<
Наталія Тарковська

Найбільший гріх – це тримати нейтралітет в час війни

16:10 | 30.04.2024 / Погляд / /
227
/ коментарі 3

Під час розмов з цивільними я чую, як люди в селі ховаються від оборони своєї держави, як хваляться тим, що «краще живий ухилянт, ніж мертвий герой», як користуються корупцією, аби виїхати, а за кордоном критикують її.

Розказують, що їм все одно, під яким паном жити. уявляєте? Цікаво, що б сповідували ці люди в час життя Христа, на Його розп’ятті як би вони себе так вели?

На третій рік повномасштабки, коли тілами кращих ми зшиваємо тріщини землі.

Мене фізично нудить від людей, які поширюють дезінфу і говорять наративами кремля. їх впізнати дуже легко, – вони настільки емоційні, що там немає сенсу говорити, просто відійти.

Якщо хтось з ваших близьких, друзів, знайомих, родичів говорить подібне – убезпечте себе і свою психіку. не спілкуйтесь з ними. не їжте їхнє утопічне “мір ва всьом мірє”, – так не буває і ніколи не було, навіть за часів Христа були війни, агов.

Такі люди в своєму світі вже давно і еволюціонувати не збираються.

Здається, в таких випадках рух тече зовсім в іншу сторону. І зараз, на службі, я не хочу знати про деталі існування таких людей.

Ці факти болючі, це неприпустимо, це жахливо чути. Що з цими людьми, що дозволяють собі хвалитися, а не соромитися своєї “позиції”, яка насправді є прямим результатом пропаганди? Думаєте, в селах такого немає?

Там ще пропаганда срср не закінчилася.

Діти переймають все від своїх батьків, які зачасту не мають амбіцій, бо їх придушив срср, не мають поняття про обов’язок перед державою, бо мали “все” в той час, коли ті, хто був проукраїнськими мали депортацію, по одній кулі на двох, абсолютне знищення культури і традицій…

А потім діти виростають і народжують своїх дітей. а ті – в свою чергу хваляться своєю неосвіченістю перед ким попало.

Я не знаю, що з цим робити, але я знаю, що інформація про злочини росії та срср доходить не всім. і з цим треба щось робити. Я готова включатися в ці процеси.

Бо люди, яким все одно, – найстрашніші люди, які зараз серед нас є. Найбільший гріх – це тримати нейтралітет в час війни.

А тим, кому не все одно, напишіть, що ви про це думаєте.

І принагідно нагадую що в мене збір на модулі для РЕБ для підрозділу Тритон:

Джерелом для публікації став пост на фейсбук-сторінці військовослужбовиці ЗСУ Наталії Тарковської.

* Редакція не впливає на зміст в розділі Погляд і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках видання «БУГ»
коментарів: 3
  1. Влада все зробила,щоб люди в Україні жили гірше чим у сусідніх країнах,без виключення,зробили країну для себе.Особисто для мене маркером є діти саганюка,хоть один на війні? А їм,і подібних до них є що теряти-але воювати має бідота,якій і теряти нема що!!! ДУМАЙТЕ

  2. Що тут думати. Справа у тому, що прості люди захищають себе та Україну. І аж ні у якому разі дітей Саганюка чи ще якихось колишніх, як ви стверджуєте. Вони йдуть у бій з іменем своєї країни та власних дітей, а не місцевих олігархів. Хоча, тема, яку ви порушили є досить цікавою та актуальною.

  3. Анатоль_ БІДЗЮРА-чому ПРОСТІ люди живуть краще у чужих країнах чим у своїй?МИ усі наробили кучу помилок ,тепер пожинаєм плоди -треба сказати собі чесно -не так і не таку країну ми будували!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Володимир Матвіюк
13.05.2024
Днями у фейсбуці була інформація про Мишівську візитівку з калюжею на в’їзді в село. Мова не про лише одну калабаню, а ...
Віктор Вілентко
27.03.2024
Думав до завершення посту нічого не писатиму у фейсбуці, проте, маючи певну інформацію з моїх країв, не можу спокійно на ...
Артем Чапай
22.03.2024
Сьогодні вночі мої діти, як і багато інших, спали в коридорі. Я за них не особливо боявся. Коли друг-військовослужбовець ...
В'ячеслав Стрий
19.03.2024
Хочеться бачити рідне селище Іваничі ошатним, чепурним, упорядкованим. Але воно дедалі занепадає. Бо у голови громади ...
Катерина Матвіїва
13.03.2024
Не можу мовчати. Адже йдеться не лише про видання БУГ у якому я працюю, а й особисто про мене, як журналіста. І про мою ...