<
Олена Лешко

Узор, де закодована вічність

12:31 | 21.05.2026 / Погляд / / 1 коментар

У вишитих орнаментах – історія нашого народу, пам’ять про предків, мова любові до рідної землі. У кожному візерунку закодована його доля, унікальність, краса і коріння, що живить та тримає кожного з нас.

Сьогодні у мене є нагода доторкнутися до професії, яка говорить до нас голосом предків, закликає до єдності, гідності й пам’яті, – вишивальник. Це не лише ремесло оздоблення тканин, одягу, постільної білизни та текстилю гладдю, хрестиком, бісером, вручну або на спеціальних машинках. Це – вміння розробляти ескізи, підбирати нитки за фактурою та кольором, вишивати складні орнаменти. Із цією складною роботою у Нововолинському центрі професійної освіти віртуозно справляються студенти, які навчаються древній і такій сучасній професії вишивальника.

А почалося все ще в минулому столітті, а точніше – у 1990 році, коли ліцензували професію кравець, а в 1992 – вишивальник. Ці дві професії є суміжними та спорідненими. Вони розвивались, осучаснювались, ставали дедалі популярнішими.

І, як результат, – у 2019 році був відкритий навчально-практичний центр сервісного обслуговування з професій швейного виробництва та сфери послуг, що включає в себе швейну та вишивальну майстерні, які обладнані відповідно до вимог новітнього виробництва. Модернізовані виробничі майстерні та навчальні кабінети спецтехнології забезпечують чітку орієнтацію на навчання, швидке реагування на потреби ринку праці та професійні зв’язки між освітою і роботодавцями

Вишивка – це молитва без слів, де в кожному узорі, виведеному голкою, – закодована вічність, символ здоров’я, краса та щаслива доля. А вишивальник – особливий стан душі, неповторний світ творчості і гармонії. Сучасне матеріальне та технічне забезпечення у нашому професійному закладі сприяє розкриттю талантів кожного здобувача освіти. Учні та майстри виробничого навчання приймали і приймають участь у конкурсах різних рівнів – місцевих, обласних, Всеукраїнських. Це нелегкий вид навчальної та професійної діяльності. Але вони є майданчиком для розкриття таланту, наполегливості, працелюбності та здобуття цінних перемог, що надихають рухатися вперед.

Уроки виробничого навчання з буденної праці перетворюються на задоволення, дарують унікальний досвід. Заняття на таких уроках – це сміливий крок до вдосконалення, де кожен учасник уже умілець, а результати – віддзеркалення неабияких старань. Особливо тішить волонтерська робота, до якої причетні здобувачі освіти. Бо допомога воїнам ЗСУ, людям похилого віку, внутрішньо переміщеним особам – це великий внесок у перемогу та віру у свій правильний життєвий вибір.

17 березня цього року відбулося відкриття арт простору швейної та вишивальної справи, де освітній бранч зібрав колег, знавців цієї галузі, високопосадовців, експертів та однодумців. Бо нам важливо зберегти таку унікальну професію як кравець, вишивальник. Її фахівцями є люди, яких можна назвати справжніми магістрами у своїй роботі, – це старший майстер Галина Савчук, майстри
виробничого навчання – Ірина Стельмащук, Ірина Шостак, Наталія Фесюк та викладач
спецдисциплін Наталія Ошкалюк. А зачинатель цієї важливої справи, координатор та головний експерт – директор Валентина Приступа.

Сьогодні вишивальник є одним з найбільш відомих і активно розвиваючих видів художньої діяльності. У всіх цивілізованих країнах світу він розглядається як невід’ємна частина матеріальної і духовної культури. Оволодіти професією кравця, вишивальника – це все одно, що дати людині можливість посадити дерево успіху сьогодні, щоб насолоджуватися його плодами завтра. У нас є така можливість.

Сотні випускників, які оволоділи професією кравця, вишивальника, працюють за фахом на багатьох підприємствах Нововолинська, різних регіонів України та закордоння. Останніми роками є тенденція до того, що цю професію обирають для себе не тільки дівчата, але і юнаки. Бо це краса, поєднана з почуттям стилю і смаку. І в силах кравця, вишивальника зробити світ кольоровим, яскравим, і, як наслідок, – прекрасним й добрим.

* Редакція не впливає на зміст в розділі Погляд і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках видання «БУГ»
один коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Сергій Притула
24.08.2026
У свої 10 я десь по селу бив палицею кропиву і поняття не мав, чому дорослі вже кілька днів поспіль прикипіли до телевізора. 24 серпня 1991 року у них тільки й розмов про новину із Києва. А я, ще малий, не розумію, що ...
Андрій Бокоч
20.08.2026
За моєю спиною - древній дерев'яний храм XVIII століття, церква Різдва Пресвятої Богородиці, що у місті Камінь-Каширський. Зведена ще у 1723 році, дерево на кам'яному фундаменті. Діяла навіть у радянські часи. Пам'ятка ...
Вікторія Климчук-Длугач
18.08.2026
Коли нам у морзі віддали татові речі з війни, я якось нічого не очікувала. Найгірше вже трапилось, ми з мамою опізнали тіло, печатка-підпис, отримайте-розпишіться. Решта — не має значення. І ось нам видають чорний пакет, ...
Максим Залевський
13.08.2026
Зараз серпень, і знову постає нагальне питання: куди релокуватись, якщо взимку прильоти по тепломережах зроблять життя у великих містах дуже екстремальним. І знову зʼявляється ця ідея: треба їхати «на землю». У село. Там ...
Аліна Михайлова
12.08.2026
«Вони воюють, щоб ми могли жити». Ці 4 фото зроблені в один день. Сьогодні. Практично в один час. Київ та східний фронт. Третій день поспіль мені на стаб привозять згорівших бійців в страшних опіках. Термобаричні скиди - ...