<

Володимир В'ятрович

Історія України та росії — це історія протистояння, а не братерства

13:47 | 24.03.2022 / Погляд / , /
119
/ Коментарі відсутні

Напевно, ні в кого в Україні та світі немає сумнівів у тому, що ми зараз переживаємо часи, про які наші нащадки читатимуть в історичних книгах. Так, ми справді опинилися у вирі історії. Тут важко, часто страшно, і дуже складно зорієнтуватися у швидкозмінних обставинах.

І проблема не лише у великому об’ємі інформації, якою нас завалює реальність, у щохвилини важливіших новинах. Багато з того, що відбувається навколо, неможливо зрозуміти, не занурившись у минуле. Тому спробую пояснити вам те, що ви бачите нині, роз’яснити причини, які криються у попередніх роках та століттях.

Почну з базового. Чому сталася ця війна?  

Для декого це питання звучить навіть драматичніше: як стала можлива ця війна? Чи навіть ще драматичніше: ця війна між братніми народами. 

Щодо останнього — давайте відразу забудемо тезу про братні народи, тим паче про братні український та російський народи. Це теза совкої пропаганди, яка не має нічого спільного ані з історією, ані з сьогоденням. 

Історія України та росії — це історія протистояння, а не братерства. росія як така з’явилася саме після поглинання українських земель. Саме поступове знищення української козацької держави стало початком народження імперії із вкраденою в українців назвою росія.

Далі були століття імперської політики, мета якої — розчинити українців в імперському морі чи то пак болоті. Для цього використовувалися різні способи: від привабливої для української еліти інкорпорації нащадків козацької старшини в російське дворянство — до системного знищення української мови та культури, що кидала виклик імперії.

Але Кремль зазнав краху в цій боротьбі.

На початок 20-го століття він був змушений боротися вже з розвиненим українським національним рухом. Ослаблення Російської імперії привело до того, що цей рух спромігся на національну революцію, а відтак і на створення національної держави. 

Проголошена в 1917 році Українська Народна Республіка майже одразу опинилася у стані війни з новим імперським російським проєктом під керівництвом більшовиків. Українці програли цю чотирилітню війну, проте вони серйозно ослабили росію і забезпечили можливість для незалежності інших її територій, а тепер держав — Польщі, Фінляндії, Балтійських країн.

Падіння української держави не означало кінця українського національного руху. Він залишався головним викликом для російського імперського проєкту протягом наступних ста років. Українці ослаблювали імперію повстаннями в Центральній та Південній Україні до середини 1920-х, злякали Сталіна масовим рухом опору колективізації в 1930-х, відповіддю на який став організований штучний Голодомор. Українці кинули виклик СРСР, який щойно переміг нацизм і завоював пів Європи, розгорнувши масштабний повстанський рух у Західній Україні, який Кремль не зміг придушити ще понад десять років після Другої світової.

Українці продемонстрували вміння протистояти імперії ненасильницьким методами, організували один із найактивніших дисидентських рухів у 1960–1980-х. 

Врешті, українці добили російський імперський проєкт під назвою СРСР, проголосивши незалежність у 1991-му.  Але смерть СРСР не стала кінцем російської імперії, яка лише тимчасово змирилася із втратою України. 

Набравшись сил, накопичивши ресурси за рахунок нафти й газу, Росія з початку 2000-х почала реалізовувати спроби повернення України. Спершу політичними методами через проросійські політичні сили, які тривалий час визначали політичний порядок денний України. 

Але Майдани — національні повстання 2004-го, 2013–2014 років — фактично позбавили Росію цього інструменту. Російські політичні сили в Україні (комуністи, СДПУО, ПР, тепер ОПЗЖ), попри колосальну підтримку від Москви, втрачали електоральну базу. Тому з 2014-го Росія взялась за повернення України під свій вплив військовими методами. Спершу окупувавши Крим і захопивши частину Донбасу, тепер розгорнувши широкомасштабний наступ на Україну.

Тому нині ми маємо 25-й день восьмилітньої війни, яка триває вже понад сто років. 

Особливість цього етапу нашої столітньої війни — Україна ще ніколи не була такою сильною в ній, росія ще ніколи не зазнавала таких масштабних втрат від українців, і світ ще ніколи настільки солідарно й активно не підтримував нас. А це значить, що саме нам випала нагода, шанс та честь завершити нашу довгу столітню війну за незалежність.

* Редакція не впливає на зміст в розділі Погляд і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках видання «БУГ»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Петро Балога
16.06.2022
У деяких християнських спільнотах вірні позиціонують себе як «громадяни Неба». Все на цьому світі сприймають як ...
Михайло Бучак
14.06.2022
Священники Української православної церкви Московського патріархату мають зробити подвиг – вийти з підпорядкування ...
Юрій Вишневський
9.06.2022
Вісім років тому РПЦ не відібрала в УПЦ МП кримські єпархії, але зараз це зробила. Крім того, синод РПЦ фактично заборонив ...
Євстратій Зоря
28.05.2022
Підсумки «Собору УПЦ» можна коротко оцінити словами Митрополита Епіфанія у Доповіді на Архієрейському Соборі ПЦУ: «з ...
Володимир Сущенко
24.05.2022
Організаційно-правова структура релігійних організацій (у тому числі й об’єднання таких організацій) православних ...