УКРОП по-володимирськи: сварка, зрада і поразка

Українське Об’єднання Патріотів – УКРОП – єдина партія, яка інвестує в перемогу ідеалів Революції гідності усі сили, але не шукає взамін політичних та економічних призів. У витоків її створення стояли ветерани війни та лідери майдану – люди, які ще в 2014 році зрозуміли, що в країні відбувається повзучий реванш злодіїв і запроданців. УКРОП досягає перемоги не числом, а вмінням. І поки триває війна за щасливе майбутнє України, УКРОП завжди знаходиться на передовій.

Але в ці непрості для України часи саме в тилу, а не на військовому та політичному фронтах, формується п’ята колона нечистих на руку пристосуванців. Вони озброїлися правильними гаслами і отримали довіру людей на виборах. Проте, дорогоцінний час і даровані їм народом повноваження вони бездарно марнують у пошуках особистої вигоди та марнославства.

Саме таку сумну картину ми можемо побачити, коли подивимось на роботу фракції УКРОП у Володимирській міській раді. Вірніше того, що від неї залишилось, коли «однопартійці», мов щурі, розбіглися в різні боки, так і не дочекавшись бюджетних та корупційних «цукерочок» від свого походу у владу.

А починалося все дуже бадьоро. Голова місцевого УКРОПу Сергій Радкевич привів до міської ради команду з п’яти депутатів. І скажемо чесно, як і пан Радкевич, так і ті, хто прийшли з ним, просто скористалися високим авторитетом серед волинян партії УКРОП та її місцевого провідника Ігоря Палиці. Правду цих слів продемонстрували усі подальші події.

Про особу самого Сергія Радкевича краще запитати у підприємців Княжого міста, котрі добре пам’ятають цього діяча на посаді головного податківця. Ще тоді він звик виправдовувати «специфічні» методи своєї співпраці з бізнесом вимогами вищого керівництва. Свій похід у політику пан Радкевич також намагається використати для фінансово вигідних оборудок. От лише колегам по міській раді йому важко довести, що мандат на здійснення махінацій йому надало керівництво партії. Тому і не вийшло в Радкевича побудувати дорогу до так милого його серцю супермаркету «ПанБуд» через приватні земельні ділянки простих мешканців міста.

Але, як то кажуть, який піп, такий і прихід. Тому і решта фракції під «талановитим» проводом пана Радкевича відсторонилася від партійної роботи. Відсутність авторитету він намагається компенсувати авторитарними замашками. Але його ніхто не хоче слухати. Внаслідок цього фракцію фактично залишили Василь Сусік та Сергій Сьомак.

Дивовижним чином під прапором УКРОПу до міської ради Володимира потрапила колоритна особистість, журналістка Світлана Федонюк. Чим саме вона там займається залишається таємницею за сімома печатями. Зате сама Світлана має справжній талант до вивідування чужих секретів. Можливо, в умовах війни їй краще працювати у розвідці або сконцентруватися на роботі за освітою? Адже керівництво УКРОПу очікує від своїх членів простих конкретних дій на користь людям. Хоча, схоже на те, що пані Федонюк може невдовзі змінити свої політичні уподобання і залишити УКРОП взагалі.

Так чи інакше, місцеві активісти УКРОПу вводять в оману простих партійців та Ігоря Палицю, імітуючи діяльність за її фактичної відсутності. Сьогодні вони позиціонують себе міцними господарниками. В їх полі зору – будівництво дитячих майданчиків, освітлення вулиць, боротьба за збереження річки Луга, допомога малозабезпеченим, турбота про сиріт. От тільки що конкретно роблять ці люди для вирішення згаданих питань не зрозуміло. Лише плещуть язиком?

З ким залишається в цій ситуація одна з найперспективніших партій України? На кого мають сподіватися володимирці, котрі щиро повірили в УКРОП? Адже саме ця партія здатна вдихнути нове життя у Княже місто. І для цього вона має навести лад у своїх лавах.