Петро Саганюк: “Беззаперечно, що зі ставленням до нашої 51-ї мехбригади в Києві явно перегнули палку”

Знаючи Петра Саганюка не один рік, часом навіть дивувався його рішучості та конкретиці.

Власне, час змінив нас усіх. Але не змінилося головне: люди мають жити краще. І в будні, і навіть у короткі дні святкувань. Самотужки вони здатні на багато що, але тільки разом і тільки задля спільної мети можна досягнути більшого.

Тому ми й відверто спілкувалися з Петром Даниловичем майже годину. А коли завершилася розмова, то, залишаючи кабінет, я краєм ока побачив, як до Володимир-Волинського міського голови один за одним почали заходити люди. І це – найголовніше. Бо коли в приймальнях високого начальства лише секретарка, вазони і телевізор, це свідчить про повну відірваність від реалій та людей. А що Петро Саганюк завжди був у вирі подій, то це знає кожен житель Княжого міста. Багато волинян – також. А ця розмова дозволить дізнатися про нього та його команду ще більше.

– Торік ми перевели три котельні з газу на тверде паливо. Зокрема в лікарні, по вул. Луцькій і в школі-гімназії. Вдалося реалізувати намічене завдяки державній програмі, коли роботи фінансувалися як із допомогою центрального бюджету, так і нашого місцевого. Правда, ми за все заплатили, а з центру понад один мільйон гривень за виконані роботи і використані матеріали ми так і не отримали.

– На папері на наш рахунок у казначействі 30 грудня гроші прийшли, а вже після обіду їх забрали назад у Київ…

– Нам мудро радять: цей мільйон треба відшкодувати… З нашого бюджету. Ми дуже вдячні за такі мудрі вказівки, але так ніхто не робить у цивілізованому світі, де держава – найнадійніша і найвідповідальніша сторона будь-яких справ.

– Це з якого боку подивитися. За найскромнішими підрахунками, для трьох котелень треба 4500 кубометрів дров.  А якщо ще кілька котелень переведемо на тверде паливо, де дрова брати? Ну, на рік-два їх вистачить. А де потім дрова братимемо? Всі ліси виріжемо під пеньок, чи що?

– У 80-ті роки, згадайте, скільки було нових насіннєвих ділянок дуба? Цікаво було б дізнатися, куди зникли з волинської землі ці насіннєві плантації та насадження? Тому так само буде й з дровами для котелень із твердим паливом. Їх не вистачатиме, вартуватимуть більше, ніж найдорожчий російський газ… Тому не треба займатися популізмом.

– І я за це обома руками. Ми, наприклад, майже в усіх бюджетних установах міста замінюємо вікна на сучасні, енергоощадні. Це дитсадки, школи і майже лікарня.

– Торік ми використали на цю установу приблизно один мільйон гривень, і нинішнього – так само. Одне відділення вже функціонує не лише з новими вікнами – там зроблено капітальний ремонт. Роботи треба було б продовжити й далі, але наразі ведемо переговори з німецькими партнерами. Є почесний громадянин Володимира-Волинського Генріх Бреннер, який очолює потужний благодійний фонд. Оскільки ФРН уже ратифікувала Угоду про Асоціацію з Україною, то є шанс долучитися до програми, що передбачає залучення до 500 тис. євро європейської допомоги саме для модернізації лікарні. Розташовується вона у споруді, збудованій у 80-ті роки за типовим радянським проектом. Тоді що лікарні, що корівники зводили за однаковісінькими стандартами. І там стіни із силікатної цегли, і там… Тому насправді звели не медустанову, а п’ятиповерховий корівник! Тому для повного завершення реконструкції потрібно ще понад 12 мільйонів гривень. Німецька програма допоможе нам довести цей об’єкт до найвищих стандартів, і наша лікарня стане чи не найкращою в області.

Окрім цього, кілька років тому Володимир-Волинський долучився до міжнародного проекту «Чиста вода на Побужжі». На всіх українських, польських і білоруських партнерів було зафіксовано 2 мільйони євро, наша частка – 20%. То ці гроші нам дозволили вирішити багато застарілих проблем. Насамперед, провели новий водогін центральними вулицями. Падіння гривні, як це не дивно, дозволило отримати з цієї суми додаткові кошти, тому будуються нові водогони. Але найголовніше – замінили старі свердловини на нашому водозаборі на нові, економічні та екологічно чисті, поставили потужний водозбірник об’ємом на 2 мільйони літрів. Усе – європейського типу, сучасне та надійне. Свердловини автоматизовано управляються з центрального пункту. Усе зроблено за останнім словом техніки, тому оператор бачить, в якому реальному стані перебуває система водопостачання. Уночі, коли електроенергія дешева, закачується вода, а потім надходить до споживачів. Це нам дало можливість узагалі не піднімати тарифів на централізоване водопостачання для населення. Мало того, завдяки проектові ми зекономили використання електроенергії наполовину! Це відчутна економія бюджетних коштів? Авжеж!

– У перспективі разом із владою польського міста Грубешів ми прагнемо реалізувати ще один міжнародний проект. Нам потрібно з допомогою закордонних інвестицій кардинально модернізувати систему водовідведення. Наші очисні споруди вже давно треба модернізувати. Орієнтовна вартість – не менше 100 мільйонів гривень. Хто нам в Україні дасть таку суму? Тому продовжуємо співпрацю з польською стороною. Розуміння є, бо наше місто розмістилося неподалік українсько-польського кордону і на берегах річки Луга, яка безпосередньо впадає в Західний Буг. Усі хочуть, щоб ця річка була чистою. Значить, будемо сподіватися на успіх.

– Треба доводити такі тарифи, які населення може реально оплачувати. А вимагати від людей непідйомні суми – це перегин. Тим більше, що центральна влада не говорить ні про індексацію зарплати, ні про зростання розмірів пенсій, стипендій, інших соціальних виплат…  Куди нас штовхають? Це нонсенс! От буквально перед вами на прийомі була пані Москалюк, ветеран педагогічної галузі. 38 років вона чесно відпрацювала в школі, а тепер… Каже: «Петре Даниловичу, невже я стільки літ вчила дітей, щоб сьогодні в сміттєвих баках шукати порожні пляшки і картон, здавати це в пункти прийому вторсировини, і виручені гроші платити за світло, воду і тепло?! А жити взагалі як?» І шановній відвідувачці сказав, і читачам повторю: таке ставлення до народу з боку держави – вкрай неправильне! Бо от часто критикують чиновників… Але якщо державна політика до цієї категорії працівників не зміниться, то скоро в органах місцевої влади мало хто залишиться! Дивіться самі: ставка спеціаліста в міськвиконкомі чи начальника відділу – від 1000 до 1280 грн на місяць. Міський голова може до 45% виплачувати премії, але і ця сума – мізерна. Бо це еквівалент 50 доларам США! Це – зневага до тих, хто працює на благо громади, і глум над українцями.

– У мене стажу трудового – на двох інших вистачить, якщо розділити. Так-от: щомісяця отримую 6900 гривень. А президент м. Грубешів Люблінського воєводства, нашого міста-побратима, отримує на аналогічній посаді в польських злотих еквівалент 2200 доларів США, а його рядовий працівник – 700 у. о. Там 600 доларів – мінімальна пенсія… Чесно кажучи, люди вже перебувають за межею бідності, якби навіть ніхто й не підвищував тарифів. А з підняттям цін – це просто катастрофа! Знаєте, прагну одного-єдиного: нехай ті, хто каже, що нові драконівські тарифи «економічно обґрунтовані», спробували хоча б за 2000 гривень у Києві просто прохарчуватися, не кажучи вже про все інше. І ми б побачили, що вони тоді заспівають. А так… Центральна влада ніби живе в одному світі, а ми всі – зовсім в іншому.

– Не вірте! Пригадайте 90-ті роки. Сусіди-поляки в нас тут скуповували все підряд: навіть сіль і тапки. А зараз? Чому вони живуть у 12 разів краще, ніж ми, а споживчі ціни фактично однакові? Значить, проблема не в економії, а в нераціональному використанні власних енергетичних ресурсів. Чому, скажіть на милість, мешканці нашого міста, як і вся Волинь, повинні віддавати за тисячу кубів газу понад 7000 гривень, якщо цей газ видобувається на нашій землі – в Локачинському районі?! Та ми за рахунок видобутого газу, як країни Перської затоки, в золоті повинні купатися, а не по смітниках лазити!

А що з промисловістю робить неефективна економічна політика, із сільським господарством? Не можу вже слухати бадьорих звітів про те, що в Україні щось там зростає. Знаєте, що зростає? Курс валюти, ціни в магазинах і безробіття. Ото й усе, що зростає.

– З якого дива? Ціна тонни зерна була 3100 гривень. Але такою вона вже ніколи не буде! Бо та ж селітра вартувала 3000 гривень, а зараз вартує 10000. Паливо-мастильні матеріали вартували 1500 гривень, тепер – понад 2000… І так воно все складається докупки та призводить до неминучого зростання цін і тарифів. От сьогодні вранці зайшов на наш місцевий ринок. Ціна кілограма яловичини вже 100 гривень. Скажіть: хто купить те м’ясо? От купують люди коров’ячі копита чи курячі голови… Хіба ми для цього незалежну Україну будували, щоб народ перетворити на жебраків?

– Починаючи із шостої ранку кожного робочого дня (а часом і на вихідні), намагаюся об’їхати все місто. За чверть до восьмої – зустріч із заступниками та начальниками управлінь, де ті чи інші посадовці отримують конкретні доручення. А наступного ранку доповідають, що зроблено, а що ні, і що треба, аби було зроблено. Щотижня проводжу нараду не лише з працівниками мерії, але й інших структур і служб, які функціонують у Володимирі-Волинському, аби скоординувати спільні дії в тому чи іншому напрямку. Звичайно, нинішній рік – та й попередній – дуже напружений. Тому активніше запрацював перший заступник Микола Веремчук, а ще – начальник комунального підприємства «Полігон» Олександр Козичко. За успіхи останнього я особливо радію: молодий, енергійний, відповідальний. Бачу в нього велике майбутнє. Було б таких більше, легше було би працювати всім… А ще багато залежить від самої громади, конкретних людей. От біля одного власника трава покошена, а попід парканом іншого – бур’яни в людський зріст.

Та найбільший наш біль – це, звичайно, війна на Сході держави.

– Так, ця багатостраждальна бригада… Дуже довго вона була не лише 51-ю бригадою, але й дивізією. Потім з’єднання «ущільнили» до розмірів бригади, нову техніку вивезли невідь-куди. А рік тому після кровопролитних боїв на Сході взагалі перейменували на 14-ту мехбригаду. Відомо, що дуже багато мешканців Володимира-Волинського служать у її лавах, тут живуть родини військовослужбовців. Зокрема – полеглих у битвах за свободу і незалежність нашої країни… Ви багато часу приділяєте цій темі…

– Беззаперечно, що зі ставленням до нашої 51-ї мехбригади в Києві явно перегнули палку. Те, що сталося з цією військовою частиною в зоні проведення АТО, – це біль усієї Волині, а особливо – для Володимира-Волинського. Бо там служили і продовжують служити дуже багато наших земляків. Тому навіть саме перейменування було жорстоким не лише для мене як міського голови…

– Кажу як колишній простий сільський хлопець, який тепер очолює невеличке західноукраїнське місто. Наша бригада пішла в бій першою, бо саме її встигли хоча б якось підготувати до відправки на фронт. Але хіба всі хлопці, які буквально вчора були звичайними мирними жителями, були готовими одразу потрапити в пекло війни? Пригадайте, як їх набирали у військо! В одного є кросівки, та нема штанів… Для другого знайшли шапку, та забули про куртку… Отак тих, хто не сховався і «під руку» попав, зібрали і випхали за межі Волині! І – прямо під Волноваху! Чому там сталося таке криваве побоїще і хто насправді винен у тому, досі ніхто не розібрався… Дуже шкода! І дуже несправедливо! Бо найлегше махати шаблями. Важче – брати в руки лопату і рити окопи. Вважав і вважаю: 51-ша бригада зовсім не заслужила такого несправедливого ставлення, якого зазнала після цілої серії важких боїв! І що з того, що, врешті-решт, змінили цифру з «51» на «14»? Відмовилися від славної бойової історії цього з’єднання, але нічого по суті в покращенні боєздатності та забезпеченні всім необхідним солдатів та офіцерів не зробили…

– І неодноразово! Їздили, наприклад, із колишнім комбригом Яцківим до начальника Генштабу Віктора Муженка… Я давно знаю: він виходець із Володимира-Волинського, був у нас командиром танкового полку, потім командував 44-м полком. Його ще полковником пам’ятаю…

– Багато чого. Але я зрозумів, що це рішення (про перейменування) залежало далеко не від нього самого!

– Якщо підрахувати хоча б приблизно, то загалом навіть зараз у лавах Збройних сил України продовжують службу чи не третина всіх командирів найвищої ланки, що починали тут, у нас! Не кажу вже про генерала армії, екс-міністра оборони Віталія Радецького! І раз 51-ша виявилася нічого не вартою, то, виходить, і всі вони нічого не варті? Я так не думаю!

Наше місто взагалі не уявляє свого життя без військових! Як Нововолинськ без шахтарів, так і ми без механізованої бригади! Ми живемо з військовослужбовцями одним життям, радіємо, коли є успіх, схиляємо голови, коли отримуємо звістки про втрати, робимо все, щоб вирішити їхні проблеми.

Найголовніше зараз – гідне ставлення до родин кожного з 11-ти загиблих Героїв. Кожна закріплена за моїми заступниками та керівниками структурних підрозділів. Немає такого дня, щоб ми не обговорювали їхні проблеми. Зараз, наприклад, Надії Упоровій, яка втратила чоловіка однією з перших, робимо ремонт будинку.

Восени доведеться хоронити в рідній землі ще одного полеглого на Сході – Крепеця. Це сталося через те, що він загинув у бою і довгий час не був ідентифікований. Тіло тимчасово поховали на Сході, але тепер постало питання перевезти тлінні останки Героя у Володимир-Волинський. Сім’я полеглого вирішила перепоховати його восени, коли хоча б трохи спека спаде. Але поки тривають усі приготування, міська влада допомагає цій осиротілій родині відремонтувати дах хати, де вони мешкають…

І таких прикладів – безліч. Війна продовжується, і це означає, що роботи в нас тільки додасться. Тим більше, що поволі-поволі, але волонтерський рух спадає, люди вже просто не можуть допомагати війську так, як раніше. Тому на недавній апаратній нараді я запропонував підлеглим повернутися до традицій, коли щомісяця одноденний заробіток перераховувався для потреб учасників АТО та їхніх родин.

– Так, на місцевому рівні ми можемо вирішити багато чого, але далеко не все. Одна з проблем, що зовсім не в компетенції влади Володимира-Волинського, це довгобуд у вигляді 44-квартирного житлового будинку для військових. Споруда фактично готова для здачі в експлуатацію, залишилося завершити роботи в одному під’їзді. Станом на початок року для фінансування всіх робіт потрібно було приблизно 6 мільйонів гривень. Через девальвацію нашої грошової одиниці довелося робити експертизу. Ми допомогли військовим, і цифра на добудову станом на 1 квітня сягнула 10 мільйонів. Ніби вже вирішили, але військова фірма «Укрзахідбуд» – збанкрутувала. Знову все зупинилося…

– Якби ж так було! Або хоча на рівень області передали! Думаю, і голова облдержадміністрації, і депутати облради знайшли б кілька мільйонів, аби добудувати житло, насамперед, для родин полеглих Героїв із Володимира-Волинського та прилеглих районів, а також інших сімей військовослужбовців!  А так спорудженням займаються військові. Й будинок перетворюється на довгобуд…

– Спочатку про повноваження. Та їх і раніше було більш ніж занадто!

– Формально, наприклад, лікарня чи школа була в підпорядкуванні іншого органу влади, але насправді ми вдень і вночі займалися цими установами! От із бюджету розвитку Володимира-Волинського для потреб реконструкції лікарні ми виділили майже 2 мільйони гривень! А що робити, коли центральна влада уявляє свої функції в забезпеченні системи охорони здоров’я та освіти лише так: виділять копійки на зарплату персоналові та оплату енергоносіїв і комунальних послуг, а на все інше – повний нуль! От як прожити в таких умовах медикам та освітянам, пацієнтам та учням? Тому впродовж багатьох років місцева влада практично виконувала повноваження, які їй напряму й не належали, але які були життєво необхідними нашій громаді.

Тепер щодо нової системи перерозподілу податків. Тут місто виграло беззаперечно. Сьогодні в нас за підсумками першого півріччя майже 150% перевиконання надходжень, це – фактично 11 мільйонів гривень, які вже розподілено між дитсадками, школами, гімназією, лікарнею… Сума, здавалося б, не мала, але як почали ділити, то виявилося, що на все необхідне її явно не вистачає. Наприклад, хоч-не-хоч, але нового сміттєвоза купувати треба! Машини працюють із агресивним середовищем і буквально за 5 років перестають бути придатними для використання. Раніше можна було придбати невеликі та недорогі «газони», але тепер із Росією війна, і звідти техніка не надходить. Мусимо купувати сміттєвоз на базі білоруського «МАЗа», а це – 1 мільйон 300 тисяч гривень за одну одиницю.

– Найперший напрямок  – туристичний.  Для успішного розвитку у нас уже є те, що необхідно: готелі, заклади харчування, заклади культури, унікальні об’єкти історичної, духовної та культурної спадщини. І головна перевага – місто розташоване буквально за кілька десятків кілометрів від кордону з Польщею! Що це дасть для розвитку Володимира-Волинського, думаю, пояснювати не треба.

Необхідно також, щоб запрацювало таке потужне підприємство, як цукровий завод. Ми налагодили співпрацю з новими власниками заводів у Володимирі-Волинському та Мар’янівці, що на Горохівщині. Є сподівання, що найближчим часом розміщене в нашому місті підприємство запрацює на повну потужність, а це дозволить відродити бурякосіючу галузь сільського господарства сусідніх територій, дати роботу нашим мешканцям та поповнити бюджет.

А от у консервного заводу перспектив не бачу. І хоча овочів та фруктів наша родюча земля дарує вдосталь, технологія виробництва безнадійно застаріла. Потрібна кардинальна реконструкція. Та й у комбінату молочних продуктів у майбутньому оптимізму не додасться. Така політика державою проводиться щодо тваринництва, що скоро вже мало в якому селі корову побачиш! Якщо раніше у Володимир-Волинському р-ні, наприклад, було понад 17 тисяч голів великої рогатої худоби, то зараз ледве тисяча назбирається… В інших районах ситуація нічим не краща. Тому в комбінату просто немає сировини для переробки. І що таке 100 тонн літнього молока, яке тут збирається, але транспортується на завод навіть не в Ковель, а на Рівненщину – у Дубно?

– На все воля Божа! І – громади Володимира-Волинського…