Борщ — це тло, на якому творився Всесвіт

Борщ — це тло, на якому творився Всесвіт.

Спершу Господь сотворив борщ, а вже тільки потім узявся місити глину на землю, різьбити зірки, викуйовджувати хмари.

Потім сотворив риб, птахів, вомбатів, японських макак, барвінок малий і аконіт дібровний, далі — дітей, дорослих, невісток, зовиць, вуйків і стрийн. Тоді порівняв усе з усім і оголосив вінцем творіння борщ.

Борщ — це намір і кінцева мета, перший і останній подих, дівочий зойк і старече зітхання.

Якби не було борщу, то й ми непотрібні.

Аби оце хто взяв та заново розклав світ на атоми, кварки, бозони, молекули, фрактали і ДНК, а тоді склав назад, вийшов би один великий борщ. Без жодних топологій, многовидів і гомеостазів. Борщу цілком достатньо.

Ми — величезна помилка природи поряд із вічною істиною борщу.

Тож не забуваймо про власну нікчемність, воздаваймо шану, співаймо йому гімни, епіталами, хорали, оди, канти, колядки, щедрівки, гаївки і все інше, на що хто здатен.

Бо навіть якщо погасне сонце, якщо нескінченність згорнеться в сувій і сама собою складеться в скриню, у просторі все одно плаватиме буряк соломкою, картопля кубиком і дрібно посічена капуста на червоному перченому тлі.