Якщо війна розпочнеться, Росія буде розгромлена і розчавлена, – волинський РУХівець. Фото

Волинський РУХівець, який все своє життя боровся за незалежність України, закликає українців розбудити Схід від радянської сплячки, – повідомляє інтернет-видання «БУГ».

На початку вересня у Нововолинську відбулась презентація книги спогадів «На зламі століть. В пам’ять прийдешнім поколінням».

Це видання є підсумком дворічної діяльності проекту «Організація діяльності центру «Довіра» для жертв тоталітарних режимів», що реалізовувався у ВОБФ «Карітас-Волинь» з вересня 2012 року, за підтримки німецького фонду «Пам’ять. Відповідальність. Майбутнє».

У книгу увійшли спогади 50-х жителів Нововолинська,  які пережили  страждання та приниження, перебуваючи в  фашистській  неволі в період Другої світової війни, та котрі за свою відданість  Україні, постраждали від тоталітарного  режиму та  сталінських переслідувань.

Одним з цих 50-ох людей став Зосим Потапович Колбун –  громадський діяч, автор нарисів про історію Волині та Нововолинська.

– Зосиме Потаповичу, чому Ваш життєпис потрапив до цієї книги?

– Протягом багатьох років я подавав матеріали до міського історичного музею. Надія Войтюк,  директор музею, спонукала мене написати свій життєпис. Я й написав. Але не хотів, щоб при житті про мене писали.

Мій життєвий девіз відображається в словах Івана Франка: «Ти, брате, любиш Русь, як хліб і кусень сала, – Я ж гавкаю раз в раз, щоби вона не спала».  З часів Михайла Горбачова, я почав гавкати на системи. Зокрема, я першим у Нововолинську підняв проблему окупації Афганістану.

Ще зі студентських років закарбувалася фраза «Не той патріот своїй Батьківщині, хто про неї солодко співає і сюсюкає, а той що постійно лає за недоліки і робить щось, щоб Вона стала кращою».

– Як склалося Ваше особисте життя?

– Мої дерева ростуть від Владивостока до Львова. Я не збудував власного будинку, проте з 1989 року намагаюся будувати наш спільний дім – Україну, бачимо, що з цього вийшло. От недавно почав вирощувати сад.

– Розкажіть про організацію, в яку Ви входили.

– Якщо підходити здалеку, розпочну з того, що  КГБісти мали ціль створити таку опозиційну до влади організацію, якою можна було б керувати. Але в них цього не вийшло. Створили Народний Рух України за перебудову. «За перебудову» – це як апендикс, який свідчить про епоху Горбачова.  Коли РУХ перетворився на партію, завдяки діяльності Вячеслава  Чорновола, цей апендикс відсіявся. Очолювали РУХ колишні УГСівці,  шестидесятники, Левко Лукяненко, В’ячеслав  Чорновіл, Іван Драч та інші. Я не був делегатом установчого з’їзду РУХу 1989 року, але я був делегатом другого з’їзду, і був біля витоків Волинського і Нововолинського РУХів.

-Якою була Ваша роль в організації?

-Я був членом координаційної ради.

-В чому полягала Ваша робота?

Як це в чому? Будити населення від радянської сплячки. Такої ж сплячки, яка є зараз на Сході України (ДНР і ЛНР).  Я займався розповсюдженням матеріалів про історію України, про різні заходи, мітинги. Михайло Горбачов хотів зберегти Радянський Союз, проте йому здавалося можливим перебудувати таку структуру як КПРС.  Але життя показало, що КПРС перебудувати неможливо. Як член координаційної ради,  я також брав участь у Нововолинських протигорбачовських мітингах – «Ні оновленій федерації!», «Ні майбутньому союзному договору». Це були такі Радянські часи.

-Чи були утиски Вашої діяльності?

-Ні.  Тільки одного разу, 17 вересня 1989 року, мене викликали до прокурора. В нього на столі лежала купа зірваних листівок: «Геть Володимира Щебицького!», «Геть Валентину Шевченко!». «Ваша робота?», – питає він мене,  – «Ні. Не наша, – відповідаю, маючи на увазі координаційну раду, – Даю гарантію. Ми легалізувалися в Нововолинську, ми не є підпільною організацією, і я не знаю, хто це зробив». «А як Ви до того відноситеся?» – продовжує питати прокурор, відповідаю: «Відносимося так, як тут написано».  Як потім виявилося, те що привезли саме мене було випадковістю, оскільки я був помічником депутата, а на той момент інших членів координаційної ради не було на місці.

-А як Ви дивилися на розвиток подій в Україні протягом 21-го року Незалежності до Майдану?

-Я гордився, і не тільки я, що ми розвалили Радянський Союз без пострілів і крові. Це приносило задоволення. Ми думали, що так і надалі буде. Нікому з нас в голову не могло прийти, що буде Майдан, а потім АТО.

-Чим на Вашу думку став Майдан?

– Майдан – це загальноукраїнська криївка. Тільки раніше криївки ховали по підземеллях, подалі від чужих очей, а ця криївка відкрита для всього світу. Гасло «Слава Україні!» тепер розповсюдилося  всією Україною і стало визначальним.

– Чому Майдан відбувся?

– Тому що РУХ, що сприяв розвалу Союзу, не довів свою справу до кінця. Аналогічні організації, що зародилися постсоціалістичних країнах (Прибалтиці, Чехії, Польщі, Литві) змогли демонтувати залишки комуністичної системи. Свідомість їх націй була вищою ніж в нас, в Україні. Перші парламенти цих країн, сформовані ще в 90-х роках, прийняли перш за все закон про люстрацію. А ми тільки тепер.  Якби ми тоді змогли прийняти цей закон, цього всього б не було, і комуністи не мали б такого впливу на країну.

-Що Ви відчували, спостерігаючи за розвитком подій на Майдані?

– Спостерігаючи за Майданом, я відчував гордість, що за 22 роки виросло нове покоління, про яке ми не могли й мріяти на початку 90-х.

– Що може чекати Україну найближчим часом?

– Тут треба виходити з позиції Сполучених Штатів і Європи. Сполучені Штати рішучіші, а Європа боїться Володимира Путіна. Сита та доглянута Європа боїться війни, бо цей непередбачуваний телепень Володимир Путін може розв’язати третю війну. Якщо війна почнеться, Росія буде розгромлена і розчленована, але проллється багато крові.

НАДІЯ РЕШЕТНЯК