Увечері українці запалять свічки на честь пам’яті жертв Голодомору
Щорічно в останню суботу листопада проводяться заходи в пам’ять про трагічні події, з часу яких в цього року виповнюється 85 років. Події 1932-1933 років визнано геноцидом щодо українців з боку радянської влади, не тільки всередині країни, а й на міжнародному рівні – 15 держав членів ООН оцінюють події тих днів, як цілеспрямоване знищення українців.
Розповідає УНН.
За даними судової експертизи українського Інституту демографії та соціальних досліджень, проведеної ще в 2009 році в рамках розслідування СБУ щодо події Голодомору було встановлено, що в результаті репресивної політики на території України загинуло близько 4 мільйонів чоловік (за деякими даними ця цифра сягає 10 мільйонів).
Резолюції в пам’ять про жертви до 85 річниці були прийняті в США і в Сенат Польщі. Крім того, в польському Сенаті наголошують на необхідності тверезо оцінювати трагедії минулого заради сьогодення та майбутнього.
УНН розповідає, як пам’ятні дні шануються в Україні, що потрібно знати про Голодомор і яке це має значення для Європи.
Тема Голодомору 1932-1933 довго була під забороною і ставала в центрі політичних маніпуляцій довгі роки. Тільки 2006 році Верховна Рада України прийняла Закон “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”, який визнає дії радянського режиму геноцидом, а в 2009 році було прийнято постанову Апеляційного суду міста Києва у справі про встановлення провини і навмисний намір в подіях того періоду з боку більшовицького керівництва. На міжнародній арені, голод в Україні визнають геноцидом 15 країн-членів ООН, плюс Ватикан. Серед цих країн – США, Канада, Австралія, Польща, Угорщина, Литва, Латвія, Естонія, Португалія, Мексика, Колумбія, Еквадор, Перу, Парагвай і Грузія. Також ряд країн неофіційно засудили Голодомор. Серед них – Іспанія, Чехія, Словаччина, Аргентина та інші.
Першою країною, яка висловила солідарність з Україною була Естонія, що засудила злочини комуністичного режиму ще в 1993 році. Резолюція США була прийнята на рівні Сенату в жовтні цього року і приурочена до 85-річчя трагедії. 21 листопада польський Сенат також прийняв резолюції про вшанування пам’яті жертв Голодомору.
Позиція Росії грунтується на тому, що голод 1932-1933 років був спільною трагедією і не мав етнічної підоснови. Представник МЗС РФ Марія Захарова ще перед початком процесу обговорення Резолюції США щодо Геноциду звинуватила американську владу в незнанні історії.
“В цілому ХХ століття – це було найбільш трагічне століття в історії людства, коли багато було здійснено людино-вбивчих злочинів, і Голодомор належить до ряду тих, про які найменше відомо в світі. Тому цю правду потрібно поширювати і розповідати”, – сказав сенатор Польща Ян Обремський в ході свого візиту до Києва, під час якого політик також передав українській стороні резолюцію, що підтверджує солідарність польського народу в пам’яті про злочини проти українців.
Посол України в Польщі Андрій Дещиця опублікував постанову польського Сенату в Twitter. У тексті документа сказано, що поширення інформації про Голодомор сприятиме кращому розумінню в Європі наслідків тоталітарного та комуністичного режиму.
В Україні, цей день закликають вшанувати мільйонів загиблих від голоду, принижених і розстріляних українців. Міністерство інформаційної політики представило соціальний ролик на честь пам’яті про Голодомор.
Також, в суботу по всій країні приспустять прапори, буде обмежено проведення розважальних заходів, о 16:00 оголошено хвилину мовчання, а в рамках акції “Запали свічку” традиційно запалюють свічки у меморіалів Голодомору, на центральних площах, а також будинки біля вікон, як символ пам’яті.
Що відбувалося і чому про це важливо пам’ятати
Як відомо, в 1932-1933 роках на території України радянськими властями був створений штучний голод. Отже, сталінська політика примушувала українців до насильницької колективізації. У 2010 році, Апеляційний суд поставив крапку в справі про геноцид.
Більше 10 років тому за фактом вчинення Геноциду в Україні Служба Безпеки України порушила справу – метою якого було, фактично, встановити істину і досліджувати суперечності, хоча процесуально обвинуваченими у справі були Йосип Сталін, В’ячеслав Молотов, Лазар Каганович, Павло Постишев, Станіслав Косіор, Влас Чубар, Мендель Хатаєвич.
“Після розгрому Української Народної Республіки в листопаді 1920 року більшовицький режим розпочав на її території активні дії щодо недопущення відновлення незалежної української держави шляхом жорстокої репресивної політики, спрямованої на встановлення комуністичного ладу і придушення будь-яких партій і рухів, які відстоювали ідею української самостійності. З цією метою Сталін Й.В. разом з вищевказаними особами розпочали загальну насильницьку колективізацію сільського господарства і депортацію українських селянських сімей, незаконну конфіскацію їхнього майна, репресії та фізичне знищення українців”, – як описується ситуація в постанови суду за підсумками розгляду справи.
Так, в 1932 році, незважаючи на вже існуючий голод на території України, правлячим режимом було введено в дію ряд постанов: про “Питаннях хлібозаготівель”, згідно з якими посилювався контроль за вилученням хліба та насіння в регіонах, “Про насіння”, згідно з яким колгоспам Україна відмовлялося в наданні допомоги, “Про насіннєві фонди”, згідно з яким посилювались репресії в Україні, а також задіяли “активісти” з числа селян.
Надалі, політика посилювалася і було прийнято рішення “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності”, яким були введені розстріли, конфіскація майна і заборона на амністію. Крім того, для українських регіонів встановлювався підвищений поріг для здачі зібраного врожаю, реальне виконання якого було неможливо. В результаті вилучення продовольства люди залишалися без можливостей на існування. Кооперативна торгівля заборонялася, з магазинів вивозилися залишилися товари, продукти у людей вилучали.
На тлі цих заходів радянська влада продовжувала вивозити хліб з України, а в насіннєвій позиці і будь-якому іншому кредитуванні українським колгоспам відмовлялося. Території, приречені на голод, були оточені спеціальними воєнізованими формуваннями, які не давали людям можливості покинути її межі. Репресивна політика визначила “ворожих соціальних елементів”, так званих, “куркулів”, щодо яких поширювалися секретні розпорядження, що санкціонують розстріли або вирок від десяти до п’ятнадцяти років.
Численні інструкції політбюро ЦК КП (б) У, що спускалися по вертикалі, зобов’язували проводити “розслідування” щодо своїх жертв в найкоротші терміни, – не довше трьох днів. Але, вже від 5 грудня 1932 року ухвалою Політбюро ЦК КП (б) У “Про заходи щодо ліквідації саботажу хлібозаготівель”, скасовувалися і “розслідування” – були зняті всі обмеження насильства і знищення селян. В областях були створені комісії, так звані, “трійки” у складі першого секретаря обкому партії, начальника обласного відділу ДПУ та обласного прокурора, які і приймали рішення про репресії, депортації і розстріли людей. У той же час, експортовано зерно за кордон, а отриманню допомоги з-за кордону більшовицький режим перешкоджав під приводом, що ніякого голоду в Україні немає. Також показаннями свідків було підтверджено, що на прилеглих територіях Росії та Білорусі голоду не було, всупереч розповсюджуваному радянському міфу про “посухи” і традиційної відмовки про “неврожай”. Дані підтверджені в результаті аналізу архівних документів і доповнені свідченнями безпосередніх свідків голоду.
У тексті ухвали Апеляційного суду 2010 року наводяться дані, що “в УРСР тривали репресії за так званим хлібним справами, тобто за приховування хліба, його “розкрадання” і т.ін. Згідно з даними ГПУ УРСР в 1932 році було заарештовано 94 354 людей”. В рамках розслідування була проведена експертиза, яка встановила кількість жертв. Так, згідно з судової науково-демографічної експертизи Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи Національної академії наук України від 30 листопада 2009 року “в результаті геноциду в Україні загинуло 3 млн. 941 тис. чоловік, з них: протягом лютого – грудня 1932 року – 205 тис. чоловік, в 1933 році – 3 598 тис. чоловік , в першій половині 1934 року – 138 тис. осіб”.
В результаті проведеної політики, передбачалося подальше переселення людей з Росії та Білорусі на території, спорожнілі від голоду. “Згідно з рішенням Політбюро ЦК ВКП (б) і РНК СРСР на місце убитих голодом українців в Одеську, Дніпропетровську, Донецьку та Харківську області України було організовано переселення маси людей з Росії та Білорусії, тобто здійснювалась спланована заміна етнічного складу сільського населення в Україні”, – сказано в постанові.
Загалом було проведено судово-історичні, судово-демографічні та інші експертизи, які уточнили дані про трагедію 30-х років, проаналізовані дані іноземних консульських представництв того часу на території України, показання свідків, було встановлено 857 масових поховань жертв геноциду. Все це підтвердило відповідальність сталінського режиму за знищення мільйонів українців і надало підставу кваліфікувати події, як геноцид. “У практиці вітчизняного кримінального судочинства вказана кримінальна справа є абсолютно унікальною, що має особливу процесуальну специфіку”, – констатував суд.
