Кривавий слід НКВС: як у Володимирській тюрмі у 1941 році розстріляли політичних в’язнів

22-23 червня 1941 року розпочалися масові розстріли політичних в’язнів спочатку в західноукраїнських тюрмах НКВС, а згодом в інших регіонах України. Протягом двох тижнів радянська влада, відступаючи перед нацистами, знищила близько 22 тисяч людей, яких переслідувала переважно за політичні переконання. Про цей маловідомий факт в історії злочинів проти людства під час Другої світової війни досі дізнаємося із віднайдення місць масових поховань розстріляних улітку 1941-го.

Фрагмент статті з сайту Українського інституту національної пам’яті.

Володимирська тюрма НКВС розташовувалася на території стародавнього Городища у приміщенні, збудованому в 1830-1840 роках. У часи Російської імперії тут сиділи українці й поляки – учасники польського повстання 1830 року.

У 1920-х роках у тюрмі разом із кримінальними злочинцями польська влада утримувала й «політично неблагонадійних»: члени КПЗУ – учасники судового процесу, відомого під назвою «Процес 151-го». Тоді міський суд виніс вироки цим політичним в’язням. Девятьох засудили на довічне ув’язнення, 27 осіб звільнили. Однак нікого не прирекли до смертної кари. 

У вересні 1939 року радянська влада наповнила тюрму власними ворогами – розпочалися арешти серед місцевої інтелігенції, священників, членів ОУН, КПЗУ, колишніх офіцерів польської армії та УНР, учасників різноманітних культурно-просвітницьких товариств, котрі легально діяли за польської влади.

В 1940 році в тюрмі розстріляно відомого волинського громадського діяча, композитора, священика місцевої Василівської церкви Михайла Тележинського. 
Камери двоповерхової споруди були вщент заповнені людьми. Заарештованих везли з Володимира-Волинського та сусідніх районів. Удень і вночі гуділи дизельними двигунами трактори – аби не чути було пострілів під час масових розстрілів чи то у самому приміщенні, чи на подвір’ї. 

Із 22 червня 1941 року, коли радянські прикордонники вели бої з нацистами поздовж усього західного кордону, коли не вистачало бійців, і кожен патрон був практично на вагу життя прикордонника, співробітники НКВС розстрілювали з кулеметів в’язнів тюрми, закидували в камери гранати… Після того, як у в’язницю вцілила німецька бомба, енкавеесівці розбіглися, залишивши моторошні сліди кривавої розправи. Кількох вцілілих в’язнів рідні витягали з-під трупів, якими були завалені камери та подвір’я. Забризкані кров’ю стіни, шматки людського тіла, нутрощі, крики і плачі людей, що прийшли шукати своїх рідних…

Мешканець Володимира Лев Сава, 1926 р.н., згадував:

«Мого батька і дядька заарештували і наша сім’я не знала де вони. З початком війни 23 червня після обіду прийшов до нас поляк Левицький і розповів, що тікаючи з міста, енкавеесівці розстріляли всіх в’язнів. Я пішов з мамою і Левицьким до тюрми. На подвір’ї в’язниці вже було багато людей, довкола чувся плач і стогін. На землі лежало безліч трупів. У пошуках тіл рідних ми зайшли в камери. Там теж трупи, трупи… і кров на стінах і підлозі…». 

Німецькі військові кореспонденти протягом десяти днів подавали інформацію про цю подію у берлінські газети, яскраво проілюструвавши репортажі світлинами з розстерзаними «росіянами та більшовиками» тілами західних українців. У берлінському архіві збереглися кіноплівки, відзняті у червні 1941 року німецькими фотодокументалістами про злочини НКВС на Володимирщині.

Через кілька днів  директор педагогічної школи Комаревич за участю інших мешканців міста влаштували похорони тих в’язнів, котрих родичі не впізнали або не забрали. Сидор Хвещук у с. Зимне привіз із Володимира мертвих синів Івана та Федора. Збіглось мало не все село. Федір був весь у синяках, а голова прострілена в шию і куля вийшла над лобом. На шиї Івана був колючий дріт, тіло побите, обличчя знівечене. 

Серед розстріляних в’язнів був і легендарний сотник армії УНР Юхим Бунда. Саме його сотня звільнила Володимир від польських окупантів у 1919 році. Він був перепохований у братській могилі на Ладомирському кладовищі. 

Влітку 1942 р. на могилі у Володимирі-Волинському спорудили меморіал.

«Насипану землю взяли в бетон, посадили квіти, увінчали могилу трьома хрестами. На зворотньому боці тризуб і напис: «Борцям, полеглим за волю України в 1919, 1920, 1939, 1941 рр.», – описував краєзнавець Володимир Рожко.

У 1944 р. після приходу радянської влади ці пам’ятники були зруйновані.

На офіційному сайті державного історико-культурного заповідника
«Стародавній Володимир» також пишуть, що в 2009 році розпочалися археологічні дослідження на валах городища. Під час розкопок були знайдені залишки стіни замку польського короля Казимира Великого. Проте, крім середньовічних знахідок, були виявлені масові поховання.

Дослідження георадаром дало можливість встановити, що вся східна частина городища ховає в собі багато ям з людськими останками. Площа у кілька сотень квадратних метрів… І усюди, де не копни, – могили.
Була створена міжнародна археологічна експедиція. Ексгумаційні роботи розпочалися у серпні 2011 року. До середини жовтня було відкрито і ексгумовано 367 осіб.

Подальші роботи через близькі морози було перенесено на наступний рік. 2012 рік дав не менш вражаючі результати – 373 людини ексгумовано і перепоховано. У 2013 році було виявлено нові не менш вражаючі поховання.
Судячи з більшості гільз, вбивства відбулися не раніше весни 1941 року.

Читайте також:

• Тюрма на валах городища: темна сторінка історії давнього Володимира
• Жертв розстрілу на Волині може бути значно більше, – археологи