Депутатство не закінчується після сесії
Незабаром чергова сесія Нововолинської міської ради. Це вже 62-га… І мені як секретарю ради хочеться нагадати про одну просту, але дуже важливу річ – і самій собі, і суспільству, і своїм колегам.
Ми не стаємо депутатами лише тоді, коли сідаємо в сесійній залі, беремо до рук порядок денний і натискаємо кнопку під час голосування. Відколи відбувається урочисте засідання, на котрому голова ТВК оголошує результати, під оплески присутніх вручає посвідчення, починається цілком нова сторінка життя, сповнене викликів, звернень, запитів, розширення кола інтересів та кола контактів, зобов’язань – і менше часу на себе, на родину, друзів, хобі. Ти вже не належиш собі більше, і цей хрест маєш нести. І несемо вже шостий рік. Такі реалії. Треба буде обов’язково задонатити на Сили оборони, в актуальних реаліях тільки в їх руках те, коли відбудуться наступні вибори…
Так ось, друзі, депутатство не вмикається перед сесією і не вимикається після неї.
Погоджуюсь, діяльність делегованих громадою представників місцевих рад є громадським навантаженням. Без зарплатні, без пільг, без бонусів. Це не так просто, як виглядає комусь. Порою зовсім навпаки, бо ж громада не живе за календарем комісії чи сесій і не дивиться на годинник.
Проблеми виникають не тільки у робочі години. Виборець не запитує, чи сьогодні сесійний день, чи час прийому, чи має депутат настрій, час та натхнення, коли потрібна допомога, коли порушено права, коли необхідно розібратися в конкретній ситуації. Чи не саме тому депутатство передусім є обов’язком, а не прикрасою?
Делегований представник від громади – це точно не прізвище у списку обранців, не посвідчення в кишені й не крісло в сесійній залі.
Це, шановні, довіра громади! І дуже важливо пам’ятати, звідки ця довіра взялася. Адже депутати не прилетіли з інших планет – їх делегували люди, і саме вони дали нам право представляти їхні інтереси, ставити питання, контролювати, звертатися, вимагати відповідей, брати участь у прийнятті рішень.
Депутатська робота – це не про статус. Не про “галочку” в біографії. Не забаганка. Не додаток до чогось. І навіть не про високі матерії.
Депутатство – це дуже часто про максимально конкретні речі: вислухати людину, розібратися в проблемі, перевірити документи, знайти відповідну норму законодавства, звернутися до відповідального органу, пояснити, проконтролювати, не залишити питання без уваги. Ніяких сліз, емоцій, жалів і лірик – конкретика, чіткість, виваженість, справедливість, верховенство чинного законодавства. Тільки так! Бо саме на верховенстві права тримається нормальне функціонування держави і громади.
Як педагогиня зі стажем, що вже багато поколінь навчила математичним премудростям, я взагалі люблю, коли все сходиться. І тут не обійтися без математики.
2 × 2 = 4. Не три, не п’ять і не “як домовимося”.
Так само і закон не може змінюватися залежно від того, хто перед нами – прихильник чи критик, знайома людина чи незнайома, той, хто голосував за нас, чи той, хто голосував проти. Це громадянин, якого життя чомусь змусило скористатись правом звернутись за допомогою до делегованого в місцеве самоврядування.
Але є ще одна складова депутатської діяльності, про яку варто говорити не менше, ніж про закон.
Етика. Для когось це лишилось шкільним предметом у розкладі уроків в початкових класах, або ж середньої, якщо у межах НУШ.
Етика в роботі депутата це не побажання і не красиве слово для кодексу, але норма поведінки.
Це:
- вміння залишатися коректним навіть тоді, коли емоції зашкалюють;
- повага до людини, яка звернулася по допомогу;
- здатність вислухати, навіть якщо вам не подобається те, що ви чуєте;
- відмова від приниження, зверхності, особистих образ і маніпуляцій;
- вміння відокремлювати особисті стосунки від службових та депутатських обов’язків;
- розуміння конфлікту інтересів і готовність діяти прозоро там, де особистий інтерес може перетнутися з інтересом громади;
- відповідальність за власні слова;
- небажання поширювати неперевірену інформацію;
А ще це здатність сказати: “Я помилилась”. І про мати силу та чесність сказати: “Я не можу вирішити це питання в межах своїх повноважень”, замість того щоб давати людині обіцянку, яку виконати неможливо.
Зрештою, це і про розуміння дуже простої речі : депутат має право на власну думку, але не має права забувати про власну відповідальність.
Так, ми можемо мати різні погляди, сперечатися, дискутувати, голосувати по-різному. У цьому і є демократія! Але особисті розбіжності не повинні перетворюватися на неповагу.
Політична чи депутатська дискусія не дає права принижувати людину. Критика рішення не є приводом для особистої образи. І в жодному разі наявність іншої позиції з якогось питання не скасовує етики.
Особливо важливо залишатися депутатом тоді, коли мова не про роботу в сесійній залі і коли зустрічаєш виборця на вулиці. Вірніше, коли тебе зустрічає виборець. Втомлений, роздратований, налаштований на інше – маєш виконати те, що вимагає неписаний закон: вислухати, почути, відреагувати. Не можеш, поспішаєш? Скажи про це прямо. Але ще й домовтесь про зустріч в інший час, який буде обом зручний.
А буває ж і таке, коли людина телефонує ввечері і просить пояснити ситуацію. Чи коли виникає конфлікт, який вимагає невідкладності. Коли дійсно питання життя і смерті. І тут треба не красиву промову виголосити, а просто сісти, розібратися і зробити те, що належить. Роби що повинен – і будь що буде. Стоїки такі праві, як бачите.
Ось тоді й перевіряється депутатство.
Не кількістю красивих фотографій чи іншого контенту. Не гучністю виступів. Не присутністю в соціальних мережах. І точно не громадським активізмом. Бо важливим є ставлення до людей, закон, якого ти дотримуєшся, рішення, за які готовий відповідати, і поведінка, яка не суперечить тому статусу, який тобі довірила громада.
Так що, колеги, хотілося б, щоб ми пам’ятали – ми депутати не тільки в день комісій, сесій, круглих столів, нарад, громадських слухань, урочистих подій чи інших масових заходів. Ми депутати тоді, коли до нас звертаються, коли від нас чекають відповіді, коли треба розібратися.
Ми депутати тоді, коли потрібно захистити законний інтерес людини і виникає потреба бути посередником між громадою і владою. Особливо тоді, коли є спокуса просто сказати: “Це не моя проблема!”
Пам’ятаймо, що депутатство це не прикраса, не статус заради статусу і не додатковий рядок у біографії.В першу чергу, це довіра, яку нам дали люди, а довіра без відповідальності нічого не варта…
Тому депутатство має бути не лише правом голосу на сесії, а й щоденною готовністю чути, думати, діяти, дотримуватися закону і залишатися людиною.
Сесія закінчується, порядок денний вичерпано, мікрофони та камери вимикаються, а наше громадське навантаження триває.
І саме про це нам усім варто пам’ятати…
