Василіанський духовний чин на території Володимира: який дохід приносили монастирі та братські школи у 17-му столітті
Василіянські монастирі беруть свій початок від святого Василія Великого (329-379 рр.), Єпископа і Вчителя Церкви, одного з найвизначніших Отців Східної Церкви. Представники цього чину проживали на території Володимира, будували храми та школи у 17-му столітті.
Єпископ Глинський заснував василіанський монастир у Володимирі, однак, за його часів поселення ченців ще не відбулося, пишуть на сторінках Стародавнього Володимира.
На цей фонд було записано два села біля Кобрина: Кадзельниця та Котовка – сума коштів 10 000 злотих.
Володимирським василіанам належали села Тришин та Щирин, але вони з часом вийшли з-під правління цієї громади.
Громада понесла великі матеріальні втрати після першого та третього поділу Речі Посполитої, що потягнуло за собою зубожіння та неможливість утримувати школи на кінець 18-го століття на тому рівні, на якому вони знаходились раніше.
Однак пізніше до громади Володимирських василіанів приєднали власність інших монастирів, які колись знаходились на цій території, а саме Спаського, Онуфріївського та Михайлівського.
Невідомо коли саме виник Спаський монастир та церква, на початку 16-го століття про них вже було відомо. Монастир існував до 1664-го року, коли зруйнувався від старості, а церква проіснувала ще до половини 18-го століття.
Складається враження, що майно цього монастиря було непоганим, оскільки крім грошових коштів володів селами Янів, Підгайці та, ймовірно, Спасовщин.
Фонди Спаського монастиря призначались на утримання володимирської школи. Є відомості, що 24-го червня 1766-го року Янів, як власність капітули, був орендований Антонієм Млодовським за 1351 злотий на рік, згадується при цьому декан капітули Грегож Мокрицький та прокуратор Даміан Турович. Яка саме сума з цього призначалась на школу невідомо.
Михайлівський монастир вже існував у 13-го столітті, коли зник – невідомо. У 16-му столітті ним керували сім’я Сангушків з роду Несухоїжів і вели про нього записи. Його маєтки з часом зменшувались та були обмежені деякими територіями у місті якими пізніше і користувались василіани.
Онуфріївський монастир знаходився на лівому березі Луги, навпроти катедри, про нього є згадки у 16-му столітті. Він розташовувався у гаю Святого Онуфрія і до нього належав острів Волослав. Невідомо, коли саме зник цей монастир, однак його православна церква володіла землею у селі Новосілки.
Тоді маєток цього монастиря назвали Онуфріївським. Знаходились там луки, які давали багато сіна, а також міськими територіями де знаходилось на початок 19-го століття 26 будинків та приносили по 226 злотих щорічно.
В подальших роках ця позиція зникає з доходів громади і невідомо чим саме це пояснюється. З часом доходи з цих трьох монастирів значно зменшились.
Невідомо також куди були витрачені кошти митрополита Залеського (10 000 фунтів), Єжи Красицького (10 000 злотих). Митрополит Л. Кішка також пожертвував василіанам 66 500 злотих на влаштування школи інтернату.
На початку 19-го століття школи мали дуже мало коштів та, як результат, почали занепадати. Отож Т. Чацкі поспішив їм на допомогу та постарався покращити їх умови, приєднавши у 1806-му році фонди Зимнівського та Низкиничівського монастирів до василіанського штабу у Володимирі.
Колись Зимно та Низкиничі славились своїми стародавніми та добре забезпеченими монастирями, однак на початку 19-го століття доходи їх стали дуже незначними.
Володимирські василіани мали давні привілеї на школи та навчання. Однак, з часом через ворожі напади та неодноразові пожежі катедри та колегіуму, втратили їх.
Василіани не мали власної системи та методів шкільної освіти, та притримувались скоріше єзуїтської системи. Список предметів мав бути таким самим: інфіма, граматика, риторика, поетика та філософія. Так було і у Володимирі, де на початку навчали лише ченців та духовенство, а пізніше – конкретного часу, на жаль, назвати не можемо – з’явилась школа для світської молоді.
16-го січня 1749-го року Стефан Чацкі подарував Володимирській місії 22 796 злотих, а Ігнатій Садовський, староста слонівський, дав 70 000 злотих у 1761 році. Після цього єзуїти могли розпочати будівництво костелу та власного будинку.
Святиню остаточно закінчили у 1766-му році, освячена вона була у 1770-му році Феліксом Турським, Луцьким єпископом. Таким чином, 1763-го року місія, коли будинок було закінчено, перетворилась у резиденцію та існувала там аж до придушення єзуїтів.
