Володимир-Волинський – місто не лише військових, а й освітян

Ні для кого не секрет, що я народився в родині педагогів, а першою alma mater став наш педколедж (тоді ще педагогічне училище) імені А.Ю.Кримського.

Княже місто завжди славилось як місто інтелігенції, тут кувались кадри тих, хто творили чужі долі, хто вчив, виховував, вдосконалював, хто робив світ кращим.

В час неоголошеної війни все більше прив’язують Володимир-Волинському найменування міста військових, адже тут базується загартована у боях 14 ОМБр. Та не можна забувати про те, що тут – колиска інтелігенції не лише в регіоні Прибужжя, а й на Волині.

Освіта у Володимирі-Волинському завжди давала високі результати. Свіже тому підтвердження – рейтинг кращих шкіл області, де в ТОП-10 дві школи – наші.

Маємо 5 закладів освіти, які на бюджеті області, і саме завдяки обласному фінансуванню вони збережені – особливості реформи ставили їх під загрозу закриття. Ми пишаємось і вже згаданим педагогічним коледжем, де зростають майбутні вчителі початкової ланки, і агротехнічним, що готує електриків, трактористів, землевпорядників та юристів.

На базі вищого професійного училища створюватиметься новий заклад – Центр професійно-технічної освіти – шляхом злиття установи разом Оваднівським ліцеєм та його філією в Локачах.

Впевнений, що це уможливить зміцнення матеріально-технічної бази, зумовить перегляд підходів до роботи, зменшить навантаження на бюджет, а головне – покращить якість кадрів, які вливаються у ринок праці не лише України, бо наші фахівці у сфері будівництва цінуються належним чином.

До слова, саме у ВПУ завдяки конструктивному діалогу з ТзОВ “Гербор-Холдинг” має дуальну освіту, що безсумнівно є плюсом. Так, учні проходять практику на підприємстві, виникають у всі виробничі процеси і в більшості випадків залишаються там – але вже у статусі працівників. Суттєва перевага для абітурієнта, що з дипломом збуває не лише фах, а й роботу.

Не можу оминути увагу і ліцей “Центр освіти”. Завдяки титанічним зусиллям педагогічного колективу колишній інтернат перетворений на потужну навчально-методичну базу, на справжню кузню кадрів.

Свого часу спільно з народним депутатом України Ігорем Гузем довелось побувати на прийомі у пані міністерки Гриневич Лілії, аби зберегти установу. Не вагатимусь відстоювати і захищати цей та інші заклади освіти і в майбутньому.

Без сумнівів, “Центр освіти” – це з тих закладів, яким Володимир-Волинський пишається. Тепло відгукуються батьки вихованців, з яким захватом йдуть діти на уроки, як переживають за вчителів.

Позитивні відгуки чув про багатьох вчителів, наприклад, про Тетяну Дьоміну, що, до слова, не лише вдало поєднує освітянську ниву зі сценою, чудовий інтерв’юер, а й пробує свої сили у боротьбі за депутатський мандат.

Школа для дітей з вадами слуху, що діє у Володимирі-Волинському – унікальна установа.Саме тут дітки з усієї області мають можливість отримати освіту, соціалізуватись, відчути себе значими, навчитись давати собі раду у світі. Це – справжній промінь світла, надія на те, що попри накладену долею інвалідність знайдуть своє призначення. Зараз таких школярів сто.

Впевнений, що попри створення інклюзивних центрів ця установа має право на існування і влада просто зобов’язана працювати над покращенням її матеріально-технічної бази, підтримувати кадри, що справді на вагу золота, адже сурдологи – дуже рідкісні на ринку праці, тим більше в сфері освіти.

Я балотуюсь у депутати Володимир-Волинської міської та Володимир-Волинської обласної рад. У моїй програмі є чимало пунктів, але чи не найважливішим вважаю збереження нашого міста центром освіти, яким він завжди був і обов’язково залишиться.

Шановні вчителі! Завдяки ВАМ кожен із нас досягнув успіху і став тим, ким є. Ви терпеливо витесували з необроблених каменів особистості, попри наші колючки, попри не завжди вмотивованість до навчання, попри підліткові бунти.

Саме завдяки Його Величності Вчителю люди заряджаються на звершення, вчаться долати перепони, гартують наполегливість. Своїх педагогів мають підприємці, чиновники, громадські активісти, військові, митці і політики.

Низький уклін і довічна шана – не лише напередодні професійного свята, а й завжди.