Чи втомилася Європа від України?
Події цього тижня, насправді, дали чітку відповідь на це питання.
Європарламенту часом закидають невелику впливовість і легітимність – хоча би через низьку явку європейців на виборах до нього – але все ж таки євродепутати задають тон своїми резолюціями, підштовхують інші європейські інституції в певному напрямку. В цьому відношенні дуже симптоматичною є резолюція Європарламенту по Україні, ухвалена 15 січня, – пише ТСН
І з неї випливає кілька цікавих моментів. По-перше, жодної втоми Європи від України, про яку час від часу неофіційно говорять деякі єврочиновники або журналісти, немає. Європа й надалі рішуче готова підтримувати Україну і чітко бачить її європейське майбутнє. В резолюції чорним по білому вказано, що Україна має право претендувати на повноцінне членство в ЄС.
По-друге, Європа й надалі готова чинити тиск на Росію через її агресивні дії щодо України. Хоча ЄС має розглянути питання подовження чи неподовження санкцій проти Росії у березні, і часом лунають припущення про їхнє можливе послаблення, однак цей тиждень показав – Європа готова навіть до посилення санкцій, якщо не буде прогресу у врегулюванні конфлікту на Донбасі.
Зустріч цими днями британського прем’єра Девіда Камерона з Бараком Обамою і їхні чіткі заяві на підтримку України підтверджують спільне бачення проблеми по обидва боки Атлантики. Тобто без серйозної націленості Росії на справжнє врегулювання кризи в Україні не буде не те що послаблення санкцій, а цілком можливе навіть реальне їхнє посилення – причому не лише з боку ЄС.
Дехто помітив відсутність у резолюції Європарламенту пункту про визнання так званих “ДНР” та “ЛНР” терористичними організаціями, що би поставило питання, а хто ж є тоді спонсором тероризму. Але треба зауважити, що проекти резолюції готувались напередодні трагедії під Волновахою, а Європарламент – як, зрештою, й інші євроінституції – все ж не є занадто мобільним і зашвидким у реагуванні.
Однак сам факт того, що консультації в “нормандському форматі” тривають активно на різних рівнях, може свідчити про щире бажання європейців допомогти врегулювати український конфлікт. Проте без бажання Кремля цього, звичайно, замало, яких би зусиль не докладала Європа…
Ще один важливий момент – чи готова Європа фінансово допомагати Україні? І що має бути попереду: курка чи яйце? Себто, українські реформи чи західні гроші? Відповідь радше така: і реформи, і гроші. Єврокомісія дотримується принципу “більше за більше”. Європа готова допомагати, але процес фінансової допомоги буде відбуватися паралельно з проведенням реформ Києвом. Тобто перший крок все ж має зробити Україна, почавши економічні реформи і реальну боротьбу з корупцією, а допомога тоді – не забариться.
Цікаво також і те, що Євросоюз твердо став економічним партнером України номер один. На об’єднану Європу припадає тепер майже 36 відсотків товарообігу України (в експорті на ЄС припадає 32 відсотки, а в імпорті – 39 відсотків). Цей аспект є надзвичайно важливим, адже Україна йде в Європу не лише з геополітичних, безпекових чи цінностних мотивів, але тепер там лежать і її головні економічні інтереси. При чому тенденція до посилення економічної ролі ЄС продовжує наростати попри надскладну ситуацію в Україні через конфлікти на Сході та окупацію Криму.
Також тиждень, що минає, був символічним і ще через один момент – в Україні почалася видача біометричних паспортів. Це є однією з ключових вимог з боку ЄС для скасування візового режиму для громадян України. Україна перебуває зараз на завершальних етапах другої – останньої – фази діалогу з ЄС про візову лібералізацію. Тож сподівання України на те, що на травневому саміті “Східного партнерства” в Ризі вона зможе отримати чітку дату переходу на безвізовий режим, мають під собою ґрунт.
То про яку європейську втому від України можна говорити?
Ростислав Хотин
