Як працювала станція переливання крові в Нововолинську в 80-ті роки: ретро фото та витяги з документів

Показали світлину лікарів нововолинської станції переливання крові під час першотравневої демонстрації в 1970-ті роки та розповіли, як здійснювали донорство.

Твердження головного лікаря станції переливання крові, озвучене на 5-тій сесії Нововолинської міської Ради народних депутатів ХХ скликання від 3 червня 1988 року, знайшов у документах Юрій Велінець. Про що розповів на сторінці у фейсбуці Історія Нововолинської громади.

Головний лікар станції переливання крові, звітуючись на сесії дав характеристику донорства в Нововолинську: “У місті донорство планове становить 4060 донорів, але термінове донорство не для цифри, а для життя наших міщан. В першому випадку план по донорству стерпить, коли його виконати можна достроково, а у другому випадку – у нас запасної крові немає, що викликає труднощі. Наприклад, випадок біля шахти №2, де одна людина у важкому стані. Вночі переливаєм один літр, зранку і вдень один лікар й дві медсестри здають ще один літр крові. Згодом зі шахти надійшло 19 донорів. Інший приклад: на шахті № 4 важка виробнича травма – перелом п’яти ребер, розрив легені і ось станція переливання крові веде переговори з директором шахти чотири дні, щоб виділили донорів. При такій співпраці можна й померти”.

Це яскраві приклади того, що радянська медицина не була такою, як її змальовують поціновувачі радянського минулого, говорить Велінець. У донорстві Нововолинська панували проблеми, й таких прикладів в інших сферах медичного обслуговування є безліч.

“Технічне забезпечення потреб охорони здоров’я з розрахунку на одне ліжко в нас не набагато вище, аніж вартість одного стійла-місця в сучасних наших відгодівельних комплексах”, – цитата з документів, які досліджував Юрій.

Він пояснює, що рівень фінансування одного лікарняного ліжка дорівнював стійлу, де відгодовували корів. Практично зрівнюється людина із худобою.

“Часто люди із совковим мисленням маніпулюють фактом безкоштовної медицини в СРСР. Вважають її “високим” благом, якого немає сьогодні. Не заперечую факт теперішніх труднощів в охороні здоров’я, але не варто вихваляти те, чого в дійсності не було. Технічне забезпечення медичною апаратурою лікарень було дуже низьким, дефіцит ліків, недостатня кількість лікарів й лікарняних ліжок є доказом низького рівня медичного обслуговування населення в СРСР. Та й не такою ж радянська медицина була безкоштовна. Усіх працюючих людей змушували вступати в різного виду товариства, у яких стягували під виглядом “добровільних внесків” кошти із зарплат. Однак кошти нераціонально розподілялися й часто не використовувалися в медицині”.