«Українська трансформація»: скрипалька Іванна Ворошилюк родом з Володимира презентувала свій сольний компакт-диск
Другий Всеукраїнський фестиваль камерної музики «Дзеркало», що відбувся від 9-го по 19-те травня у Львівській національній опері, став справжньою одою українській музиці у її найрізноманітніших проявах. Квартети і симфонії, блискучі солісти та оркестри, прем’єри сучасних творів та віднайдені зразки українського музичного класицизму, – все це різноманіття занурило слухачів вглиб контексту, в якому сьогодні існує та розвивається українське музичне мистецтво. Показово, що не лише його класичній парадигмі знайшлося місце на сцені вишуканої Дзеркальної зали: серед інших подій слухачі мали змогу долучитися й до унікального дійства, що, безперечно, вийшло за межі пуристського академізму.
18-го травня, у передостанній день фестивалю, відома українська скрипалька Іванна Ворошилюк родом з Володимира презентувала свій сольний компакт-диск «Ukrainian Transformation», що став втіленням закарбованої у народному мелосі національної пам’яті, пише Збруч.
Творчий шлях Іванни Ворошилюк є більш звивистим, аніж це зазвичай буває у академічних музичних колах. Мандрівниця по життю, вона сміливо торує стежки власної музичної кар’єри, не обмежуючись традиційними маршрутами. Втім, як же й без них? У бекграунді скрипальки – і фундаментальна музична освіта, отримана у Львові, Одесі та Варшаві, і співпраця із кращими оркестрами і ансамблями, і досвід викладання у музичній академії.
Сьогодні Іванна Ворошилюк працює у Національному камерному ансамблі «Київські солісти», разом з яким за останні півроку встигла виконати прем’єри двох власних творів. Але академічна музика – не єдина царина зацікавленості багатогранної мисткині. Вона не лише скрипалька та композиторка, а ще й поетка, сонґрайтерка та активна учасниця відомих фестивалів сучасного мистецтва – «Гогольфесту», «Червоної Рути», «Холодного Яру» та інших.
На перетині цих двох світів, однаково важливих для української культури, але таких, що зазвичай перебувають на протилежних її полюсах, неодмінно мав би з’явитися особливий мистецький продукт. Власне, ним й став компакт-диск «Ukrainian Transformation» («Українська трансформація»), презентований скрипалькою у межах цьогорічної едиції фестивалю «Дзеркало». Це – проєкт, який сама Іванна вважає одним ізнайважливіших досягнень у музичній сфері. Народжений із жаги мисткині до українського слова та української пісні, він постав спробою «переспівати» знайомі всім мелодії на скрипці, пропустивши їх через призму бентежного сьогодення нашої країни.
Скрипкові парафрази на теми українських народних пісень народжувалися у Іванни Ворошилюк поступово, ніби стенограма плину її життя, невіддільного від життя країни: як відгук серця на випадково почуту рідну мелодію («Пісня, що сколихнула» / «Ой у полі три криниченьки»), як ще неусвідомлене передчуття тектонічних змін, які за декілька місяців принесла українському суспільству Революція Гідності («До витоків» / «Ой верше, мій верше»), як рефлексія на гордість за здобутки Майдану, помножену на біль за його жертвами («Майданний реквієм»), як віддзеркалення сьогоднішніх випробувань, що – вкотре! – випали на долю українців («Воєнна колискова» / «Котику сіренький»). Об’єднані у цикл, виспівані-вишиті скрипкою соло, одинадцять народних мелодії розгортають перед слухачами панораму генетичної пам’яті, в якій закарбовані радощі, надії та битви наших предків, в яких сьогодні доводиться піднімати зброю й нам.
У кожній із композицій постає окрема музична історія: впізнавані з перших нот теми огортаються підголосками, проростають багатоголоссям, втіленим на – здавалося б! – переважно одноголосному музичному інструменті, виконавці на якому зазвичай відчувають себе некомфортно без ансамблевої підтримки, насичуються терпкістю дисонансів, злітають у просвітленість октавних унісонів та врешті-решт трансформуються у інструментальні згустки енергії. Неймовірна емоційність – ось, напевно, та якість, яка притаманна і цим майже щоденниково-біографічним композиціям, і власне виконанню скрипальки.
Академічна музична освіта Іванни Ворошилюк також дається взнаки: попри фольклорні інтонаційні витоки, всі номери циклу насичені штриховим різноманіттям та інструментальним розвитком, натхнення до якого, як зазначає сама мисткиня, вона черпала у творах Баха, Паганіні та Ізаї, залишаючи, втім, місце й для рокових та навіть панкових алюзій, що особливо пишно проростають під кінець циклу.
Звуковий ландшафт, що розгортається перед слухачами циклу «Українська трансформація», видається майже візуально вловимим. Скрипалька вдається не лише до традиційних прийомів звуковидобування: ось примарні тумани, промальовані мерехтінням флажолетів, ось глісандовані передвісники звуків сирен, ось далеке гойкання і наспів, ось цокання збудженого далекою дорогою коня. Всі ці дійсно дуже картинні звукові ефекти під час презентації компакт-диску були доповнені й реальною візуальною складовою.
Спеціально для події серію із одинадцяти художніх робіт – по одній до кожної музичної композиції – створила інша багатогранна мисткиня, талановита скрипалька та художниця Оксана Гречух. Її левкас (картина, створена за особливою технологією із застосуванням крейдового ґрунту) «Дорога додому» зрезонував із аурою творів Іванни Ворошилюк, поклавши початок серії «Невишиті рушники». На роботах художниці у поліфонічному поєднанні переплелися трипільські меандри та знаки нескінченності, спіралі рік та сонячні кола, далекі дороги та замріяні хати, сяйво зірок та космогонічні вишивані візерунки, інтуїтивно вловлені мисткинею у звуках композиції Іванни Ворошилюк. Із цих образів, «оживлених» Дмитром Кошляцьким, автором мультимедійної відеовізуалізації, перед очима відвідувачів Дзеркальної зали зіткався особливий візуальний текст, невіддільний від музики, народжений нею, що став її кольором та її ритмом.
Сила та мудрість української пісні – це те, що надихало сотні митців протягом багатьох століть, щось, що сьогодні може здатися занадто тиражованим, банальним, «шароварним». Потрібно мати певну мужність і неабиякий хист, щоб, як тріумвірат митців, які виткали аудіовізуальне полотно «Української трансформації», дозволити собі подивитися на пісенні паростки української душі під новим кутом, знайти нові інтонації, що пов’яжуть їх із аудіальним світом європейського мистецтва та водночас закарбують голоси наших предків у фреймі сьогодення.
