У Луцьку попрощалися з журналістом Юрієм Яцюком, який загинув у ДТП

У Луцьку сьогодні, 10-го березня, прощалися з легендою волинської журналістики Юрієм Яцюком, який трагічно загинув у ДТП 8 березня.

Попрощатися з журналістом усі бажаючі могли з 18:00 години вчорашнього дня у нижньому храмі Свято-Троїцького кафедрального собору. А 10 березня з 10:30 розпочався чин похорону, – повідомляють Волинські новини.

Щирий, позитивний та дотепний чоловік, журналіст з великої літери та людина-неспокій: волинян шокувала звістка про загибель заслуженого журналіста України, – пише видання.

Декілька сотень людей зібралися у центрі міста, аби провести в останню путь Юрія Яцюка. Вшанувати пам’ять видатної постаті волинської журналістики прийшли рідні, друзі, колеги Юрія Антоновича, адже, без перебільшення, його знала «половина Луцька, а може й більше».

Добрим словом згадують «дядю Юру», як часом називали Юрія Яцюка у тісних журналістських колах, й репортери Інформаційного агенства Волинські Новини.

«Дядя Юра завжди був усміхнений. Він ніколи не пройшов повз, не вітаючись, незважаючи на те, що я в журналістиці відносно недавно і на кілька десятків років молодший за нього. Цей чоловік знав про спорт все і його знали всі. Нещодавно на презентації книги «Футбол у Волинському воєводстві» він згадував матчі 80-х, називаючи авторів голів…дядя Юра був ходячою спортивної енциклопедією. На відкритті стадіону в Княгининку, де були присутні чимало політиків та спортивних функціонерів області, він вітався чи не з кожним, адже всі його знали і він знав усіх. Дядя Юра, пам‘ятаємо!» – з сумом розповідає репортер Волинських Новин Олександр Зелінський.

Також з теплом у серці про Юрія Яцюка відгукується і кореспондент ВН Вікторія Семенюк:

«Я ніколи не бачила Юрія в поганому настрої. Він завжди обіймав при зустрічі і по-дружньому тричі розціловував у щічки. Пам’ятаю наше перше знайомство, коли мене, ще зовсім «зелену» журналістку, відправили готувати репортаж із футбольного матчу. Звернулась за допомогою і поясненнями до справжнього фахівця – Юрія Антоновича. Познайомились. Питаю: «Як вас звати?». А він відповідає: «Юра». Перепитую: «А по-батькові?» – «Просто Юра», – з посмішкою відповів Антонович. Напевне, після цієї трагедії я більш ніколи не зможу відзначати 8 березня – для мене цей день справді став «чорним», – розповідає Вікторія Семенюк.

«Завжди галантний і життєрадісний, веселий та оптимістичний – таким і пам’ятатиму цю людину. Він знав усе про всіх спортсменів Волині: від сільських футболістів до олімпійців і світових чемпіонів. А ще – у нього не було пафосу, зверхності до набагато молодших за себе журналістів. Він знав кожного по імені і ставився до нас, зелених, як до рівних. Нехай земля йому буде пухом!» – згадує Юрія Яцюка журналістка Юлія Малєєва.

Згадує відомого журналіста і колишній кореспондент ІА Волинські Новини Вадим Панафідін:

«Антонович, або як ми на нього казали «Папа», був непересічною людиною! Як і кожен з нас, він мав свої достоїнства та слабкості, але впевнено можна сказати, що це була світла людина. Кожна зустріч із ним – це позитивні емоції. Більше року працював з Юрієм в одному кабінеті, «папа» був другом, сумно… Щодо фото нашого, то пригадаю, як на змаганнях з волейболу ми разом висвітлювали подію для різних ЗМІ й тоді говорили, що з журналістів тільки ми двоє, бо спорт цікавить не багатьох, це ж не інтриги та скандали, тоді ми заселфилися й підписали фото: «Як не ми то хто?». Папа багато зробив для популяризації спору, він був відданий справі. Його не вистачає…»