону, протяжність якого становила 54 кілометри, а глибина – 5-6 кілометрів.

Морозовицький вузол складався з трьох опорних пунктів: Волицького, Русовицького та Осмиловицького. До складу вузла мало входити 14 дотів: 4 – у Волицькому ОП, 6 – у Русовицькому ОП, 4 – у Осмиловицькому ОП. На озброєння передбачалося шість 76-мм гармат, п’ять 45-мм гармат (спарених з кулеметом ДС), 18 «максимів» та 14 ручних кулеметів Дегтярьова.

Володимир-Волинський укріпрайон мав складатися з 7 вузлів оборони, до яких входили 25 опорних пунктів. Проте до червня 1941 року було споруджено лише 4 правофлангові вузли оборони, у яких з 13 опорних пунктів збудовано лише 8. Тож надовго затримати німецькі війська опорники не змогли. Хоча частина з них чинила запеклий опір.

У 1975 році в селі постав пам’ятник загиблим землякам. Виготовили монумент на Львівській кераміко-скульптурній фабриці. За деякими даними (які потребують підтвердження), його автором була Луїза Штеренштейн – відома українська мисткиня, яка працювала у галузях станкової та монументальної скульптури. Довгий час вона проживала у Львові. Пані Штеренштейн є авторкою понад сотні монументальних споруд в Україні та за кордоном.

На захід від Морозовичів розташований заказник місцевого значення Прибужжя площею понад одна тисяча гектарів. Створений він, аби зберегти природний комплекс долини Західного Бугу. Там водиться чимало тварин, в тому числі й ті, що внесені до Червоної книги України.




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

26 Квітня, П’ятниця