<

Історія уродженця Любомльського району, який мріє повернутися в Україну, яку покинув понад 20 років тому

Цей запис опубліковано більш як рік тому
09:25 | 1.02.2017 / Статті /
Перегляди
1
/ Коментарі відсутні

У той час, як українська діаспора із найбагатшого штату США Каліфорнія збирає і відправляє через океан мільйони доларів та десятки контейнерів гуманітарної допомоги для своїх земляків в Україні, виходець із Волині Іван Хомічук бомжує на вулицях Сакраменто, випрошуючи милостиню і ночуючи, де доведеться.

В обмін на ночівлю і ситну вечерю цей уже нині 62-річний чоловік влітку минулого року погодився розповісти на камеру історію свого життя за океаном одному зі співвласників і редакторові «Слов’янського Сакраменто» Русланові Гуржію (єдине інформаційне джерело, яке публікує в Каліфорнії щоденні новини російською мовою), – пише видання Місто Вечірнє.

Народився Іван в одному із сіл неподалік Любомля. Там і нині проживає його мати та частина родичів. Як і переважна більшість його ровесників, юнак після закінчення школи служив в армії, де під час будівництва секретних аеродромів на території Білорусії отримав важку черепно-мозкову травму. Через те у нього часто стали виникати проблеми зі здоров’ям. Повернувшись після військової служби додому, Іван хотів, як розповідає, вступати у морехідне училище, але не мав потрібного на той час стажу і не пройшов за конкурсом. Тож після армії змінив кілька професій: працював таксистом, трактористом, будівельником і водієм вантажівки.

Після розпаду Радянського Союзу, коли відкрилися державні кордони, багато українських родин, переважно з релігійних общин, почали масово виїжджати в пошуках кращої долі за океан, де швидко знаходили і пристойну роботу, і відповідний заробіток. Особливо багато українців вибрали своєю другою батьківщиною Америку, зокрема Каліфорнію. Цьому сприяло те, що у США вони могли отримати довгостроковий (на 25-30 років) пільговий кредит на власне житло, покупку автомобіля тощо. Освоївшись в Америці, українці почали створювати свої общини і благодійні фонди, за кошти яких допомагали перебратися за кордон іншим своїм родичам та знайомим. Багато коштів витрачається і на допомогу землякам, які залишилися на Батьківщині.

Більше 20-ти років тому разом із батьком, двома його сестрами та їхніми дітьми вирушив за океан й уже майже 40-річний на той час Іван Хомічук. Та, на відміну від своїх родичів, знайти пристойну роботу, яка б давала шанс на безбідне життя, чоловікові не вдалося. Цьому завадила набута в армії травма мозку та незнання англійської мови. На перших порах у Сакраменто він жив за кошти допомоги з непрацездатності від штату, якої ледь вистачало, щоб якось прохарчуватися, винайняти скромне житло в субсидованих державою кварталах та на можливість їздити у громадському транспорті.

Але так тривало недовго. За його словами, родичі, скориставшись ситуацією, швиденько оформили над ним опіку і стали привласнювати тих 800 доларів матеріальної допомоги, яку виділяла хворому держава. Невідомо куди зникло і все його нажите на батьківщині майно, а безперервні колотнечі у родині призвели до того, що Іван став безхатьком без роботи. У нього залишився лише велосипед, сякий-такий добутий у чуйних людей та на смітниках одяг, Біблія та кілька брудних ганчірок, що слугують йому за постіль. З усім цим «скарбом» він і мандрує вулицями американського міста, випрошуючи в людей милостиню та ночуючи, де застане ніч: у ровах, чагарниках при дорозі та у дворах, звідки його постійно проганяють.

-Спочатку, опинившись на вулиці, я збудував собі будку, що правила мені за домівку. Була в мене і тепла ковдра, але власник ділянки, де стояла та будка, звернувся в поліцію, і її знесли бульдозером, а ковдру забрали бандити. Вони часто мене б’ють і забирають останній шматок хліба, – розповідає на камеру Іван. – Якось, коли в мого велосипеда спустило колесо і я витяг насос, щоб його накачати, до мене підійшов якийсь чорношкірий вуркаган. Спочатку він ударив мене кулаком у лице, а потім, приставивши до горла ніж, повивертав мої кишені, привласнивши все, що вдалося випросити в добрих людей. Тоді, побоюючись за власне життя, я зі словами українською мовою «Залиш мене, бо розвалю голову» огрів його насосом по голові, а сам підхопив велосипед і кинувся тікати. А якось у мене навіть стріляли з автомобіля. Нагода помитися випадає вкрай рідко. Зазвичай роблю це раз на тиждень десь у річці або у рові. Поїсти чогось гарячого теж вдається не часто, сплю по дві-три години, бо звідусіль мене проганяють. А вночі, особливо взимку, доводиться накриватися трьома ковдрами та ще й клейонкою на додачу, – скаржиться емігрант-безхатько.

Повернутися до родичів, які від нього відвернулися, чоловік не може, бо тут же буде заарештований: через постійні конфлікти суд виписав на нього заборонний ордер. За словами сусідів, Іванів батько завжди старався піти з дому, щоб не бачитися з сином, який вимагав у нього повернення грошей. Недолюблюють і проганяють Івана й земляки, оскільки той одного разу випросив у сусідки телефон і зателефонував до матері в Україну, після чого жінка отримала астрономічний рахунок за міжнародні розмови.
За 20 років йому вдалося лише раз відвідати Україну і побачитися з матір’ю. Розповідає, що допомагав їй копати город, косив, рубав дрова і ходив до лісу збирати гриби та ягоди.

-Хотів би, звичайно, знову поїхати в Україну, але загубив грін-карту, і паспорт у мене давно прострочений. Тому допомоги від держави вже не отримую. Минулого року мені пообіцяли поновити документи працівники «Слов’янського громадського центру Сакраменто». І як тільки вони будуть готові, відразу ж поїду до матері. Це зараз найбільша моя мрія, – каже емігрант.

-Іван – неадекватний, через те й отримував допомогу за інвалідністю. Цей чоловік хитрий, як лис, і маніпулятор вищої категорії. В Америці є безкоштовне житло для незаможних, там і одяг дадуть, і картку на харчування, і душ можна безкоштовно приймати. До того ж родичі багаторазово знаходили Іванові житло, але через патологічну жадібність він завжди шукає халяву. Прийми його в будинок, то потім біди не оберешся. У нього постійно «крадуть літературу». То про який взагалі новий одяг чи взуття може бути мова? Він долар в дірки протре, але не витратить. Якось Івана збило авто і його завезли в госпіталь, а в нього в кишенях – 30 тисяч доларів готівкою. Бреше він і нічого матері не допомагає. Коли ще в Україні жив, вигнав батьків з хати в літню кухню. Правда, коли я приїжджала в Україну, то зустріла його у Любомлі чистим і охайним. Це він у США грошей навіть на себе шкодує, бо, мабуть, вигідно жебраком бути, – розповіла Іванова землячка, яка назвалася Іриною Зінчук.

Ксеня Лучко, Любомльський район

P.S.: З етичних міркувань назва села, де проживають рідні Івана Хомічука, та їхні імена не вказуються.
За даними 2015 року, кількість українців та осіб українського походження на території Сполучених Штатів становить близько мільйона. Переважна більшість із них народилася уже у США, і тільки близько 20% – безпосередні емігранти. Близько третини осіб українського походження володіє українською мовою, 143тис. (15%) використовує її у побуті. Мешкають українці досить компактно. Близько половини від загальної їхньої кількості припадає на північно-східні промислові штати: Вашингтон – 17175 осіб, Каліфорнія – 17350, Пенсильванія – 10188, Нью-Джерсі та Нью-Йорк (штат)- 22462, Іллінойс – 12043. Приблизно 70 тисяч російських і українських емігрантів оселилися в районі Великого Сакраменто. Серед них, до речі, є дуже багато нововолинців – прихожан церкви п’ятидесятників «Віфанія». А перший український емігрант в Америці Іван Богдан приплив у колонію перших поселенців Джеймстаун із Джоном Смітом у 1608 році. Богдан зустрів капітана Сміта, коли той воював із турками, був узятий у полон і втікав з полону через Україну.




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *