ІНФОРМАЦІЙНИЙ САЙТ ЗАХІДНОЇ ВОЛИНІ!
Пятниця, 21 липня 2017, 09:47

Роман Власюк: «Наша професія небезпечна, бо не знаєш напевне, що чекає тебе за зачиненими воротами, у неосвітлених під’їздах чи за поворотом вулиці»

0


Їхні імена не рясніють в заголовках новин, про них не говорять по радіо – це приховані герої, вони завжди знаходяться в тіні. Але часто саме від фельдшерів швидкої допомоги залежать наші життя. Їм довірено встановлення попереднього діагнозу та надання долікарської допомоги, а при необхідності – доставка пацієнта до лікарні, де ним будуть займатися вже лікарі.

Отож знайомтесь: Роман та Павло Власюки. Брати вже не один рік працюють пліч-о-пліч. Наступного року харизматичні Власюки святкуватимуть 25-у річницю роботи у фельдшерському відділенні. Роман Власюк з дитинства мріяв стати міліціонером чи лісником, а Павло зовсім не планував пов’язати своє майбутнє життя з професією медика. Але так склалося, що обоє, будучи старанними у навчанні у школі, за співбесідою вступили до Ковельського медичного коледжу, де із задоволенням навчались. Як виявилось, медицина їм дуже близька. По закінченню навчання пройшли дворічну службу в армії, затим влаштувалися на роботу у центральну районну лікарню Володимира-Волинського, – пише Місто вечірнє.

-У чому складність професії фельдшера? Як проходить ваш робочий день?

-На мій погляд, у професії, яку любиш, немає складнощів. Потрібно просто робити свою справу. Зміна проходить дуже швидко, і в основному на місці не посидиш, бо виклики йдуть один за одним.

-Настала зима, а отже, люди почали більше хворіти. Чи збільшилась тенденція захворювань на грип серед володимирчан?

-Зазвичай загострення епідемії грипу прослідковується у кінці січня – на  початку березня. На даний час є лише поодинокі випадки.

 -Нещодавно жителі міста страждали від страшної ожеледиці. Багато людей навіть не насмілювалися вийти з дому. Чи були наслідки від таких погодних  умов?

-На диво, був лише один виклик, пов’язаний з ожеледицею. Значить люди були обережні.

-Хто найчастіше звертається по допомогу?

-Майже всі, не дивлячись на вік. Але найбільше – літні люди. Виклики бувають різними, починаючи від головного болю і закінчуючи інсультами та інфарктами. Але в більшості випадків людей турбує підвищення артеріального тиску.

-Коли було найбільше викликів за зміну?

-Якось за 12 годин роботи кожен особисто прийняв по 10 викликів. Тоді 40 викликів за ніч було.

-А пацієнти якось висловлюють вдячність за вашу працю?

-Наша служба безкоштовна, і хабарів ми не беремо, від хворих нам вистачає щирого «спасибі».

-Чи доводилося стикатися з грубістю пацієнтів?

-Грубість на викликах з боку хворих – частий гість, адже з появою Інтернету люди стали більш начитані, знають свої права і знають, з кого ці права запитати. Тільки ось людського в деяких людях зовсім не залишилося. Бувають навіть погрози, причому не тільки нам, а й диспетчерам. Зазвичай усе це супроводжується ненормативною лексикою.

-Як ви вирішуєте такі гострі моменти?

-На грубість завжди відповідаємо спокійно, пояснюємо, що виходить так і по-іншому не може бути, кажемо, що можна викликати іншу бригаду, якщо ми чимось не влаштовуємо.

-Напевно, це емоційно важко – щодня мати справу із людьми, які захворіли?

-Емоцій на зміні немає, працюєш, як машина, але після зміни – так. Іноді й  ночами все це сниться, і переживаєш деякі моменти. Ми приїжджали і на місця страшних аварій, зокрема я був у кареті швидкої допомоги, коли сталася страшна аварія біля «Плакучої матері», а Павло був присутній на стрілянині, що відбувалася на Зимнівській вулиці. Наша професія небезпечна, бо не знаєш напевне, що чекає тебе за зачиненими воротами, у неосвітлених під’їздах чи за поворотом вулиці. Завжди треба бути напоготові.

– Розкажіть якусь кумедну історію, пов’язану з Вашою роботою?

– Одного разу, ще коли в селі Овадно було психіатричне відділення, перевозили ми туди одного пацієнта. Він настільки був в не собі, що на ходу вискочив з машини. Сталося якраз це ввечері біля бару у селі Верба. З нього в той час виходили чоловіки напідпитку. Підбігли до нас зі словами «Ви що, двоє на одного?». Тоді хворий зупинився зі словами: «Стійте, ви хіба не знаєте хто я такий? Я ж Ісус Христос». Чоловіки все зрозуміли і більше не заважали нам присмирити не здорового пацієнта.

-А бувають випадки, що приїхали на виклик марно?

-Так, буває, що нас викликають уже пізно. Таке буває, але дуже рідко.

-Чи траплялося застосовувати свої навички поза робочим часом, надавати допомогу рідним, близьким?

-Так, траплялося і в неробочий час надавати допомогу і батькам вдома, і своїм дітям, та й просто на вулиці. На те ми і фельдшери, щоб допомогу надавати.

-Які, на вашу думку, плюси і мінуси професії фельдшера?

-Основним недоліком професії фельдшера є психологічна напруженість у  роботі та відповідальність за життя людей. Основною перевагою є можливість допомагати людям і завжди бути затребуваним у своїй професії, особливо це стосується роботи в невеликих населених пунктах.

-Які професійні обов’язки у фельдшера?

-Це долікарська допомога: перев’язки, ін’єкції. Основна частина роботи фахівця – точне і правильне діагностування, яке є половиною успіху в будь-якому лікуванні.

-У вас є свої сім’ї та діти. Дружини не ревнують до роботи?

-Вони вже звикли, змирилися, що ми не завжди можемо покинути робоче місце о 20-ій годині, адже люди не хворіють за розкладом.

-Чи задоволені ви умовами, в яких відпочиваєте від напруженої роботи?

-Зараз наше відділення відноситься ло Луцької обласної швидкої допомоги. Коли були відділенням Володимир-Волинської – було краще.

-Колектив хороший?

-Колектив дуже дружний, тут завжди допоможуть і підтримають. Ось із Михайлом Шишком ми їздимо в кареті «швидкої» вже більше 15 років. Михайло Адамович хоч і пенсіонер, проте свій пост водія покидати не збирається. Ми з ним – команда.

Юлія Оберук, м.Володимир-Волинський

Додати коментар


*

© 2017 Інтернет-видання "БУГ"