Спадок Єремеєва. Кому потрібен мандат?

Новина про те, що ЦВК нарешті призначила вибори у мажоритарному окрузі №23 до Верховної Ради, стала несподіванкою для багатьох, хоча ще з серпня 2015-го на Волині та й в Україні загалом тривають розмови, хто ж скористається шансом стати депутатом від мажоритарного округу. Адже досвід чернігівського округу №205, де зійшлися основні конкуренти з «парашутисти» Геннадій Корбан та Сергій Березенко, показує реальну цінність «позачергового мандату».

Благо, що нині є альтернатива: проштовхнутися у Раду через волинський округ №23 – спадщину Ігоря Єремеєва, №27 у Дніпропетровську, №85 в Івано-Франківській області, №151 у Полтавській області чи №206 у Чернігові. У всіх п’яток вибори будуть 17 липня.

До слова, саме волинський округ став найбільш скандальним, адже у чотирьох інших перевибори відбуваються через обрання мерами Бориса Філатова і Владислава Атрошенка й міністрами Ігоря Насалика й Тараса Кутового. Натомість у нашій області «тягнули резину» через свідоцтво про смерть Ігоря Єремеєва, яке десь «загубилося», а фактично лежало «під сукном» у одного із високопосадовців.

Те, що ЦВК і спікер ВРУ Андрій Парубій раптом «одумалися», може бути пов’язаний із трьома факторами:

1) зміна спікера: Андрій Парубій не так залежить від Петра Порошенка, як Володимир Гройсман, і тому не захотів грати в гру із «загубленим» свідоцтвом;
2) групи «Воля народу» (частковий вплив «Континіуму») та «Відродження» (вплив Ігоря Коломойського та його партерна Ігоря Палиці) домовилися зокрема про проведення виборів в обмін на голосування за прем’єр міністра Гройсмана чи Генпрокурора Юрія Луценка. Детальніше про «договорняк» читайте тут.
3) Ігор Палиця публічно заявив, що не буде балотуватися по округу, тому Порошенку, мовляв, немає чого боятися. Подібні домовленості могли бути і не публічно, зважаючи на часі візити Ігоря Коломойського у Адміністрацію Президента. «Заявляв раніше, і зараз заявляю, що не буду балотуватися по 23тьому округу на позачергових виборах до ВР! Думаю написати офіційну заяву на ЦВК з цього приводу, що даю слово не приймати участі! Може хоть після цього призначать вибори?! Не може бути округ без депутата, а люди без права і можливості звернення! Це вже навіть не смішно!», – написав Палиця у соцмережі.

Хоча цей варіант зовсім не гарантує, що в окрузі не буде балотуватися ніхто із команди Палиці. Але про це пізніше.

Отож, рішення про вибори нарешті прийняли. І фактично за 2 місяці штаби основних політсил в області мають визначитися, кого із реальних та технічних кандидатів виставляти на округ. Зважаючи на те, що кампанія відбуватиметься в досить авральному темпі, суттєву перевагу матимуть ті, хто активно готувався до виборів раніше. Тобто йдеться про команди «Континімуму» та «Привату».

Що задумав Палиця?

У вересні 2015-го Ігор Палиця повернувся на Волині після роботи на Одещині та заявив про намір балотуватися по округу №23 і розширювати діяльність фонду «Тільки разом» на всю область. Нині фонд справді більш-менш працює в межах області, проте не секрет, що розпочали вони експансію із Луцька саме на Ківерцівщину, Маневиччину та Любешівщину. Там облаштовували спортмайданчики, організовували «укропівські обжинки», розбудовували осередки тощо.

Вже тоді Палиця впевнено говорив, що «через мене вибори не призначать», тому під час виборчої кампанії погодив поширення ідеї «голосуйте за «Укроп», давайте зробимо Палицю головою облради». Проте нині на цій посаді він працює не надто активно. Фактично Ігор Палиця з’являється під час сесій (які, треба визнати, веде непогано за рахунок впевненої більшості), а потім їде вирішувати бізнесово-політичні справи зовсім іншого масштабу.

Винятком можна назвати візити у Ковель та Нововолинськ, щоб спробувати розібратися із «залізничною» лікарнею та проблемами шахтарів. Здебільшого за Ігоря Палицю працюють кошти його благодійного фонду, мас-медіа та непогані PR-менеджери на місцях. А курує це все екс-кандидат в мери Луцька Олександр Товстенюк.

Після даного слова, що не буде балотуватися, Палиця може цілком виправдано публічно заявляти, що не призначали вибори, бо боялися його перемоги. Такий меседж можна навіть використати під час кампанії одного із соратників. Однак активна діяльність благодійного фонду в окрузі, цікавість до головного підприємства округу «Волиньторф», а також «перекуплені» агітатори з команди Єремеєва свідчать про значні амбіції команди Палиці.

Зважаючи на обставини, він навряд чи справді вирішить балотуватися особисто. Хоча політика, звичайно, це мистецтво компромісів, всяке буває… Та не менш реальними кандидатами залишаються директор ДП «Волиньторф» Іван Киричик, сам Олександр Товстенюк, Ірина Констанкевич чи формальний лідер осередку В’ячеслав Рубльов.

На користь Киричика образ «керівника-героя» на підприємстві та в окрузі. Адже «Волиньторф» пережив багато конфліктів. Свого часу це підприємство намагалися захопити «донецькі» і лише охорона «Континіуму» та самі працівники зуміли «відбити» підприємство. Пізніше був скандал, пов’язаний із самим «Континіумом» через нібито виведення коштів із підприємства. Лише у серпні 2014 Іван Киричик утвердився на посаді директора. Та скандали не припинилися через можливу приватизацію підприємства. Хоча нині більшість депутатів та голова ОДА виступають за корпоративізацію чи передачу у комунальну власність.

Як би там не було, нині Іван Киричик зберігає за собою образ господарника на Маневиччині, який не важко поширити і на інші райони. До того ж в політиці він раніше не заявляв про власні амбіції, тому буде ще однією «слухняною кнопкою» в Раді для групи Коломойського й відкриє доступ для команди Палиці, аби працювати на Маневиччині ще й через нардепа.

Іншим реальним кандидатом може стати Олександр Товстенюк. Після поразки на мерських виборах у Луцьку він став радником голови облради та зайнявся організаторською роботою. А ще Товстенюк став частим гостем на сесіях облради у компанії незмінного охоронця. Очевидно, що він має власні амбіції. Чому б не реалізувати їх у Верховній Раді?

На користь В’ячеслава Рубльова той факти, що він залишається формальним лідером найпопулярнішої на Волині партії з мандатом лише депутата облради. В дивнішій ситуації лише лідер обласної «Солідарності» Роман Романюк, який нині лише член виконкому Луцької міської ради. Рубльов був би більш перспективнішим нардепом для команди Палиці, хоча він не має впізнаваності Івана Киричика на місцях. Та впізнаваність має партія, бренд фонду Палиці й сам голова облради. До того ж у окрузі ніхто не відміняв загальновідоме виборче правило: «бабл… (благодійна допомога) перемагає зло».

Нардеп Ігор Гузь у дописі на Facebook запропонував ще одного кандидата – Ірину Констанкевич. Це може бути її друга спроба після мінімальної поразки у 2014-у Ігорю Лапіну. Нині хвиля АТО дещо спала, а частина виборців переконалася, що серед бійців бувають і «погані хлопці». В таких умовах професор СНУ імені Лесі Українки має шанс боротися за мандат за підтримки вже згадуваних бренді й фінансових ресурсів. Адже нині у кріслі депутат облради вона фактично зникла з інформаційного поля.

Отож, в нинішній ситуації для команди Палиці не так важливо, хто саме балотуватиметься. Бо ще з місцевих виборів вони засвоїли успішну стратегію орієнтуватися на дорогі політтехнології та чорні методи ведення кампанії, а не на особистості (крім самого Палиці).

«Континіум»: родина чи партнери?

Одразу після оголошення виборів низка інтернет-видань почали писати із посиланням на власні джерела, що кандидатом стане син Ігоря Єремеєва Роман. Хоча нині він досить молодий і жодної політичної активності ніколи не проявляв. Також серед можливих кандидатів називають дружину нардепа Тетяну і його брата Євгена. Якщо рішення про балотування справді буде «родинним», команді «Континіуму» доведеться спиратися на фінансові ресурси та залишки авторитету нардепа в регіоні. Не виключено, що завдяки політичним домовленостям їм не заважатимуть «парашутисти» чи місцеві кандидати від провладних політсил.

Та у «сімейного» рішення щодо балотування є кілька недоліків. Нині жоден із трьох не має політичного досвіду і в групі «Воля народу» буде лише «слухняною кнопкою» чи тіньовим гравцем у випадку Євгена Єремеєва. Натомість Ігор Єремеєв був у ній «флагманом».

Виконувати роль тіньового організатора може і досвідчений організатор багатьох виборчих кампаній та один із топ-менеджерів «Континіуму» Олена Палагута. Хоча немає певності, що вона готова до публічності після багатьох років організаторської роботи. Адже Палагута може повторити долю ще одного «сірого кардинала» – Олександра Товстенюка, готового бути «мозком» команди, але не «обличчям».

Ще один із попередніх сценаріїв, який називають обласні аналітики – підтримка «Континіумом» побічного кандидата. Адже у підсумку всі мають балотуватися від певної політичної сили. Такою компромісною фігурою може стати популярна в регіоні представниця «Батьківщини» Людмила Кирда. У внутрішньому конфлікті в «Батьківщині» вона була на боці Олега Кіндера, пов’язаного із лідером «Континіуму» на Волині Степаном Івахівим. В результаті «розборок» союзників Ігоря Палиці Романа Карпюка та Василя Столяра виключили з партії. А сам Кіндер навіть насмілився звинуватити Палицю у популізмі через питання «залізничної» лікарні Ковеля.

Тому за належної підтримки одного із найпопулярніших в країні брендів, коштів та менеджерів «Континіуму» Кирда може «потягатися» за мандат. Якщо ж останніх двох пунктів не буде, перемогти висуванця Палиці їй буде майже нереально.

Залежно від того, які домовленості «Континіуму» із «Солідарністю», дозволити балотуватися можуть і нинішньому лідеру порошенківців у облраді Володимиру Бондарю. Він позиціонує себе як опонент Ігоря Палиці, який навіть готовий викликати поліцію, коли водій голови облради неправильно паркується.

Нещодавно Бондар отримав надзвичайно потужного союзника, коли його друг Юрій Луценко став Генпрокурором. У волинських «кулуарах» вже навіть жартують, що Луценко буде дзвонити і розповідати про «тюремні перспективи» всім, хто стає на шляху в Бондаря.

Хто третій?

В умовах, коли перемогу на виборах значною мірою забезпечують фінансові ресурси, реально конкурувати із висуванцями «Континіуму» чи «Привату» можуть лише потенційні заїжджі матерільно забезпечені політики. Хоча і тут можуть виникнути проблеми. Бо значна частина політсил в країні, які «дружать» з Ігорем Коломойським, проти команди Палиці не виступлять. А якщо «Воля народу» домовилася про «правильне» голосування раді в обмін на гарантії із командою Порошенка, несподіванок не буде із цього боку. Тому «чернігівський» сценарій із двома потужними заїжджими кандидатами малоімовірний.

Проте не всі політичні сили висувають кандидатів, аби перемогти. Тому претендентів, очевидно, буде більше, ніж два. Підстави балотуватися має «радикал» Анатолій Грицюк, адже Ківерцівщина, що входить у округ, вотчина політика. Від «Самопомочі» поборотися за мандат може лідер фракції в облраді Михайло Імберовський чи хтось із немісцевих кандидатів. У «Свободі» претендентом на мандат можуть стати «старі бійці» Олександр Пирожик чи Анатолій Вітів, а також «свіжі» Микола Федік і Сергій Кудрявцев.

Задіяти можуть і політичний проект «Наш край». Він цієї сили найпотужніший місцевий кандидат – Богдан Колісник. А ще зіграти свою роль може команда Ігоря Гузя, який планує задекларувати свою «присутність» в регіоні та впливати на результат.

Спробувати повернутися на Любешівщину може спробувати комуніст Адам Мартинюк. Хоча в Західній Україні такі люди загалом не популярні, Любешівщина – один із унікальних районів Волині, де Мартинюка і досі подекуди вважають «батьком»

***

Зважаючи на настрої виборців та досить високі ставки, поки не доводиться розраховувати, що на волинському окрузі №23 переможе кандидат, віддалений від бізнесових груп і надзвичайно зацікавлений у розвитку громади. Так, представники двох найвпливовіших груп вкладають гроші в округ і постійно наголошують, що просто допомагають людям. Можливо це і виправдано: часто нікому замінити вікна в школі чи відремонтувати стадіон, крім олігарха. Але у підсумку такі підходи до виборів консервують напівфеодальну політичну систему, яка існує у сільських районах Волині.

Антон Бугайчук для інтернет-видання «БУГ»