<

Допомагаючи військовим, староста Поромівської громади наїздив п’ятдесят тисяч волонтерських кілометрів

21:08 | 24.10.2023 / Іваничі, Новини / , , , /
Перегляди
13458
/ коментарі 2

Фельдшер, шахтар, сільський голова, староста. Всі ці щаблі кар’єри пройшов староста Морозовичівського округу Поромівської громади Микола Тюхта.

Комунікабельний, енергійний і щирий. У всьому. Якщо вирішив, що йде на вибори, то йде, заручившись лише підтримкою друзів. Якщо вирішив, що селам його сільради буде краще в Поромівскій ОТГ, то й агітував за це приєднання. Якщо вирішив не підтримувати нинішнього голову Поромівської ОТГ Олега Савчука на цю посаду, то так і зробив. І уявіть здивування Миколи, коли Олег Савчук запропонував йому місце старости Морозовичівського округу. Подивувався навіть сам, але погодився. Бо роботи було зроблено чимало і ще багато заплановано, – пише Слово правди.

У політику потрапив випадково

Микола Тюхта мешкає у Волиці Морозовицькій, власне це село, а ще Морозовичі та Русовичі і формують його старостинський округ. У 2015 році, коли були місцеві вибори, Микола трудився на шахті № 1 Нововолинська, куди пішов працювати з ФАПу.

“Раз зустрічає мене власник магазину Анатолій Юзефович та каже: «Коля, ти ж знаєш, що вибори мають бути. Ти не хочеш спробувати?» Я посміявся, бо вже знав, що є чотири кандидати на посаду сільського голови. Та якось він мене вмовив. І от в останній день подачі документів приходжу у виборчу комісію, і, виявляється, я єдиний, хто подав документи на посаду сільського голови. Зрозуміло, що ним і став та пропрацював до 2019 року – до об’єднання з  Поромівською громадою”, – розпочинає розповідь Микола Миколайович.

На початку розмови попереджає – може вихопитися міцне слівце, це у нього ще від роботи в шахті лишилося. В ній довелося попрацювати після того, як полишив роботу у ФАПі села Кречів. Хоча за освітою медик і до цієї справи час від часу тягне.

За три місяці об’їздив біля 40 перевізників, але налагодив автобусне сполучення з Нововолинськом

Другий робочий день на посаді сільського голови розпочався з того, що два десятки людей прийшли до нього на прийом. Хтось кликав «Миколайович», хтось «дитино», хтось «Коля», але всі вимагали одного – маршрутки. У той час села сільської ради не мали транспортного сполучення з Нововолинськом.

“Думав, що то просто і легко відновити курсування маршрутки. За три місяці об’їздив біля 40 перевізників. Посилали мене один до одного, поки не натрапив на Олександра Селещука. Він до нас почав їздити з 15 лютого 2016 року. Це було моє найперше і найшвидше досягнення”, – тишиться Микола Тюхта.

Власники корів теж дружно приходили до голови і питали, де мають пасти тварин, оскільки землі, які використовувалися під пасовище, стали роздавати учасникам АТО. Трохи було скандалів, непорозумінь, людям не подобалося, що земельні наділи надають мешканцям Нововолинська.

Сільський голова пояснював, що атовців не можна ділити на своїх та чужих, адже захищали вони одну Україну. Говорити з деким доводилося і «твердими слівцями».

Згодом пристрасті вляглися. 110 ділянок під садівництво отримали учасники бойових дій з Нововолинська, а ті, хто є мешканцями сільради, ще й землю під будівництво та для ведення сільського господарства.

Ще одне досягнення – утеплення дитсадочка у Морозовичах

Гордиться староста тим, що вдалося утеплити дитсадок у Морозовичах. Була проблема з підлогою – в ігровій кімнаті вона була на одному рівні, в спальні – на іншому. Поговорили з батьками, організувалися, і зробили ремонт власними силами. Трішки фінансово допомогла фірма «Луга-нова».

“У  Морозовичах є великий, десь на тисячу квадратних метрів, будинок культури. Дощ закінчиться, а з даху ще тиждень капало. Через те посипалась штукатурка”, – пригадав староста.

За сприяння Ігоря Гузя отримали 200 тисяч гривень на перекриття даху євроруберойдом. Також нардеп допоміг закупити шість комп’ютерів у школу та сприяв виділенню 130 тисяч гривень на встановлення двох дитячих майданчиків.

Вдалося за кошти сільського та державного бюджетів капітально відремонтувати частину вулиці Північної у селі Морозовичі.

Підтримав вибір односельчан щодо об’єднання з Поромівською громадою

Пропрацювавши кілька років сільським головою, Микола Тюхта зрозумів, що слід об’єднуватися, оскільки його села завжди були дотаційними.

“Усі попередні роки фінансові вливання у сільську раду здійснювалися з району. Але ж почалося об’єднання, район став голий-босий. Була перспектива об’єднатися з Нововолинськом, Литовежем та Поромовом. Не знав тодішнього голову Поромівської громади Євгена Недищука, при спілкуванні він видався доволі адекватним.

Найперше пояснював людям – важливо, аби громада в майбутньому стала фінансово спроможною. Пояснював, що ми об’єднуємося не з людиною, яка громаду очолює, а з багатшою ТГ. Голова завтра-післязавтра поміняється, а гроші лишаться. І більшість людей вибрала Поромівську громаду”, – розповів Микола Тюхта.

З 2019 року Микола Тюхта працював старостою Морозовичівського округу. Думав, що у 2020 році облишить цю посаду, оскільки не підтримав Олега Савчука на виборах голови Поромівської ОТГ, оскільки особисто з ним не був знайомий. Але агітував за нього тих, хто був проти Недищука. Здивувався, коли Олег Савчук не лише виграв, а й подав його кандидатуру на посаду старости і депутати на сесії її підтримали.

Замінили частину водопроводу в селі Морозовичі

Уже за час перебування в об’єднаній громаді вдалося замінити частину водопроводу на вулиці Шевченка у селі Морозовичі.

“З чугунними трубами, яким  по 60 років, мали велику мороку, особливо, коли тріскали повздовж. Тратилась купа грошей на їхній ремонт. Замінили десь 420 метрів, ще лишилося 550, думаю, до кінця року замінимо і їх. У Морозовичах дві водонапірні башти, одній – 55 років. Довгий час її ніхто не чистив, бувало, вода з крана текла така іржава, ніби чай.

Довелося замінити всю нижню частину башти, і вода тепер відносно чиста. Поставили автоматику, «Водолій», а так ми називаємо того, хто обслуговував сільський водопровід та водонапірні вежі, був уже старшим чоловіком і про обов’язки часто забував”, – зазначив староста.

Наїздив бусом 50 тисяч кілометрів

Повномаштабне вторгнення росії відкорегувало усі плани старости. Тепер у нього в пріоритеті 36 хлопців, які на фронті захищають Україну. Майже кожного відвіз на пункт збору. Наїздив своїм бусом, за 14 місяців, 50 тисяч кілометрів. Одного захисника возив аж 13 разів, бо постійно повертали. Діти воїнів частенько казали: «А це той дядько, що забрав мого тата в армію». Тож Микола вирішив з ними заприятелювати і запросив у сільраду на посиденьки з цукерками та печивом. Так і знайшли спільну мову.

“У перші дні нападу росії всі згуртувалися. Зі своїх сіл возив в Поромів продукти, шкарпетки, термобілизну. А Олег Савчук організував вже великі машини у військові частини області. Не знаю, скільки тоді спав, бувало, приходив додому знімав лише верхній одяг і на кілька годин «вирубувався». У сільській раді до труби опалення підвішували рибальські сітки і плели маскувальні. Сплели їх десь більше сорока.

Коли почали мобілізовувати хлопців, я їх майже всіх возив в Іваничі до військкомату та доводилося тричі в день їздити у Володимир за військовою амуніцією. Люди скидалися коштами, купували рукавиці, термобілизну, окуляри, наколінники, розгрузки, ліхтарики, бронежилети та тепловізори.

Раз подзвонила Марина Дмитраш – вона у Польщі назбирала повен бус благодійної допомоги. Думаю, там було на тисяч триста необхідних для бійців речей, сухого харчування та консервів. Це була одна з найбільших допомог, яку отримували. Кожному мобілізованому хлопцю збирав рюкзак. У нього клав каремат, спальник, ножиці, турнікет, повербанк, окуляри. І зараз стараюся відправити адресні посилки. А ще висилаю пасту Теймурова – це ефективний засіб, коли пітніють ноги і є ризик розвитку окопної стопи”, – розповідає Микола Тюхта.

Має волонтерське посвідчення і активно допомагає ЗСУ

Долучилися до допомоги армії школа та дитсадки округу. Тут готують для захисників домашню їжу. Її часто на передову доставляє капелан Павло Гаврилюк та волонтерка Оксана Куценко. Чимало допомоги надала родина Федоруків з Італії, котрі привозять її від асоціації українців в Мареммі. Дякує староста родині Тетяни Панасюк з Канади, яка дуже багато допомагає ЗСУ, але не хоче, аби це афішували. Так само не хоче афішувати й своє волонтерське посвідчення Микола Тюхта. Але воно є і, зважаючи на активність старости, зароблене реальними справами.

Активно у селах округу приймали переселенців. Коли в людей закінчилися місця – селили в дитячому садку. Якби була потреба, то б  і будинок культури використали, бо там якраз капітально відремонтували спортивну кімнату. Нині в Морозовичівському старостинстві мешкають семеро переселенців з Харкова та Донеччини. Ті, хто втікав від жахіть війни з Київщини, незабаром повернулися додому.

“Були й такі, що приїхали зі столиці з собачкою під рукою. Надали їм шикарну хату, але біля неї ще бруківка не була вимощена, то пані сказала, що по болоті ходити не буде. І поїхали. Образливо стало власниці будинку. Людина побула у нас кілька хвилин, а негативного осаду лишила надовго”, – зауважив староста.

З власних спостережень Микола Тюхта робить висновок, що за час повномасштабної війни люди фінансово виснажились, хоч і не розуміє такої байдужості декого зі своїх земляків.

А ще не без гордості староста показує  фотоальбом з сотнями світлин, на яких зафіксовані моменти життя його округу. Особливо дорогі фото з передової, отримання волонтерської допомоги, зустрічі з воїнами.

«Мене не буде, а альбом розкаже про те, що ми зробили», – зазначив Микола.

Вже, коли просила його скинути мені фото до статті, староста написав:

«Якщо хлопці на сході віддають за нас життя, то ми тут, в тилу, повинні жертвувати майже усім: часом на сім’ю, коштами, автомобілем, відпусткою, вихідними, ночами. Усе це в порівнянні з людським життям ніщо».

Подумалось, допоки є люди, які про це не лише пафосно говорять, але й дотримуються цих слів – доти й буде триматися волонтерський тил.

Ярослава Колоскова







коментарів: 2
  1. Миколо, коли путлєр здохне і закінчиться війна, бажаю шоб ти по Європі та й взагалі по світу наганяв не менше кілометрів. Тільки вже з позитивними моментами!

  2. Ми зобов’язані допомогати армії, за ради своїх діток, внуків, правнуків . Це жорстока війна, і наша допомога вкрай важлива

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

24 Лютого, Субота