Ігор Пальонка розповів про досягнення команди, методи управління та про те, чи тисне на нього авторитет Саганюка

Міський голова Володимира Ігор Пальонка розповів про вічні цінності древнього міста, реалії нинішнього етапу розвитку і про людей громади.

Розмова виявилася не лише довготривалою та цікавою, а й важливою для всіх мешканців Князівської громади, – пише “Волинська газета“.

Ви, молодий керівник, очолили місто, яке заснував князь Володимир і який зробив нашу державу християнською. Сьогодні в Україні, у тому числі й у вашому місті, є різні конфесії. Яка думка з цього приводу?

Місто, дійсно, за конфесійною приналежністю непросте. У нас є храми Української Православної Церкви (УПЦ МП) та Православної Церкви України, інші християнські конфесії, представники інших релігій. Але коли ми хочемо провести певні спільні заходи за участі двох найбільших гілок православ’я, то часто відбуваються якісь непорозуміння. Мені, на жаль, поки що не вдається переконати одну чи іншу сторону. Відчувається, що є протистояння…

Щодо самого міста, то воно, я б сказав, є спокійним, оскільки більшість жителів становить корінне населення. Коли спілкуюся з колегами з сусіднього Нововолинська, то вони зауважують, що сюди свого часу на спорудження шахт приїхало багато людей із інших регіонів. Склад жителів там неоднорідний, їм важче.

Наші ж люди спокійні, врівноважені, фактично всі один одного знають. Завдяки цьому вдається тримати нормальний контакт із мешканцями міста, чути пропозиції і виконувати їх, а також реалізовувати ті обіцянки, що давав перед виборами. І, все ж, це не завадить нашій молоді деколи в соцмережах висловлювати деякі критичні зауваження.

Маємо на те відповідно реагувати та намагаємося працювати відкрито і прозоро. Хоча, звичайно, є люди, які хочуть бути пристосуванцями, і тому завжди шукають для себе якусь вигоду. Поки що даємо всьому цьому раду, працюємо нормально.

У вашому депутатському корпусі є багато політичних сил, але більшість рішень приймається майже одноголосно…

Радію з того, що мені вдалося навколо себе об’єднати депутатський корпус. Обранці громади розуміють, що я хочу щось гарне зробити для міста, для жителів усієї громади. І сьогодні я відчуваю, що це мені вдається.

Якщо говорити про складності, то Вам сьогодні важче, ніж на посаді сільського голови?

Десять років працював на посаді голови сільради у с. Заріччя Володимир-Волинського району. Уперше був обраний у 2010 році, через п’ятиріччя люди знову довірили мені цю посаду, а ще через два роки, згідно з законодавством про децентралізацію, до нашої сільської ради приєднали ще одну. Там мене люди теж дуже добре знали. Взагалі сільське населення дещо простіше, і мені було трохи легше працювати, ніж зараз…

Згодом рішенням Кабміну ми ввійшли до складу Володимир-Волинської об’єднаної громади. І тут уже відчувається і політичний плив, оскільки вибори відбувалися на пропорційній основі. Хоча намагаюся переконати всіх, що маємо об’єднатися для того, щоб робити корисні справи для громади. Адже всі депутати є представниками виборців на певному окрузі.

Інколи кажу, що політичний погляд можна навіть проігнорувати, але разом зробити щось корисне для людей. Ось така історія… Чому ще важко? Ще до урядового рішення про об’єднання було певне протистояння людей відносно того, аби зводити в одну спільноту міських та сільських жителів. Сільських діток не хотіли приймати в міські садочки та школи, у тому числі й спортивну.

Мотивували тим, що за все треба платити. І після об’єднання деякий період настрої в селі були одні, в місті – інші. Нині, на мою думку, період певної відчуженості завершується. Мабуть, вдалося переконати людей, що саме так і маємо жити. Сьогодні сільська складова, яка переживала, що їй відведуть роль пасинка, переконалася, що вона є повноцінним членом усієї громади. Сьогодні ми вже ввійшли  у певний ритм і виходимо на нормальну планову роботу.

Ігоре Анатолійовичу, тривалий час місто очолював Петро Саганюк, людина добре знана не лише на Волині, а й в Україні. Добре знав багатьох мешканців міста і він сам, іноді жартома казав, що навіть знає, хто з ким коли поцілувався. Не давить авторитет учорашнього очільника на сьогоднішнього, який не так давно з’явився на міському Олімпі?

Я вже казав: дійсно, важко через те, що мало знаю міських людей. У період передвиборної кампанії ми організовували збори, я пройшов фактично усі двори, побував у багатьох організаціях. Хоча трудність полягала у тому, що в період коронавірусу не скрізь дозволялося заходити. Та мені хотілося хоча б познайомитися… Це вдалося.

Хочу сказати і ще одне. Попередній голова був авторитетною людиною. І я сьогодні не став робити якісь кардинальні рухи, бо в кожного свій певний стиль управління. Ми дещо хочемо поміняти правила, котрі існували раніше, аби стиль управління набув європейських рис, цінностей та поглядів. І в цьому є складність.

Багато жителів звикли до того, що все має робитися з позиції сили. Я, все-таки, підбираю команду, аби люди мене спочатку нормально розуміли, а потім усвідомлено діяли, адже йдемо до Європи. Тож має бути все цивілізовано.

Тобто, на озброєнні Вашої команди сучасні методи демократичного управління?

Так, маємо постійно комунікувати з жителями громади з будь-якого приводу чи й без нього. Ми маємо реально почути, що люди дійсно хочуть, розумієте мене? Повинен бути нормальний діалог. Я непогано знаю людей, бував із ними на зборах, чув, що вони кажуть. Тому прагну, аби у них завжди була довіра до керівника громади.

Ваше родове коріння із Заріччя. Коротенько розкажіть про себе, свою сім’ю…

Так, родом я із Заріччя, де й навчався в початковій школі. Програму п’ятих-дев’ятих класів освоював у першій школі м. Володимира-Волинського. Далі поступив у місцевий сільськогосподарський технікум, сьогодні це агротехнічний коледж. Закінчив його з відзнакою і продовжив навчання у Львівському державному аграрному університеті, що в Дублянах. Диплом також отримав «червоний». У листопаді 2001 року одружився.

То цьогоріч Ви відзначатиме ювілей подружнього життя?

Так. Дружина Ірина Василівна педагог, викладає англійську в школі Хмелівської громади. Виховуємо двох діток. Дочка Вікторія – шкільна золота медалістка – закінчила другий курс юридичного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки. Син Андрій продовжуватиме студіювати шкільну програму сьомого класу, а ще захоплюється футболом, навики якого шліфує в спортивному ліцеї.

Мама моя – Тетяна Миколаївна – все життя пропрацювала продавцем. Батько Анатолій Іванович весь вік «крутив баранку», нині обоє на пенсії. Проживають в Заріччі разом зі своїм сином і моїм рідним братом. У листопаді виповниться 20 років, відколи оселилися вони в дружининої матері, батько її, на жаль, помер.

Але Ви певний час трудилися і в Княжому граді!?

У лютому 2002 р. я прийшов працювати механіком у житлово-експлуатаційну контору м. Володимира-Волинського. Через певний період призначили головним інженером. А у 2005-2010 рр. працював на посаді начальника ЖЕКу під керівництвом тодішнього міського голови Петра Саганюка.

У 2006 р. мене обрали депутатом сільради. Так сталося, що на Заріччі помер голова сільської ради, і депутати попросили мене виконувати його обов’язки, мовляв, ти достойний такої посади і справишся з роботою. Я погодився. Розрахувався в ЖЕКу і став працювати в самоврядному органі.

Через чотири роки односельці довірили мені очолити сільську громаду вже на виборах. Через п’ять років повторив свій успіх, а ще через два став на чолі об’єднаної громади. Тоді до неї входило лише дві сільські ради. Сьогодні наше співтовариство набагато більше та потужніше.

Окрім посади сільського голови, Ви активно займалися й громадською роботою…

Коли я обрався депутатом, чимало рішень щодо земельних питань приймалося не прозоро і не відкрито, підкилимно. Звичайно, це обурювало людей, мене в тому числі. Розумів, що є непоганий бюджет села для його розвитку. Тож це й спонукало до своєрідної просвітницько-інформаційної діяльності серед громадян села.

Тоді на території Зарічанської сільради діяла птахофабрика, яка була потужним платником податків до місцевої казни. Приємно, що люди мені вірили і вірять сьогодні, бо я старався покращити їхні умови проживання. Вибори засвідчили, що люди солідарні зі мною. Значить, я працював у правильному напрямку.

Коли постало питання про балотування на Володимир-Волинського міського голову, я заручився підтримкою громади, а також  народного депутата Верховної Ради України Ігоря Гузя, з яким склалися добрі стосунки.

Не секрет, що мали хорошу, дружню команду…

Балотувався я від партії «За Майбутнє», але безпартійний. Команда тоді дійсно підібралася хороша. Багато було молоді, а також досвідчені та авторитетні люди. Активною її учасницею була і Тетяна Дьоміна, яка сьогодні працює в апараті міської ради і є її депутатом. Результати нашої роботи засвідчили, що люди повірили і віддали перевагу нам.

Від партії «За Майбутнє» маємо зараз п’ять депутатів, секретар ради також є її членом. Тепер ми маємо все для того, аби виправдати надію виборців. Поки що ми нормально рухаємося. Скажу, що в цьому є велика заслуга і народного депутата Ігоря Гузя, якого в нас дуже добре знають, він має авторитет, і це також стало однією складовою успіхів і нашої перемоги на виборах.

Ігоре Анатолійовичу, напевно, вже можна говорити про якісь конкретні досягнення, успіхи молодої амбітної команди? Скажіть, що за цей період вже вдалося зробити, а що ще чекає своєї черги?

Певні досягнення дійсно маємо. Багато років місто не мало футбольної команди. Під час виборів я обіцяв її створити. Тепер вона є і бере участь в змаганнях. Я обіцяв – і це сьогодні діє. Мені це вдалося на сто відсотків. Час від часу спілкуюся з хлопцями, цікавлюся ситуацією в клубі…

Обіцяв жителям реконструювати в місті центральний стадіон. Нині там тривають роботи щодо влаштування доріжок із сучасним поліуретановим покриттям. Це єдиний такий міський спортивний об’єкт, де такі доріжки відсутні. Мене переконували спортсмени-легкоатлети, аби це зробити.

Тепер свою обіцянку реалізовую. До кінця серпня сподіваємося всі роботи завершити та сертифікувати бігові доріжки, аби мати можливість проводити змагання різних рівнів. Представники Федерації легкої атлетики запевняють, що сприятимуть в їх організації. Це щодо спортивної тематики.

Надіємося, що Ви запросите «Волинську газету» на відкриття?

Запросимо! А ще в напрямку цієї галузі хочу сказати, що ми обладнали спортивний майданчик біля другої міської школи. Тут також зробили поліуретанове покриття, щоб діти могли займатися улюбленими видами спорту.

Тепер до галузі медицини. Ми поставили за мету, аби наша лікарня мала статус опорної, оскільки Володимир-Волинський є центром і об’єднаного району. Від відсутності цього статусу медзакладу ми вже дещо втратили, бо приймальні відділення опорних лікарень забезпечувалися коштами держави, фінансувалася закупівля апаратів УЗД та інше.

Ми це вже втратили, тому довелося активно включитися в роботу. Для лікарні з місцевого бюджету вже виділили 10 млн грн – закупили для цієї медустанови хороше сучасне обладнання. Налагодили хорошу співпрацю з головною лікаркою, вона молода та перспективна. Позитивні зміни там відбуваються постійно.

Сьогодні є побажання жителів нашої громади, аби покращити медичне обслуговування, а також зміцнити матеріальну базу лікарні. Тож ці 10 млн грн – це внесок громади в наш заклад охорони здоров’я.

Опріч того, вносимо пропозицію, щоб із перевиконання бюджету за пів року ще дати гроші на придбання нового апарату МРТ. Той, що є, вже морально та технічно застарів, до того ж, часто ламається. Тож настала потреба в обновленні. Тому нашим пріоритетом і надалі буде поступово зміцнювати матеріальну базу нашої лікарні та зробити її опорною.

З цього приводу я зустрічався із заступником Міністра охорони здоров’я, після цього була госпітальна рада в області, яка визнала, що наша лікарня в числі інших повинна мати статус опорної.

Сподіваюся, що протягом двох-трьох тижнів відбудеться виїзне засідання Госпітальної ради, члени якої ґрунтовно вивчать наш медзаклад. Після цього, думаю, запропонують план розвитку обласного госпітального округу, згідно з яким Володимир-Волинська лікарня має стати опорною.

Ви сказали, що маєте перевиконання бюджету за перших шість місяців…

Саме так! Приємно констатувати, що ми гарно його спланували. Хоча труднощі були. Як вже казав, на посаду заступив першого грудня минулого року. Часу, аби прийняти бюджет, було катастрофічно мало. І, все ж, ми змогли мобілізуватися!

Нині маємо 21 млн грн додаткових надходжень. Ці кошти розподілимо на найближчій сесії, яка відбудеться 6 серпня. Від того, як виконується бюджет, залежить і розвиток території. Ми спланували його економічно грамотно, він навіть перевиконується, і це мене надзвичайно радує.

З Вашим приходом, напевно, відбулися зміни і в апараті міської ради? Не секрет, що кожен керівник хоче бачити у команді класних спеціалістів та людей, з якими йому затишно та комфортно…

У наших планах передбачалися зміни в складі міськвиконкому. Більшість оновлених управлінь вже працюють, на керівні посади цих підрозділів прийшли нові люди. Останні штрихи лишилося зробити відносно гуманітарного управління, оскільки конкурс на посаду його очільника відбувався двічі. У найближчий період розглянемо документи, які надійшли на конкурс, і це управління повноцінно запрацює на рівні з іншими. Чому нові обличчя? В апараті міськвиконкому працювали окремі одіозні фігури, заміни яких вимагали жителі громади, підозрюючи їх у неправомірних діях. Для мене це було принципово.

Сьогодні, приміром, я не чую заяв, що хтось займається корупційними діями. Поки що такого нема. Це не може не радувати! Це дуже важливо! Хочу, щоб в команді працювали нові люди на благо міста, оскільки сьогодні заробітна плата для працівника самоврядного органу непогана.

Я свого часу працював головою сільської ради за мінімальну зарплату, то тепер вона, стверджую ще раз, непогана. Безперечно, працівникам завжди хочеться більше. Як людина, яка має в цьому певний досвід, кажу, що зараз зарплата в працівників виконавчих структур непогана. Потрібно лише, щоб люди нормально працювали і віддавалися своїй роботі. Міська рада оновлена. Те, що ми планували зробити, думаю, на відсотків 90 виконали. Найближчим часом візьмемо ще нових фахівців, які підсилять різні напрямки.

У свій час Вам довелося працювати в різних іпостасях у сфері житлово-комунального сектора, тож його проблеми близькі та зрозумілі. Яка ситуація в цій галузі нині?

У передвиборчий період ми обіцяли, що для кожного комунального господарства будемо купувати техніку. Стараємося дотримуватися даного слова. Придбали техніку для комунального підприємства «Полігон», яке обслуговує територію та жителів нашого міста. Купили нового навантажувача для сміття на базі трактора МТЗ-82. Підприємство ним задоволене.

Купили також екскаватора, оскільки в них є інвестиційна програма щодо заміни власними силами старих трубопроводів на ізольовані. З цією програмою співробітники успішно справляються і вдячні за нову техніку. На черзі питання придбання іншого потрібного обладнання чи навіть оновлення тракторного парку водоканалу.

Охопити одній людині весь комплекс робіт надзвичайно важко. Без помічників, які працюють на місцях, обходитися важко. Тож саме на них і має бути опора… Що скажете про старостат?

Свого часу обіцяв людям, що на округах працюватимуть старости, які допомагатимуть вирішувати громадські справи. Нині у складі нашої територіальної громади два старости. Це в Ласкові, де працює колишня голова сільради Тетяна Шейчук, та в Заріччі – староста Андрій Савчук.

Тож жителі населених пунктів, що ввійшли у склад територіальної громади, мають людей, які вміють відстоювати їхні права та інтереси. Бо раніше жителі села дуже переймалися, що основна увага в розвитку буде спрямована лише на місто. Але тепер бачать, що в громаді всі рівні, де б хто не проживав. Тож у Заріччі ми залишили підрозділ ЦНАПу, який там працював і раніше. Він взаємодіє з міським, і це аж ніяк не вплинуло на якість надання послуг.

Знаєте, мені все-таки вдалося переконати жителів сільських територій, що вони є повноправними членами громади і на рівні з містянами мають право користуватися всіма благами об’єднаної громади. В тому числі, наприклад, дитячими садочками чи закладами освіти. У цьому плані все гаразд. Ніхто тепер не ділить людей на категорії.

Дякуємо за відвертість! Успіхів Вам та процвітання Княжому градові!

І вам вдячний за змістовну розмову!