Хто проти ПЦУ? СБУ та РПЦ! Разом
Служба безпеки України вважає, що масові переходи громад від УПЦ (та, яка нібито не МП) до ПЦУ – «загроза національній безпеці».
Ні, це не жарт.
Відповідні листи за підписом заступника начальника Головного управління СБУ у м. Києві і Київської області Юрія Палагнюка я перечитала кілька разів.
Щоб впевнитися, що все правильно зрозуміла і немає непорозумінь.
Жодних непорозумінь. На жаль.
Отож. Перше – документ
Подробиці і документи – в нашій новині за посиланням.
Тут – для простоти сприйняття – витримки.
Головне управління Служби безпеки України у Київській області просить представників місцевого самоврядування провести роз’яснювальну роботу серед громадськості щодо недопущення участі у зборах релігійних громад для переходу від УПЦ до ПЦУ керівників територіальних громад чи представників місцевої влади.
Це, на думку СБУ, «створює передумови для дестабілізації суспільно-політичної ситуації у Києві та регіоні».
«У зв’язку з повномасштабним вторгненням РФ до України, активізувався процес переходу громад з юрисдикції Української православної церкви до Православної церкви України шляхом організації зборів громад/громад/прихожан та місцевих мешканців об’єднаних територіальних громад, під час яких більшістю вирішується питання про звернення від релігійної громади до Предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія (Думенка) з проханням прийняти під Омофор ПЦУ з подальшим поданням підготовлених протоколів та статутних документів до органів державної влади.
Встановлено, що вищевказані процеси здебільшого супроводжуються звинуваченнями у незаконності дій тієї чи іншої релігійної конфесії, представників об’єднаних територіальних громад та органів державної влади, що своєю чергою призводить до фізичних сутичок, радикалізації та криміналізації перехідних процесів”, – йдеться у повідомленні СБУ.
Пан Палагнюк додає, що в умовах воєнного стану громадяни не можуть збиратися на збори, бо це небезпечно.
А отут я ледь зі стільця не впала: «проведення таких зборів може бути використане представниками УПЦ для оскарження дій у суді», а спецслужбами РФ – «для звинувачень в утисках УПЦ, розпалювання міжконфесійної ворожнечі і використання протестного потенціалу для дестабілізації суспільно-політичної ситуації в державі”.
Серйозно?
Ну, і наостанок – розпорядження місцевій владі провести «роз’яснювальну роботу» серед уповноважених-відповідальних з метою «подальшого недопущення» і про це звітувати.
В нашому розпорядженні є лист, адресований Дарницькій райадміністрації, але він не єдиний – такі ж отримали інші райадміністрації столиці (що підтверджує коментар, наданий нам в СБУ).
Друге. Пояснюю людською мовою, що це означає.
1. Почнемо з простого. Україна – секулярна держава.
Це значить, що церква відділена від держави, і СБУ не має права пхати свого носа в релігійне життя. Точніше, має пхати, коли справа стосується національної безпеки. Наприклад, поцікавитися, долею священників-колаборантів. Або катівнями в підвалах московських церков (дивіться свіже відео-розслідування від проекту «Український свідок» Віталія Дейнеги), або нарешті розповісти про підвали Святогірської Лаври, де в 2014-му році зберігалася зброя для «ополчєнців» (підозрюю, що у 2022-му – теж. Але в даному конкретному випадку – лише мої підозри, тоді як в 2014-му – встановлений нашими військовими факт).
2. Навіщо СБУ хоче блокувати збори громад (зверніть увагу, що саме на цьому робиться акцент в листі)?
Все дуже просто. Якщо ви прагнете перейти з УПЦ (яка нібито більше не МП, але про це – трохи згодом) до ПЦУ, ваша громада має зібратися на збори і ухвалити відповідне рішення не менше, аніж двома третинами голосів. Процедура елементарна, передбачена ст. 8 закону “Про свободу совісті та віросповідання”.
Все. Далі документи подаються – по вертикалі – на реєстрацію. В даному випадку це має бути Київська міська або обласна адміністрація.
Тож логіка СБУ доволі проста: щоб не допустити відтік парафій з УПЦ (типу не МП) до ПЦУ, треба просто не дозволяти проведення таких зборів.
3. Дійсно, в умовах воєнного стану масові заходи та зустрічі великої кількості людей (з огляду на їх же безпеку) заборонені. Але, як каже Майкл Щур, є одне але. Точніше, три.
По-перше, ви не знайдете в українському законодавстві точного визначення, які заходи є масовими, а які – ні.
Грубо кажучи, «масовий захід» – три людини, п’ять, десять? Питання відкрите. Звісно, юристи тут порадять звернутися до актуальної судової практики (хоч ми й не є країною прецедентного права). Ви будете здивовані, але усталеної – згідно з законом – її не існує. Тобто, відповідно до чинного законодавства, «масовим заходом» може вважатися зустріч і трьох чоловік, і п’яти, і десяти – залежить, який у судді буде настрій.
По-друге, якщо ми говоримо про релігійну громаду, то збори її представників є, грубо кажучи, не стільки масовим заходом, скільки елементом внутрішнього життя громади.
Звісно, із цим, другим, аргументом можна посперечатися, тому переходимо до наступного – по-трєте.
По-третє читаємо визначення закону: «Масові заходи – це заходи громадсько-політичного, релігійного (релігійного, так, – С.К.), спортивного, культурно-видовищного характеру за участю значної («значної» – це скільки точно? – С.К.) кількості громадян, що проводяться з нагоди відзначення офіційних (державних), професійних, релігійних свят, пам’ятних дат, а також за ініціативою політичних партій, рухів, громадських об’єднань, релігійних конфесій (громад), окремих громадян, спортивних організацій, закладів культури тощо».
А от тепер в мене питання:
— Звичайна недільна служба підпадає під визначення закону щодо «масових заходів». Так, підпадає, поза сумнівом. То чому недільні служби не заборонені?
— Відспівування у церкві Героя, на яке збираються його побратими – «захід» чи ні? Ясно, що «захід»;
— Ну, і «вишенька на тортик». Пам’ятаєте, як до Дня Незалежності 5 тисяч вірян УПЦ МП крокували «хресною ходою» до Почаєва? Агов, СБУ, ви куди дивились? Народний депутат України Володимир Арʼєв запитав у СБУ те саме. Знаєте, що відповіли? «Порушень не виявлено», – зазначено в офіційному листі (за посиланням).
Вибачте, але коментарів не залишилося.
4. СБУ дуже непокоїться, що УПЦ (яке зовсім не МП) може в суді оскаржити перехід своїх парафій до ПЦУ. Ви серйозно? Хочу подивитися на суддю, який ухвалить подібне рішення.
Також непокоїться, що Москва може використати переходи як привід для «дестабілізації ситуації та здійснення провокацій». Нібито Росії загалом і Путіну з Гундяєвим зокрема потрібні якісь приводи.
5. А далі у нас найцікавіше. Власне, УПЦ. Нагадаю, 27 травня на своєму Соборі УПЦ постановила, що вона більше не МП і до РПЦ не має жодного стосунку. Таке зафіксували правками в Статут.
Щоправда, офіційно цей Статут так і не опублікували (з документом вдалося ознайомитися лише завдяки інформаційним витокам, – С.К.). Чому такий «режим секретності»? Все просто. «Рішучість» УПЦ МП щодо «розриву» з РПЦ ґрунтувалася, в першу чергу, на намаганні вийти з-під дії закону про діяльність організацій, керівний центр яких знаходиться на території держави-агресора. По-друге, це було спробою «випустити пару» – хоч якось заспокоїти сотні рядових священників, які не хотіли більше поминати Гундяєва та й загалом мати з Москвою нічого спільного. Тож 27 травня УПЦ оголосила себе «незалежною церквою» (першочергово – від Білокам’яної). Але в канонічному праві немає такого терміну-статусу як «незалежна церква». Не існує.
Тож, суто номінально, УПЦ продовжує залишатися МП, тобто – частиною РПЦ.
Таким чином, коли СБУ допомагає УПЦ, вона безпосередньо допомагає РПЦ.
Під час війни, так.
Як би хто не хотів представити це під іншим кутом зору.
6. Звичайно, готуючи цей матеріал, ми попросили пресслужбу СБУ про коментар. Цитували його в новині, але додатково подаю його тут – для повноти картини.
«СБУ жодним чином не втручається у релігійні процеси в державі, а діє виключно із міркувань національної безпеки.
Водночас ми чудово розуміємо, що Росія не полишає спроб розхитати суспільно-політичну ситуацію в Україні і, зокрема, використовує для цього і релігійний фактор.
Тож у листі, котрий було надіслано Київським Управлінням СБУ в районні адміністрації столиці, окреслено низку аспектів, які використовують представники ворожих спецслужб для інформаційно-підривної діяльності проти України. Також Служба безпеки звернула увагу на протидію таким ворожим проявам.
Окремо нагадаємо, що під час воєнного стану забороняються будь-які масові зібрання людей, оскільки це може становити загрозу їхньому життю – через підвищений ризик ракетних ударів, та диверсій, які може вчиняти РФ.
З метою недопущення таких кризових ситуацій, а також розхитування настроїв українського суспільства, що може мати негативні наслідки під час війни, СБУ моніторить потенційні загрози та інформує уповноважені структури».
Ну, і наостанок. «Чому це важливо? – можете спитати ви. – Адже я сам до церкви взагалі не ходжу і хоча я точно проти московських попів, але у кого там скільки парафій, мені байдуже».
Поясню. В наших реаліях, питання церкви – більше ніж про релігію, скоріше, ближче до геополітики. Адже саме РПЦ є творцем і ідеологом «руского міра», під знаменами якого «бойові буряти» (тут – збірний образ) убивають українців. Як Володимир Путін вважає «Розпад СРСР головною трагедію 20 сторіччя», так Кирило Гундяєв затято виступає проти незалежної української церкви. Передовсім тому, що вона є важливим елементом нашої ідентичності. Тоді як УПЦ МП – у більшості своїй – працює як інструмент просування проросійських наративів – «братні народи», «все не так однозначно» й тому подібне.
Звісно, неправильно було б усіх на один копил – я особисто знаю багатьох хороших порядних священників УПЦ МП, передовсім – на місцях, вони патріоти, активно волонтерять тощо. У кожного із них – свої причини залишатися там, де вони є. Принаймні поки що.
Але позиція верховних архієреїв УПЦ МП чітка й зрозуміла – вони вичікують результатів війни, щоб присягнути переможцю. Можливо, війна змінила щось у їхніх головах, але до неї чимало з них відкрито кликали сюди Путіна і Росію. І дуже дивно (м’яко кажучи), що Служба безпеки України зараз їм допомагає. Особливо – на тлі заяв Президента Зеленського, якими супроводжувалося звільнення попереднього очільника Служби Івана Баканова, про те, що в рядах Служби досі знаходяться чимало кремлівських агентів, шпигунів, та колаборантів.
Прихильність до московської церкви – прекрасний маркер їх виявлення.
