Яким може бути стратегічний план розвитку України на наступні 5-ть років?

Країна цього року відзначить 28 річницю від дня проголошення Незалежності. 6 президентів, 16-ть прем’єр-міністрів. Цілі покоління українців, що побачили на свої очі й економічну кризу, і політичні революції, і навіть справжню війну. Єдине, чого вони не побачили, – це соціальну державу, вільне громадянське суспільство, некорумповану верхівку та економічну стратегію поступу.

Час йде. Ейфорія від Зеленського обростає очікуванням конкретних, детальних та зрозумілих кроків, які наповнять родинні бюджети та створять можливості для самореалізації. Інакше людям не зрозуміло, навіщо така політична структура, що паразитує на державних коштах і не дає очікуваної ефективності. Адже думки про власний гаманець якось українцям більше до душі.

Воно й не дивно, якщо взяти міжнародну статистику. За даними Світового банку, рівень бідності зріс в Україні за п’ять років на 10%. За межею бідності сьогодні живуть 25% населення України.

Переважна більшість українців не можуть дозволити собі здійснювати непередбачувані витрати, більш ніж половина – не мають можливості відпочивати разом із родиною принаймні протягом одного тижня на рік. Важливою проблемою українців є недоступність якісних послуг охорони здоров’я. Деградує українська освіта, а розмови про цифрову індустрію залишаються в площині балачок.

Проблема команди Зеленського навіть не в тому, що у неї поки що немає реальних урядових та парламентських важелів впливу на ситуацію, а в тому, що взагалі відсутній стратегічний план розвитку країни. На це можна б було не звертати уваги, але відставання України набуває катастрофічних наслідків для майбутнього.

До прикладу, за рівнем технологічності українська промисловість відстає на третину від середніх показників ЄС. І просто гарне гасло «країна в смартфоні» мало що може змінити в бідній країні з безглуздою економічною політикою колишнього президента та поки ще не відставленого нинішнього прем’єра, якому, як виявляється, заважав саме колишній президент.

Потрібно починати з «матчастини»: бюджет, податки, тарифи. Вже зараз українська економіка потребує реальних, чесних та зрозумілих відповідей на ці базові фінансові запитання. Лише після оздоровлення системи публічних фінансів можливо приступати до вирівнювання соціальних стандартів.

І президенту Зеленському для вирішення цього завдання, очевидно, потрібні не лише молоді хлопці з добре випрасуваними комірцями чи різнокольоровими шкарпетками, хоча вони й мають чудову європейську освіту та щире завзяття, а й успішний управлінський досвід та чітке економічне мислення, напрацьовані зв’язки з міжнародною спільнотою та вміння ухвалювати швидкі рішення в інтересах людей.

Серед варіантів ефективного партнерства з командою Зеленського найбільш продуктивним могла б стати державницька кооперація з партією «Батьківщина». І причина не лише в тому, що Юлію Тимошенко українці сприймають як можливо найбільш соціального прем’єр-міністра, здатного збалансувати інтереси бюджету та бізнесу. Причина таких очікувань полягає передусім у тому, що ще рік тому експертна команда «Батьківщини» представила детальний «Новий курс».

І тоді, і зараз програма Тимошенко актуальна, бо органічно співпадає з очікуваннями людей – зниженням тарифів, зменшенням податкового тиску, недопущенням земельного перерозподілу та приватизації газотранспортної системи, оптимізації ролі Нацбанку, проведенням аудиту діяльності органів влади тощо.

Найголовніше питання осені – це бюджет. Без нової бюджетної політики люди не дочекаються змін щодо зарплат, тарифів, податків. Уряд Гройсмана вже зірвав усі терміни. Команда «Батьківщини» вже заявила, що готова запропонувати принципово нову бюджетну політику, бюджетну декларацію і взагалі готовий проект державного бюджету з чіткими розрахунками, що може стати бюджетом економічного зростання за рахунок детінізації економіки та впровадження антикорупційних практик. Це потрібно було б, скажімо, для старту однієї з ключових позицій соціальної доктрини «Нового курсу» Тимошенко – за 5 років досягнути рівня зарплати у Польщі, а це понад 1000 доларів США.

Розуміючи, що в країні демократія і український виборець буде визначатися, виходячи з різних уподобань, Тимошенко вже зараз пропонує союз команді Зеленського. Виборець дійсно бажає бачити поруч із новим президентом досвідченого і мудрого менеджера, здатного організувати командну роботу. Однак тест на вміння вибудувати ефективний діалог з виборцем можна лише тоді, коли в оточенні ЗЕ сили, що прагнуть монополізувати вплив на президента, будуть у меншості.

Ризик потрапити у капкан вузького оточення – найбільший особистий виклик для Зеленського. Рано чи пізно йому доведеться усвідомити, що він – не тільки лідер успішного партійного бренду, а й президент України, який повинен слухати якомога більшу частину суспільства.