Юля Остапюк: Батьки пораділи разом зі мною і дозволили летіти до Піднебесної

Юля завжди хотіла подорожувати. У дитинстві, читаючи книги про культуру та історію різних країн, мріяла, що колись обов’язково зможе поїздити світом, на власні очі побачити, як живуть люди в інших державах.

Уперше дівчинка перетнула кордон України у 15 років, поїхала, а точніше полетіла, не куди-небудь, а в Китай. У Піднебесній працювала моделлю. Нереально, скажете ви? Абсолютно реально, адже володимирчанки не просто напрочуд вродливі, а й цілеспрямовані та дуже працьовиті, – пише Рідне Місто Володимир.

Нині Юля Остапюк навчається у 10 класі міської гімназії ім. О. Цинкаловського. Дівчина дуже любить спорт, закінчила музичну школу по класу гітари. У гімназії найулюбленішими предметами є англійська мова та історія України. Природа наділила Юлю гарною фігурою і милим личком. Вона ніколи не вважала себе красунею і не мріяла про кар’єру моделі.

Якось у соціальній мережі побачила фотографії своєї подруги дитинства, яка кілька років тому переїхала до Луцька. Дівчина навчалася у модельному клубі Марини Занюк, за контрактом працювала моделлю в Японії. Юлі дуже сподобалися світлини, де подруга у далекій східній країні. Десь у глибині душі з’явилася думка: «Це ж класно, от би і мені так». Але була переконана, що батьки не відпустять її, адже вона ще досить юна. Згодом Юля розповіла мамі про модельну школу. Вони разом почали переглядати світлини на офіційному сайті Марини Занюк, а коли дівчині виповнилося 15 років, батьки погодилися відпустити доньку на кастинг до Луцька. Наша землячка настільки сподобалася прийомній комісії, що її взяли на безкоштовне навчання. Тричі на тиждень після уроків Юля їздила до обласного центру. Звісно, було важко, але це не заважало їй бути відмінницею у гімназії. Дівчина старалась із усіх сил, аби модельна школа не стала на заваді її успішності у навчанні.

З Юлею ми домовилися зустрітися у редакції нашої газети. У зазначений час на порозі з’явилася мила дівчинка високого зросту з русявим волоссям та сірими очима.

– Як батьки поставилися до твого захоплення модельним бізнесом?

– Вони мене підтримали. Зрозуміли, що все це досить серйозно. Модельний клуб Марини Занюк – це не якась там шарашкина контора, а навчальний заклад із досить хорошою репутацією.

– Розкажи більше про модельний клуб Марини Занюк…

– Він існує понад 10 років, засновником є модель Марина Занюк. Спочатку потрібно закінчити модельну школу – 2 семестри по 4 місяці. Тут викладають такі предмети, як дефіле, візаж, теорія модельного бізнесу, фотоклас, хореографія, акторська майстерність, етика та риторика, самооборона, англійська мова. Учнями школи можуть бути дівчата від 12 до 25 років. Моделі разом із професійними фотографами створюють портфоліо.

Після закінчення навчання учні здають екзамени з основних предметів, отримують диплом. Фотографії моделей є на офіційному сайті клубу, будь-яке світове модельне агентство може вибрати дівчат для роботи за кордоном. Так, учні Марини Занюк часто відвідують Китай, Японію, Францію, Італію.

– Навчання у школі платне?

– Так, але є кілька місць безкоштовних, їх надають тим дівчатам, які на відбірковому кастингу найбільше сподобалися членам комісії та самій Марині Занюк.

– Як пройшов твій кастинг?

– На відбірковий кастинг я поїхала у січні минулого року. Мені було 15, я майже не знала Луцька, тому до обласного центру вирушила з мамою. Дуже переживала. По-перше, соромилася дефілювати у купальнику перед досить великою аудиторією. По-друге, взагалі не вміла ходити у взутті на підборах.
Через кілька днів після кастингу мені повідомили, що я пройшла на безкоштовне навчання. З 30 дівчат обрали лише 2.

3 рази на тиждень після уроків їздила до Луцька. Звісно, інколи дуже втомлювалася, адже поверталася додому о 9 вечора, а то й пізніше.

– Як ти встигала з навчанням у гімназії?

– Батьки сказали, що вони не мають нічого проти відвідування модельної школи, якщо це не вплине на успішність у гімназії. Та я й сама не збиралася закидати навчання, для мене воно на першому місці. Поки що я відмінниця, не знаю, як буде далі, але хотілося б закінчити гімназію з гарними оцінками.
Мене доволі часто запитують, як мені вдавалося суміщати навчання та модельну школу. Якщо чесно, то я не відчувала дуже сильного навантаження. Маю таку звичку – у вихідні виконувати все домашнє завдання, яке записане у щоденнику. Те, що задавали серед тижня, встигала робити після школи. Деякі усні предмети вчила, їдучи в автобусі.

– Ти поїхала до Китаю після 4 місяців навчання у модельній школі?

– Так. Наприкінці 1 семестру ми зробили фотосесію. На канікулах Марина Занюк мені повідомила, що іноземні скаути (представники модельних агентств, які шукають моделей для роботи за кордоном. – Авт.) побачили на офіційному сайті модельного клубу мої фотографії, і вони їм дуже сподобалися. Мені запропонували попрацювати у Китаї.

– Як батьки погодилися відпустити 15-річну доньку саму до Китаю?

– Якщо чесно, то думала, що мені доведеться вмовляти їх. Я прекрасно розуміла, що ще трохи замала для таких поїздок. Однак батьки пораділи разом зі мною і дозволили летіти до Піднебесної.

До китайського міста Ханчжоу я летіла разом із ще однією ученицею модельної школи Мариною. Вона уже працювала в Японії, тож їй було легше, а от мені – трохи лячно. Батьки провели нас лише до Києва. Там ми сіли на літак до Москви, у польоті провели 2 години, з Москви до Китаю летіли аж 9 годин. Ми не могли дочекатися, коли, нарешті, побачимо Піднебесну, але як тільки прилетіли, нас відразу охопила паніка: навколо сила-силенна людей, і всі вони однакові.

Жили ми у розкішній п’ятикімнатній квартирі разом з іще 6 дівчатами-моделями та директором агентства, яка слідкувала за тим, щоб ми дотримувалися розпорядку. Вже на другий день я пішла на свій перший кастинг.

– Розкажи про роботу…

– Ще в Україні я підписала контракт із китайським модельним агентством. Однак це ще не означало, що матиму гарну роботу в Китаї. В обов’язки агентів входило забезпечити нас усім необхідним для проживання та водити на різні кастинги. Від того, чи ми сподобаємося замовникам, і залежала наша майбутня робота. На день могло бути 5 кастингів.

У Китаї я пробула 2 місяці (серпень та вересень), за цей час у мене було близько 20 різних робіт. Працювала для журналів, каталогів, на показах одягу, моделлю у рекламних майстер-класах.

Однією з моїх перших робіт була фотосесія для журналу дизайнерського одягу. Замовники виявилися досить дружелюбними, їм сподобалося, як я працюю, і вони навіть подарували мені кольє. Часто мене брали у школу мейкапу. Я цього не любила, бо китайці віддають перевагу дуже яскравому макіяжу, вони наносять на обличчя стільки косметики, що перестаєш бути схожою сама на себе.

Найбільше подобалося працювати на показах одягу, де потрібно швидко переодягатися, при цьому слідкувати, аби не замастити речі косметикою, не порвати, не загубити прикраси. Біля кожної моделі є асистентка, яка допомагає одягатися. З нами працювали досвідчені перукарі, візажисти, все це дуже круто. Пригадую, як після одного показу мені подарували величезний букет квітів, було так приємно.

Щодня ми дуже рано вставали, бо досить багато часу витрачали на дорогу. На кастинги та на роботу нас возили автомобілем, інколи в один бік доводилося їхати 4 години. Зазвичай поверталася додому ввечері, стомлена. Однак усе ж таки інколи знаходила час, аби погуляти містом. Ханчжоу знаходиться неподалік Китайського моря, тут дуже гарно, є чимало храмів.

– Море бачила?

– На жаль, ні. До нього потрібно було їхати, а ми не наважувалися далеко від’їжджати від свого помешкання. Проте їздили на озеро Сіху.

– Що тобі найбільше запам’яталося?

– Вражень насправді дуже багато. Пригадую, ми з Мариною, як тільки приїхали, незважаючи на втому після кількагодинного перельоту, вирішили пройтися вулицями міста. Нібито далеко й не відходили від свого будинку, проте у шаленому потоці людей не помітили, як заблукали. Дорогу назад шукали близько 4 годин. Якась китайка, побачивши, що ми заблудилися, запропонувала свою допомогу, сказала, що може відвезти туди, куди нам потрібно. Однак ми навіть своєї адреси не знали. Дякувати Богу, самі знайшли дорогу назад. Цю екскурсію я запам’ятаю надовго.

– А чи було щось, що тобі не сподобалося?

– Мені здається, що європейці набагато культурніші, ніж китайці. Те, що для нас неприпустимо, для них вважається нормальним. Наприклад, у Китаї люди цмакають під час їжі, чоловіки ходять із довгими нігтями, і взагалі люди там менш акуратні, ніж у нас, хоча дуже привітні та доброзичливі.

– А як тобі китайська їжа?

– Я так і не наважилася спробувати такі китайські делікатеси, як мозок мавпи або зародки птахів. Їла рибу і ще кілька страв, до яких входять більш-менш їстівні продукти. У них усе дуже гостре, я такого вживати не можу. Тому ми з дівчатами купували у магазині, який був неподалік нашого будинку, продукти і готували самі. У Китаї я навчилася варити суп, удома ніколи цього не робила. Українськими стравами пригощала китайців, з якими спілкувалася. Їм дуже сподобалася наша кухня, вони навіть брали в мене рецепти. Директор модельного агентства, яка жила з нами, ніяк не могла втямити, як помідор можна додавати до салату. Для них це ягода, яку вживають як десерт. Я куштувала торт із помідорами, помідори у шоколаді.

– Чи задоволена ти гонораром, який отримала за роботу в Китаї?

– Це моя перша поїздка за кордон, тому моєю основною метою було не заробити, а отримати досвід, показати себе. Заробити вдалося не так багато, але я була дуже рада і цьому, адже у 15 років уже змогла поповнити сімейний бюджет.

– Подарунки з Китаю привезла?

– Дуже багато. Аби без проблем перелетіти з Китаю, валіза повинна важити не більше 23 кілограмів. У мене 15 кілограмів було особистих речей, усе решта – подарунки.

– Своє майбутнє плануєш пов’язати з модельним бізнесом?

– Мені би хотілося продовжувати роботу моделі. Але найперше потрібно здобути вищу освіту. Свою майбутню професію хочу пов’язати з англійською мовою. Чи вдасться поєднувати роботу моделлю з навчанням у вузі, не знаю, тому як складеться моє майбутнє, поки що не уявляю.

– Чи не змінилося ставлення до тебе твоїх друзів після того, як ти повернулася з Китаю?

– Здається, ні. Не можу сказати, що у мене побільшало чи поменшало друзів. Хоча доводилося чути, що деякі знайомі оцінюють те, чим я займаюся, як щось несерйозне і певною мірою розпусне. Мені це трохи неприємно. У мене є свої моральні принципи, від яких я ніколи не відступлю.

Нещодавно одне з найкращих паризьких модельних агентств «Women» запропонувало Юлі співпрацю. Дівчина уже підписала контракт і днями вирушає до Парижу. Найбільше її бентежить те, що знову доведеться пропускати школу, але сподівається, що вчителі з розумінням поставляться до неї.

Ми вітаємо нашу юну красуню, дуже раді за неї і гордимося, що світлини володимирчанки прикрашають світові журнали.