Розповіли про власника кондитерської у Володимирі, який попав у жорна політичної розправи більшовиків

Ми не застали той Володимир, який мав аристократичний шарм. Ті вулички з маленькими кам’яницями ми можемо побачити тільки на фото. І ці світлини, як мовчазні свідки часу – мають, про що розповісти. У 1939 році все змінилося у Володимирі. 

Про це пише наукова співробітниця адміністрації Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир» Орися Вознюк, – передає Район. Історія.

Червона влада, яка пропагувала себе, як єдина правильна у боротьбі з буржуазією, вирвала з міста найцінніше – його людей. Життя поважного пекаря і власника кондитерського магазину Вінсента, який брав активну участь у розбудові міста, перетворилося на суцільну драму.

Ця історія розкриває таємницю чоловіка, який попав у жорна політичної розправи більшовиків.

Пекарня Вінсента Шуровського. Володимир, вулиця Пілсудського 21 (нині Ковельська, 25)

Вінсент народився в 1901 році в родині Леонарда та Альбіни Шуровських. Він мав чотирьох братів – Валеріана, Яна, Чеслава, Ромуальда та сестру – Фортунату. Валеріан Шуровський був власником Універсального магазину, історію якого, я висвітлила у минулій статті.

Пекарня і цукерня Вінсента Шуровського

Зі слів родички, яка проживає у Володимирі Анни Доримедонтівни Матвійок – Вінсент був одружений з Яніною Шеленгович. У них було троє дітей – Ванда, Леонард та Богумила. Між дітьми була різниця у п’ять років. 

З кримінальної справи, яка зберігається у фондах Державного архіву Волинської області – вдалося дізнатися, що на момент арешту батька, тобто 1939 рік – Ванді було 15 років, отже вона народилася у 1924 році. Леонард, відповідно народився у 1929 році, а Богумила у 1934 році. Дружині Яніні Шуровській було 37 років (1902 рік народження).

Родина Шуровських відпочиває на березі річки Луги

Власне чому ж таки кримінальна справа? Адже, Вінсент Шуровський був шанованим у місті чоловіком, мав власну справу та у жодних конфліктах не був та не брав участі. 

На момент арешту – жовтень 1939 року Вінсент Шуровський проживав на вулиці Пілсудського, 21 (Ковельська). За національністю – поляк. Мав пекарню і кондитерський магазин. Батько Леонард Шуровський був власником цегельного заводу. 

Цегельний завод Леонарда Шуровського

Вінсента звинуватили за статтею 54 п.13 КЗ УССР за активну боротьбу проти робочого класу і революційну діяльність в Польщі.

З протоколу допиту маємо інформацію, що Вінсент входив до складу міської ради з 1928 по вересень 1939 року. З 1935 по вересень 1939 року був головою ревізійної комісії при повітовій раді. Був у складі ПОВ (польська організація воєнна), ОЗН (польське народне об’єднання) та учасником «Strzelec».

Вінсент Шуровський

Серед інших протоколів знаходимо допит свідків, а саме: Марії Владиславівни Мояк, 1906 року народження, полячки за національністю з села Хобултова. Жінка була продавцем у пекарні Вінсента Шуровського і на думку каральних органів, мала б знати усі «секрети» Шуровських, адже працювала у їхньому магазині протягом 10 років. 

Протокол допиту Марії Мояк

Марія майже нічого не розповіла, щоб пролило світло на кримінальну справу пана Вінсента. Вона зазначила: 

«Я хочу ще доповнити, що Шуровський приймав активну участь в усіх польських парадах, в період параду одягав військову форму і декілька медалей отриманих за заслуги перед Польщею. Він був ратним при Володимир-Волинському магістраті, був справжнім польським патріотом». 

Перший свідок не надала конкретної інформації про революційну діяльність Вінсента Шуровського.

Другий свідок – це сусід, єврей за національністю Ісаак Мойсєєвич Штерн. Народився він у 1888 році у Володимирі та працював фотографом у власному фотосалоні.  Був одружений: дружина Цейтля, дочка Сара та син Мошко. Ісаак Штер у протоколі допису нічого нового не додав.

Лише повторив майже з точністю показання Марії Мояк. Вказав, що він є сусідом Вінсента Шуровського вже 30 років і, що Шуровський воював проти червоної армії у 1919-1920-х роках.

Протокол допиту Ісаака Штерна

Ще одним свідком був Зигмунд Теофійович Гудковський, 1883 року народження, бухгалтер міськкомгоспу. Одружений з Меланією, мав дочку Яніну. Він теж сусід Шуровського. З протоколу допиту стає зрозуміло, що він ідентичний двом попереднім. 

Переписано все майже слово в слово. Нічого нового сусід Гудковський не сказав. Тому стає зрозуміло, що справа фактично заведена аби звинуватити людину у націоналізмі, патріотизмі та любові до Польщі. Але тут нічого дивного, адже Вінсент Шуровський був поляком.

Допит Зигмунта Гудковського

Далі з постанови звинувачення бачимо, що начальник Володимир-Волинського ДО НКВС лейтенант Держбезпеки Алєксєєв вирішив етапувати Вінсента Шуровського у в’язницю в Київ. Чоловіка перевезли 28 квітня 1940 року. 

У Києві слідчий НКВС УРСС – молодший лейтенант Держбезпеки Бельченко, розглянувши матеріали справи, вирішив, що Шуровського Вінсента потрібно ще раз допитати.

З нового протоколу допису бачимо звинувачення слідчого: 

«Ви звинувачуєтеся в тому, що є польським націоналістом і стояли на захисті інтересів колишньої польської буржуазної держави, разом з тим проводили активну боротьбу з революційним рухом. Визнаєте себе винним в цьому?»

Протокол допиту Вінсента Шуровського

На це питання Вінсент відповів: 

«Я виховувався в націоналістичному польському буржуазному дусі. В 1918 році з організацією ПОВ (польська організація військова) я добровільно вступив туди і був зачислений в перший полк піхоти Легіонів і служив в ньому по 1921 рік включно. За час моєї служби в Легіоні я приймав активну участь в боях проти червоної армії в 1919-1920 роках. За це був нагороджений польською владою. Будучи патріотом польської держави я дійсно стояв на захисті інтересів буржуазії і приймав активну участь в правлячих організація і партіях, таких як «Стрілець», «Союз поляків» «ОЗН» Своєю активною участю я помагав укріплювати колишню польську буржуазну державу. Тому визнаю себе винним, в тому, що я дійсно стояв на захисті польської буржуазної держави і проводив боротьбу з революційним рухом».

На запитання, хто входив в склад керівництва організації «Союзу поляків», Вінсент Шуровський відповів наступне:

«Керівником організації був капітан Перетяткович. Під час бойових дій він пішов разом з військовою частиною і його місце знаходження мені невідоме. Членом комітету і секретарем був Бельман Тадеуш Тадеушевич, членом комітету і казначеєм був Висоцький Владислав, арештований органами НКВС. І заступником керівника був я Шуровський Вінсент Леонардович».

Абсолютно не є дивним, що Вінсент у всьому зізнався і підписав протоколи допиту. Ми всі добре знаємо, як працювало НКВС. Зламати людину морально і фізично – це була їхня основна мета.

В обвинувальному заключенні слідчий Бєльченко написав, що вагомих доказів по ділу не має. Це було 4 жовтня 1940 року. У Постанові за 15 жовтня 1940 року, яка вже майже повністю вицвіла, читаємо: 

«Шуровського Вінсента Леонардовича, як соціально-небезпечного елемента ув’язнити у виправно-трудовому таборі терміном на 8 років, враховуючи строк з 9 жовтня 1939 року».

Шуровського ув’язнили в Степлазі. Степовий табір, Особлаг (Особливий табір) № 4  – це табір для політичних в’язнів у системі ГУЛАГ, управління якого розташовувалося в селищі Кенгір Карагандинської області Казахської РСР.

На цьому історія про пана Вінсента Шуровського закінчується. Ймовірно, його життєва нитка обірвалася саме в Казахстані, адже інформації про нього більше не має. Його родичка Анна Матвійок розповіла, що сім’я не знайшла жодної інформації, що далі сталося з Вінсентом. 

Є один документ, який підтверджує невинуватість Вінсента Шуровського. Його реабілітували 5 червня 1989 року відповідно до ст. 1. Указу Президіуму Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року «Про додаткові міри по відновленню справедливості по відношенню до жертв репресій в період 1930-40-х і поч. 50-х років».

Доля родини Шуровських

Трагічна доля спіткала не тільки Вінсента, а і його родину. Звісно, родичі, які проживають у Володимирі і родичі, які проживають у Польщі точної інформації не знають, бо ці події розгорталися до їх народження. Вони чули ці історії від дідусів та батьків. 

Анна Матвійок розповіла історію про долю дітей Вінсента Шуровського. які на той час були неповнолітні. Вона народилася в той рік коли їх не стало – у 1944 році. Ще тривала Друга світова війна. Між українцями та поляками існувала окрема боротьба. 

Стовідсотково стверджувати, що саме сталося зараз неможливо, адже ця сторінка історії є дуже трагічною і досі має багато білих плям. Старших дітей Ванду і Леонарда повинні були вивести на територію Польщі. Вивезенням дітей з району і міста займався ксьондз костелу Іоакима та Анни. Скільки зібрали дітей точно не відомо. 

Ванда та Богумила. Фото з архіву Анни Матвійок

Спочатку їх хотіли вивести через Устилуг, але розвідка повідомила, що це небезпечно, у полі ввечері видніються якісь тіні, та й сама дорога є замінованою. Було вирішено доправити дітей до Луцька і переправити якось іншою стороною. На жаль, під Луцьком дітей спіткала трагічна смерть. Так не стало Ванди і Леонарда. 

Про Богумилу взагалі нічого невідомо. Дівчинка зображена на всіх сімейних фотографіях. Вона посміхається в обіймах батьків і простягає свої рученята до Ванди і Леонарда. Її доля невідома. Її не повинно було бути на тому возі з старшим братом і сестрою. 

Можливо вона раніше потрапила до Польщі разом з матір’ю Яніною, яку вдалося переправити туди набагато раніше. Як згадують нащадки Шуровських, Яніна у Польщі остаточно перестала спілкуватися з родиною чоловіка. Тому доля Яніни теж залишається невідомою.

Леонард. Фото з архіву Анни Матвійок

Мені б дуже хотілося, щоб ця історія мала щасливий кінець, адже Вінсент та його сім’я багато зробили для нашого міста. І тепер, прогулюючись вулицею Ковельською, я знаю, що будинки далі за «Галантереєю» належали Шуровським. Тут вони проживали самі, і тут провадили свою діяльність. 

Розглядаючи маленькі світлини, які зберігаються в Анни Матвійок, я можу стверджувати, що саме Шуровські додавали Володимиру особливого шарму. Так, у них був смак, почуття гарного і витонченого, адже кондитерський магазин був ідеальним. 

Свято біля пекарні і цукерні Вінсента Шуровського

Чудовий і будинок в якому він знаходився по вулиці Ковельській, 25, а тоді – Пілсудського, 21. Хоч зараз він теж виглядає гарно і має нових власників, але його зовнішній вигляд трохи змінений. Власне, це ви і самій зможете побачити на світлинах.