Вся ця історія з сміттєпереробним заводом у Нововолинську вкотре показує, що позиція людей має значення

Хто і що би не говорив, як би не закидали, що все вирішує за всіх десь і хтось, що мерів та депутатів призначають, як і керівників країн. Не призначають. Слово за простими українцями, і слово кожного важить. Не буває маленьких людей, не буває тих, хто нічого не означає.

Ті півсотні небайдужих, які пішли на цілком спонтанну презентацію, внесли суттєві зміни у стратегію подальших дій інвестора. Вони не мовчали, вони підняли хвилю, а далі пішла ланцюгова реакція. Бачу в коментарях, пан Роберт Корнатовський пише, що необізнаність громадськості це неправда, що ще у грудні 2022 року про то розповідалось на сесії міської ради. Нехай, але чомусь в стінах міської ради то все і лишилось.

Прикро, що з усього цього процесу випали взагалі представники області! Я як депутат Волинської обласної ради про все дізнався вже постфактум, рівно як і мої колеги, що представляють інтереси Володимирського району, як і нововолинець Юрій Сиротюк, котрий також завжди відкритий до співпраці. Це не той діалог, котрий мав би бути.

На жаль, Нововолинська міська рада не врахувала цього моменту. А ще більше прикро, що тут випали і мешканці громади, а навіть двох, не лише Нововолинської, а й Поромівської, оскільки заклад буде зовсім близько до сіл Морозовичівського старостинського округу, а частково і Старолішняноського.

На громадському обговоренні кілька людей були, і їх думка була чітка та однозначна: дякуємо, але не хочемо. Ну от не вірять вони в те, що можна переробляти відходи так, що запаху не буде зовсім. Тому що зовсім поряд переробляють м’ясо курей.

Я не виступаю проти інвестора, в жодному разі! Створення робочих місць, наповнення бюджету – це ж тільки плюс, особливо для країни, яка в стані війни, особливо для того регіону, де шахтарське питання завжди стоїть гостро. В центрі уваги країни завжди стоїть людина.

Це прописано навіть у Конституції України, де стаття 3 чітко зазначає: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність”.

Ми, команда Ігоря Гузя, маємо досвід по роботі із підприємствами, до котрих з екологічної точки зору виникали (і виникають) питання. Згадайте вересень 2016 року, коли на території колишнього заводу “Оснастка” запрацював цех із переробки пір’я та всяких відходів на добриво з красивою промовистою назвою “Екопротеїн”. В результаті від його діяльності стогнали всі три мікрорайони та житлові масиви, що поруч. Їдкий сморід не давав спокою, а за вітряної погоди долинав і до решти Нововолинська.

Люди не витримали та здійнялим галас. Завдяки втручанню парламентаря обладнання було вивезено, а аналогічний цех поблизу Морозович не з’явився. Пізніше, вже під назвою “Біопротеїн”, ті ж підприємці мали намір вигулькнути в Іваничах, але депутатський корпус не пішов назустріч.

Не можу не згадати і трохи більш тривалу в часі, але врешті таки теж переможну історію із Ковельським ветсанзаводом. Активісти перекривали дороги, збирались на мітинги, записували прямі ефіри і всіма способами намагались докричатись, що місто помирає від такого дуже токсичного сусіда. Тоді також змогли достукатись і залагодити питання.

Останні півтора року перед лютим 2022 року систематично збурювали інфопростір протидією створенню на території терикону шахти 7 підприємства, яке теж не приносило би користі довкіллю. І стоятимемо на своєму і надалі: робочі місця потрібні, можливість заробити важлива, але не коштом життя та здоров’я тих, хто живе поблизу об’єкту промисловості, не коштом забруднених грунтів, води і повітря!

Кажуть, що гроші не пахнуть. Не в такому випадку. Щиро сподіваюсь, що усі зробили правильні висновки.