Закликаю творити перемоги і пишатися перемогами один одного

Думаю, що сьогодні ми маємо згадати, що 2018 рік – це сторіччя УНР. Сторіччя перемог і сторіччя історичної поразки української нації в боротьбі за свою державу. Я не буду довго говорити про причини того, як відбулася і як пала УНР. Скажу лише одне: на моє глибоке переконання – і 100 років тому, і сьогодні – у нас ті самі вороги. Москва та власні популісти та ультрапатріоти, для яких нема нічого солодшого, ніж скинути свою ж державу.

Колись давно я прочитав мудру книжку – журнал “Критика”, де антирадянські поляки та антирадянські українці, перебуваючи в еміграції в Парижі, дискутували між собою. І поляк, а одночасно великий українець Єжі Гедройц, написав знамениту для мене фразу, апелюючи до роману, а тепер вже й фільму “Вогнем і мечем”. Він сказав, що європейську Польщу збудував дисциплінований поручик Володиєвський, а причорноморськими степами і далі гасає верхи на коні отаман Заглоба і рубає направо-наліво і своїх, і чужих. Гірко, але правда. Так було, але так не має бути.

Якщо ми й далі будемо мовчати про наші досягнення, ми точно програємо інформаційну війну. Посмію сказати – ми її практично програли. Всі російські та олігархічні канали 24 години на добу зомбують населення про те, що Україна вже програла все. І вже дійсно її оголосять “Failed State”. Cьогодні вже нав’язано бідним людям, що це не Путін винен, а Порошенко винен у війні. Що це не Янукович винен у розкраданні, а генеральний прокурор, який забрав у нього гроші. Вже винні не ті, хто проклинає владу, а ті, хто щось пробує будувати.

Кажуть, святий Петро казав знамениту фразу: “Підперезаний розум”. От саме “підперезаного розуму” сьогодні Україні бракує. І я хотів би закликати усіх нас до цього “підперезаного розуму” у цей важкий час.

Теза друга. Про корупцію. Безумовно, це одна з найбільших проблем країни. І не тільки тому, що вона стримує економічний і соціальний розвиток, а ще й тому, що з тезою про корупцію пов’язане прохолодне ставлення до нас наших західних союзників і дуже критичне ставлення наших співвітчизників.

Так, корупція все ще є величезною, неприпустимо великою. Але хочу нагадати про те, що влада практично сформувала спеціальну інфраструктуру по боротьбі з цією корупцією. Фактично є два блоки: перший – ГПУ разом з МВС і СБУ та ДФС, і другий – це САП і НАБУ. До нашої прокурорської підслідності належить протидія корупції категорії Б (грубо кажучи, від голови сільради до заступника ОДА), а у колег із САП та НАБУ – корупція категорії А (від голови ОДА і вище).

Я завжди звик звітувати за свою роботу, а не шукати винних у помилках. І можу заявити, що завдяки спільній союзницькій роботі ГПУ, МВС, СБУ і ДФС мені не соромно дивитися в очі українцям. Бо ми маємо 2500 не намірів, а вироків по справам щодо корупції. 2500 законних вироків по корупції, що вступили в законну силу. Ми маємо також 60 мільярдів гривень, повернутих до державного бюджету. І думаю, що до кінця року буде ще трохи більше.

Ми маємо також близько ста тисяч гектарів землі, повернутої із брудних рук до державної або комунальної власності. Маса об’єктів. Мій улюблений приклад – це місто Дніпро, в якому таких об’єктів за минулий рік повернуто 102, а в цьому році – ще близько 80. І військовий госпіталь, де лікуються всі наші ветерани, і ЖЕКи, воєнкомати, лікарні, дитячі садки і навіть школи.

Порядок наводиться. Чому ж тоді нас так гостро критикують? Тому що, з моєї точки зору, затягнулися очікування результатів від САП та НАБУ. Три роки існування цих інституцій поки що не втілилися в жоден серйозний вирок, в жодні серйозні гроші, які були б повернуті до бюджету. І, що найцікавіше, ті, хто опікується майже недоторканістю цих установ, саме ці західні партнери не критикують їх за відсутність результатів. Немає “великої риби”, правда немає. Але забороняється критикувати ту інституцію, яка цим займається. В першу чергу, мені.

Тому вважаю, що кожному треба займатися власною ділянкою роботи і припинити шукати винних, якщо хтось не вміє працювати. Якщо результатів немає – треба прощатися з посадою. Якщо скрізь одні вороги – спробуй плити проти течії, там завжди знайдуться друзі. Але хочу сказати, що всі ці досягнення (тисячі вироків та мільярди повернутих гривень) – це лише тактичні успіхи. Я цілком свідомо розумію, що корупцію треба долати не тільки каральними методами, а спільною роботою усієї влади.

Я маю на увазі, що корупцію ми різко зменшили, коли спільно прийняли систему Prozorro в державних закупівлях. На мільярди більше стало надходити до бюджету, і на мільярди зменшилася вартість державних послуг.

Я скажу, що те саме зробили, коли запровадили автоматизовану систему повернення ПДВ. Вічний біч і предмет просто знищення української влади в попередні роки, бо всі знають, що відкати за повернення ПДВ сягали в деякі часи навіть 40%. А сьогодні це робиться день у день – 98% від заявки кожен тиждень. І можна ще багато говорити про успіхи Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, які дійсно закрили системні проблеми, які породжували тисячі корупціонерів і мільярди розграбованих коштів. Але треба сказати, що роботи ще багато.

Особисто я вважаю, що найбільшим джерелом корупції в Україні є невиправдано великий державний сектор. Понад три тисячі державних підприємств, 60% яких офіційно неприбуткові – це і є головне джерело корупції, бо ці підприємства неприбуткові для держави, а для своїх партійних босів вони дуже прибуткові. І тому велика приватизація – єдина негайна відповідь на боротьбу з корупцією в нашій країні. Впевнений, що вона замінить тисячу посаджених корупціонерів і сотню навіть “великої риби”. Державний сектор має бути скорочений на відкритих аукціонах приватизації, принести гроші в бюджет і забезпечити ефективного власника. Іншого шляху долання корупції, масової, я би сказав, яка тримає всю політичну партійну систему країни, я не бачу.

Наступна річ, про яку багато говорять, і по якій прем’єр-міністр зробив дуже серйозні кроки в останній час, – це перехід на повні аукціони по наданню ліцензій. На жаль, сьогодні три четверті ліцензій на газ, нафту, пісок, граніт, бурштин, все що завгодно, видається поза аукціонами. Я особисто вітаю попереднє рішення Кабінету Міністрів України, який зараз запроваджує саме аукціонну форму надання таких ліцензій. Це правильний шлях по знищенню не тільки корупції, а і олігархічних монополій, які, на жаль, тиснуть нашу країну.

Ще одна річ – митниця. Впевнений, що там є величезні проблеми – як мінімум 30% недоотриманих державою коштів. Не буду зараз говорити, що треба робити, бо в принципі, ми разом з урядовою командою маємо спільне розуміння цієї проблеми. Але від слів час переходити до справ – електронні сканери, спеціальні протоколи по спільним постам з нашими сусідами, серйозні аналітичні центри, які мали б упереджувати корупцію на митницях. Необхідно терміново починати!

Останнім часом стали, нарешті, говорити про відтворення, відновлення самостійної юридичної особи – Державної митної служби України. Це повинно, зрештою, навести порядок у цій надзвичайно, на жаль, корумпованій сфері відносин.

Далі. Священна корова, про яку політики бояться говорити, – нинішня форма власності на землю. Вона є колосальним джерелом корупції в Україні також. Всі колеги, хто приїхав з областей, прекрасно знають, що твориться з землями запасу, із землями Аграрної академії, із землями, які не мають конкретного власника. Треба припиняти цю коломийку, коли засівають ці землі, збирають врожай, але ні копійки з них не приходить в бюджет, а кошти осідають виключно в якійсь дуже специфічній структурі.

У всьому світі Академія наук є громадською організацією, чому у нас вона – господарюючий суб’єкт без жодного оподаткування, який просто знищує нормального фермера, який працює зовсім в інших умовах? Я думаю, що пора ставити це питання Верховній Раді і, принаймні, ставити всіх в рівну ситуацію. Якщо суспільство ще не готово до такої дискусії, принаймні, передача в оренду цих земель зі сплатою податків – давно назріла.

Ну і останнє. Останньою проблемою нашої країни, можливо, навіть найбільшою, я вважаю жабу. Величезну українську тварюку, яка задавила мільйони. І я зовсім зараз не жартую. Мені здається, найбільшою проблемою країни, яка піднімається зараз у своєму розвитку, – є заздрість до чужого успіху. Я фактично не знаю жодної людини в країні (я зараз не про політиків), жодного спортсмена, жодного журналіста, жодного літератора, жодного діяча будь-якої сфери, якому аплодують за його успіх і стараються бути ще успішнішим. На жаль, кожен, хто є успішним в нашій країні за допомогою інтернет-ресурсів, телевізійних ресурсів, піддається такому остракізму, що уже нікому не хочеться розповідати про свої успіхи. А успіхи є.

Я знаю на Дніпропетровщині місто Покров, в якому молодий мер Олександр Шаповал за підтримки голови ОДА Валентина Резніченка за два роки все місто перевів на альтернативні джерела енергії. Чому йому не аплодує вся країна? Чому він не гість усіх ефірів? Якої холєри там роблять розенблати і активісти, які все знають, але ніколи у владу іти не хочуть? Молодий хлопець, не називаючи себе ні єврооптимістом, ні кандидатом у президенти, просто пішов і зробив місто як ляльку. Він має бути мірилом успіху.

Або хлопці, які повернулися із АТО і створили Pizza Veterano, які стали також символом чогось нового, творчої боротьби за нову Україну. Чим закінчився їхній успіх? Тим, що до них приїхали і жбурляли в них каміння тільки за те, що вони посміли прийняти у себе президента – Верховного Головнокомандуючого, який поздоровив їх з успішною інтеграцією в нове життя

А успіх простого журналіста Віталія Гайдукевича, який зібрав команду і за декілька років разом з міністром оборони створив нову українську форму, новий стрій українського війська, яким хочеться гордитися і пишатися? Де він на цих ефірах?

Я нещодавно був в Одесі, заїхав в Шабо. Грузин, якого вже хочеться називати справжнім українцем, Важа Іукурідзе, 250 млн доларів вклав у новий виноробний комбінат, рівного якому немає в Європі. Хто знає про цей успіх? Хто пишається ним? Хто показує таку ж дорогу для інших?

Візьмемо ще один приклад, у Мукачеві. Маленька фірма, яка забезпечує 50% потреб у лижах для ЄС.

Я називаю, можливо, маленькі приклади, але вони показують – країна змінюється. Але прославляють не тих, хто її змінює, а тих, хто все опльовує та проклинає. Мені здається – це найбільша проблема.

Тому закликаю усіх творити перемоги і пишатися перемогами один одного, як це роблять у світі, у Європі. Бо Європа – це коли люди беруть на себе відповідальність і відповідають за свою роботу, не шукаючи винних. Європа – це коли люди об’єднуються. Друзі і союзники мають об’єднуватися, а вороги завжди знайдуться. Впевнений, що саме такий підхід – взяти на себе відповідальність, спільно працювати задля успіху України – є переможним. Виборів боятися нічого.

Перемога буде за нами!