Аміліа Райтума: «В Латвії заборонили політрекламу на ТБ за місяць до виборів. І політики пішли в люди»

Керівниця відділу контролю за фінансами політичних організацій латвійського Антикорупційного бюро (KNAB) Аміліа Райтума розповіла Громадському про політичну рекламу та передвиборчу агітацію в Латвії.

Ми звикли думати, що Україна — унікальна з колишніх республік СРСР за рівнем впливу на життя країни олігархів — бізнесменів, які контролюють медіа і політичні партії. Але спроби великого бізнесу використовувати прогалини в законодавстві, щоб нечесно вигравати вибори,і проводити кишенькові партії до парламенту, характерні також і для успішніших колишніх «союзних» республік. Питання, як цим спробам протистоїть держава. 

До прикладу, візьмімо досвід Латвії. Країни, яка, як і ми, пережила десятки років тоталітарного режиму, але сьогодні є членом Європейського Союзу і НАТО. Про те, як у Латвії стежать за дотриманням виборчого законодавства, Громадське запитало Амілію Райтуму, яка очолює відділ контролю за фінансами політичних організацій латвійського Антикорупційного бюро — KNAB.

— Які в Латвії існують вимоги до політичної реклами? Вона вимагає спеціального регламентування?

Обов’язкова вимога до політичної кампанії полягає в тому, щоб зменшити роль грошей на виборах. Для цього й існує регулювання правил передвиборчої агітації, фінансування партій, мета цього регулювання — щоби всі партії були в рівних умовах.

Зокрема, для цього є вимога, що передвиборна агітація повинна окремо маркуватися, щоб глядач точно міг зрозуміти, що це не просто якийсь новинний сюжет. І дуже чітко треба розуміти, ким вона оплачена. В Латвії для цього є всі умови. Зокрема, кожен редактор, який відповідає за публікацію в медіа, зобов’язаний виділити шрифтом або заставкою, якщо йдеться про аудіовізуальний твір, інформацію про те, що це передвиборча агітація і хто її оплатив.

— В нас часто той, хто оплатив — це якийсь невідомий ФОП (фізична особа-підприємець). І важко знайти кінці.

Прозорість виборчих процесів — це дуже важлива складова демократичних виборів. Походження коштів в кампанії повинне бути прозорим і зрозумілим не тільки для контролюючих органів, але й для будь-кого, хто вирішив поцікавитися. Для цього має бути врегульована діяльність не тільки політичних організацій, але й так званих «третіх осіб». 

В Латвії не може бути так, що третя особа, спільно з партією, створює якийсь рекламний ролик чи його фінансує. Тоді це трактується як діяльність самої політичної організації. Третя особа може лише від себе, з власної ініціативи, йти і агітувати. І в нас є ліміти на витрати на політичну рекламу не тільки для політичних організацій, але також і для третіх осіб.

2006 року, коли ще не було визначення «третіх осіб», був дуже гучний кейс, коли одна з партій створила таку собі соціальну кампанію через третю особу, яка, начебто, рекламувала дуже потрібні і перспективні речі, як, наприклад, позитивне мислення. В кампанії знялися дуже популярні в Латвії люди, наприклад оперна співачка, яка, зокрема, казала, що міністр культури — дуже гарна людина. А міністр культури тим часом балотувався до парламенту від цієї партії. І таких прикладів було дуже багато. Це була дуже дорога, як для Латвії, кампанія, вартістю у понад 1 мільйон євро. Позаяк рекламні ролики показували на телеканалах у прайм-тайм.

Нам вартувало дуже великих зусиль констатувати взаємозв’язок між соціальною кампанією і політичною партією. Проте, в підсумку, ми довели, що ця кампанія є не рекламою позитивного мислення, а передвиборчою агітацією за конкретних політиків від конкретної політичної сили. Було доведено, що кампанія була запущена для того, щоб обійти обмеження на фінансування політичної кампанії, і партія була оштрафована на суму, яку витратили на соціальні ролики і їх трансляцію. 

Після цього було багато дискусій у парламенті про те, що необхідно встановити обмеження в законі, щоб така ситуація не повторилася. Відтак були внесені поправки, які дозволили третім особам агітувати, але їм були також встановлені ліміти на агітаційні витрати. А також були внесені санкції для порушників. В нас будь-яка витрата, яка перевищує встановлений законом ліміт, повинна бути повернута до державного бюджету.

— А які ці ліміти?

Для третіх осіб це невелика сума — не більше 6,5 тисяч євро. Для партії суми, які подаються на відшкодування з держбюджету, в середньому складають 400 тисяч євро.

— За українськими мірками, це — смішні гроші. В нас виборчі кампанії вимірюються десятками мільйонів. У зв’язку з цим питання: чи існує в Латвії проблема з «тіньовими касами» партій, оскільки в нас вони використовуються, в тому числі, для фінансування рекламних кампаній.

Це мета кожної партії — зібрати і витратити якомога більше коштів на кампанію. І якщо немає достатньо обмежень в законі, то всі розуміють: в кого буде більше грошей, в того і більше шансів виграти вибори. Тому так важливо мати нормативну базу, яка створить умови, де партіям вже не треба буде влаштовувати «перегони» за дорожезними виборами. 

Для цього в нас є кілька інструментів. Зокрема, вже згаданий ліміт на витрати для партій і третіх осіб. Також партії змушені звітувати за кожен договір про розміщення виборчої агітації не лише у виборчий, але й довиборчий період. Ми так само їх контролюємо і після виборів.

Ми маємо дуже великі повноваження і дуже серйозні санкції за будь-яке, а тим паче грубе правопорушення. І підставою для того, щоб партії боялися порушити закон, є те, що якщо партія перевищить більше ніж на 10% ліміти витрат, то вона втрачає державне фінансування. Це істотно для партій.

Останні тенденції в нас такі, що партії переходять у соціальні мережі. Нам це додає клопоту, бо непросто і недешево моніторити всі ці соціальні профілі. Але якщо ми співставимо ті витрати, які партії витрачають на рекламу на телебаченні, радіо, на білборди, то реклама в інтернеті — це лише 10% вартості кампанії. 

І ще я маю зазначити, що вже кілька років у нас діє обмеження: за 30 днів до дня голосування заборонена реклама на телебаченні. Це було зроблено саме з метою зменшити витрати партій на дорогу рекламу. І вже можна констатувати, що в партій змінилася сама структура витрат на кампанії. Вони, можна сказати, вийшли в люди. Вони більше зустрічаються зі своїми виборцями, вони роблять ставку на прямі зустрічі, де виборець може поставити напряму питання. І це не так дорого коштує: оренда приміщення, організація, можливо, якогось благодійного концерту. І я думаю, що для виборця якість кампанії від цього тільки покращилась.

— Ми маємо зараз ситуацію, коли на виборах у Верховну Раду України лідирує партія «Слуга народу», яка ще донедавно існувала як назва популярного серіалу на каналі одного з олігархів, який має складну історію стосунків із нинішнім президентом Володимиром Зеленським. Чи можна вважати, що демонстрація цього серіалу впродовж виборчої кампанії президента, а тепер і однойменної партії, є порушенням правил ведення політичної реклами? Чи так би це оцінили у Латвії?

Зізнаюся, сама я цей серіал не дивилася, але можу зробити свій висновок, що, звісно ж, компонент прихованої агітації тут є. Неможливо це заперечити. Звичайно, ця ситуація мала б означати, що контролюючі органи… Мені складно назвати якийсь один орган, бо у вас дублюються функції нагляду за фінансами партій між НАЗК, Національною поліцією… Але мала би бути призначена перевірка, аби констатувати цей взаємозв’язок. 

В Латвії ми маємо теж багато подібних прецедентів, коли громадськість бурхливо реагує, каже, що в якійсь конкретній ситуації є факт порушення, і він є очевидним. Ми завжди пояснюємо, що те, що для громадськості виглядає очевидним, для нас, як для контролюючого органу, вимагає доведення. Кожен наш висновок повинен бути аргументований фактами. Сам серіал — він містить критерій передвиборчої прихованої агітації. Але цей взаємозв’язок має бути доведений.

— Зеленський, наприклад, під час кампанії давав виступи своєї комік-трупи. Зараз тим самим займається Святослав Вакарчук, лідер партії «Голос». Чи це політична реклама, і чи повинні партії звітувати про витрати на ці акції в межах виборчого бюджету?

Щодо концертів. В Латвії є лімітовані витрати лише на пряме розміщення реклами. В тому числі, йдеться про благодійні фонди, благодійні заходи і благодійні концерти. Ми трактуємо як благодійні концерти не тільки ті, де зі сцени виступають кандидати, а навіть якщо партія чи кандидат просто організує безкоштовний концерт. У Латвії такі заходи входять до переліку лімітованих витрат виборчої кампанії, за які партія зобов’язана звітувати ще до виборів. 

І ми не бачимо великої проблеми в тому, щоб називати суму цих витрат. Бо цей концерт може бути безкоштовний для виборців, але для організаторів завжди є фінансова складова. І за цю фінансову складову партія зобов’язана відзвітувати і вказати в податковій декларації. Так ми трактуємо це в Латвії.

— А якщо партії порушать цю вимогу, то їх оштрафують і позбавлять держфінансування?

Так, але не тільки. Ми маємо ще один дуже гарний інструмент. Ситуація 2006 року показала, що в нас немає можливості вплинути, якщо ще перед виборами стає очевидно, що партія порушує ліміт витрат на кампанію. 

Ми нічого на той момент не могли зробити — просто не було необхідних інструментів у законі. І після довгих дискусій були внесені поправки, які дозволяють нам зупинити виборчу кампанію, якщо ми констатуємо, що партія вже порушила ліміт. Ми видаємо указ, за яким партія повинна негайно зупинити свою виборчу кампанію. Якщо ж вона ігнорує наш указ, то ми забороняємо всім рекламодавцям розміщувати рекламну продукцію цієї партії. Але таких прецедентів ще не було. Цей інструмент дуже дієвий, бо партії бояться ризикувати з перевищенням ліміту і втратити всю кампанію. Адже найцінніші для партій — останні декілька тижнів перед голосуванням.