Редактор любомльського видання стрибнула з парашутом
Народжений повзати літати не зможе, а народжений літати зробить все, аби втілити фантазії про небо в життя. Напередодні дня парашутиста, який святкують 26 липня, редакторка видання «Район. Любомль» Анна Карась здійснила свою давню крилату мрію.
«Ще з дитинства, незважаючи на прізвище Карась, я завжди любила підкорювати якісь висоти, кудись залазити і стрибати на землю. Розправляла руки й уявляла себе пташкою. Стрибок із парашутом – це мрія всього мого життя, такий собі літаючий карась», – сміється Анна, – пише Таблоїд.Волині.
Розповідає, що бандою із шести людей-відчайдухів примчали село Крупсько Львівської області, де ЗАТ «СКАЙ-Груп» уже багато років організовує стрибки. Спочатку пройшли детальну підготовку, навчилися правильно вистрибувати з літака, приземлятися, складати парашут, кожен отримав позивний. Анна стала «четвертим». Після кількагодинного інструктажу їх літаком «АН-2» підняли на понад 800 метрів над землею.
Спершу вчилися літати на землі
«Що я відчувала за кілька хвилин до стрибка? Напевно, як кожна нормальна людина, – неймовірний страх за своє життя. Ще б пак, я мала зробити крок у нікуди. Звісно, стрибала з перевіреним спорядженням (до речі, основний парашут важить 17 кг і ще 5 кг – запасний), але ж від інстинкту самозбереження нікуди не подінешся», – пригадує відчайдушна Анна.
Парашут важить 17 кг!
Каже, веселий і позитивний інструктор Олег не давав панікувати, а заряджав драйвом. Поки набирали висоту, чомусь хотілося співати, тому крізь гул мотору витягувала «Волинь моя», «Відірватись від землі» та ще якісь пісні про небо й політ.
В очікуванні дива
«І от інструктор відчиняє двері літака. Ми всі дивимося один на одного, розуміємо, що назад вороття вже нема. Команда: «Пішов!». Три секунди, і знову «Пішов!». І тут перед відчиненими дверима стою я. Подумки поспіхом промовляю молитву. Забуваю про все, що півдня товкмачили інструктори, але мій мозок сам дає вказівки і я роблю все необхідне. Правильно стаю в позицію. Відчуваю хлопок по лівому плечу та з командою «Пішла!» вистрибую з літака», – натхненно розповідає Анна.
Пригадує, їм казали рахувати 523, 522, 521, або Місісіпі-1, Місісіпі-2, Місісіпі-3, а тоді мав відкритися парашут. Втім, якось не до того було. Лише 3 секунди тривало вільне падіння, купол замайорів над головою і почали плавно опускатися на землю. Тоді, каже, відчула якийсь такий внутрішній спокій та полегшення. Здалося, що скинула з пліч весь негатив, що накопичився за всі ці роки.
«Реально мій мозок переформатувався, залишилися лише необхідні файли. На землю я опустилася зовсім іншою людиною – спокійною, ще більше впевненою у собі та просто щасливою. Мені знову закортіло ще вище підійнятися в небо і довше побути у вільному падінні».
Після польоту – спокій і щастя
Відчуття свободи не покидало і після польоту
Екстрим завжди приваблював Анну. Перед стрибком із парашутом у 2012 році спробувала себе в ролі роупджампінгіста – стрибнула в могутні водні простори Дніпра на альпіністській мотузці. Далі, у 2013 році була 50-метрова вишка в Луцьку від «Землі стрибків», подарунок на 25-річчя від кумів.
«Словом, після всіх цих моїх вчинків скажу вам одне: люди, дорожіть життям, цінуйте та використовуйте кожну його мить. З Днем парашутиста всіх, хто обожнює небо!», – вітає усіх щаслива Анна.
