Полемічні нотатки щодо перейменування вулиць Нововолинська

Перефразовуючи знаного французького символіста Стефана Маларме можна ствердити, що назвати невдало річ – означає вбити її символічну, історико-культурну, але теж матеріальну сутність. 

У щоденному спілкуванні усі ми керуємося загально прийнятими поняттями, символами або ж “кодами”, до прикладу “держава загального добробуту”, що однозначно відчитується як позитив. Іншим “кодом”, який особливо після Революції Гідності почав відчитуватися як пріоритетний, став код “європейського управління” в громаді – формування місцевого бюджету за принципом європейського самоуправління та децентралізації – коли місцеві бюджетні кошти та інвестиції лишаються у значній мірі на місцях, не йдучи по бюрократичній драбині “догори”, аби потім спуститися назад до громади. Втім, існує проблема з “очевидністю” певних кодів, яким бракує конкретного  наповнення змістом, тому є небезпека ситуації, коли вихолощуватиметься суть і лишатиметься лише “обгортка”, що траплялося і трапляється у пост-комуністичних країнах.

Втім, набагато більшою небезпекою аніж вихолощення є брак уваги до певних “кодів” як наприклад топоніми – власні назви вулиць, міст еtс. Подібне нехтування питаннями меморіальної політики міста породжує небезпеку ментальної тяглості, яка ускладнює подальше реформування інших сфер діяльності – господарської, житлово-комунальної, аграрної, промислової, освітньої. Адже навіщо змінювати, якщо “краще все одно не буде” – такі коди інертності є найбільш небезпечними чи навіть “отруйними” для здоров’я громади, позаяк заганяють свідомість людини у ментальну пастку – історичну петлю вічного повернення до минулого.

В тому контексті слушною видається увага громади м. Нововолинська до питання перейменування назв вулиць у місті та підтримання закону №317 від 15.05.2015 р., відомого в народі як Закон про декомунізацію комуністичних символів. Пам’ятаючи, що наше місто задумувалось як молоде “соціалістичне” місто, що у недалекому майбутньому мало би стати “комуністичним”, не дивним є підбір назв вулиць. У 1992 р. ще до каденції нинішнього міського голови мала місце хвиля одночасного перейменування понад 20 вулиць. Таке перейменування у значній мірі було не ґрунтовно продуманим, позаяк тогочасні депутати міської ради під час перейменування вулиці Кірова на вулицю Винниченка вочевидь оминули факт причетності Винниченка до драматичних подій під Крутами. А слід було назвати цю вулицю іменем Степана Бандери, а не відрізок автомобільної дороги на 15-му мікрорайоні, що було зроблено при нинішньому міському голові. Вважаємо також приниженням ролі Ананія Рябченюка як громадського діяча назвати у 2007 р. вул. Лазо – заболочену стометрівку – на вулицю Ананія Рябченюка, 85-річчя якого будемо відзначати 21 жовтня цього року.

Вважаємо за недоцільне перейменування вул. Герцена на вул. Ніла Хасевича, при всій повазі до останнього. Але для цього депутатам потрібно було б знати, що Герцен, будучи першим у світі дисидентом, який не зміг стерпіти російської царської цензури, заснував у Лондоні журнал «Колокол», в якому мали можливість Пантелеймон Куліш та Микола Костомаров відстоювати українські позиції. Розглядаючи список російських письменників, які залишились нам у «спадок» від Радянського Союзу – це сім письменників дореволюційних – бачимо одного радянського письменника – Володимира Маяковського, якого старше покоління пам’ятає зі слів “Мы говорим партия – подразумеваем Ленин, мы говорим Ленин – подразумеваем партия…” і інші речі, які він був вимушений писати. Знаємо і інший його вірш “Долг Украине”, який був включений до збірок лише у часи Горбачова.

Говорю себе: товарищ москаль,
на Украину шуток не скаль.
Разучите эту мову на знамёнах —
лексиконах алых, —
эта мова величава и проста:
«Чуєш, сурми заграли,
час розплати настав…»
Разве может быть затрёпанней
да тише слова поистасканного
«Слышишь»?!

Від моменту заснування міста (1950 р.), крізь 80 роки, коли молоде “соціалістичне” місто Нововолинськ мало стати “комуністичним” містом, такі назви вулиць на кшталт Інтернаціональна, Піонерська, Щорса, Ватутіна, Молодогвардійців еtс. мали б конструювати комуністичну ідентичність міста. Нині після низки хвиль пост-радянських революцій, остання з яких була революцією цінностей, слід бути надзвичайно уважними до питань на перший погляд «м’яких», але тільки на перший, адже перспектива ментальної тялгості – це перспектива довжиною в століття. Або ж, як каже історик та громадський діяч Ярослав Грицак – свідомість та цінності є універсальною валютою впродовж століття, адже «цінності мажуться на хліб» – які цінності «посіємо» нині – такий зріст економічного «врожаю» зберемо пізніше.

Відтак, потрібно створити нову комісію з перейменування вулиць, чого не поспішає робити міська влада – виконувати пакет Законів з декомунізації – вочевидь через те що 25 жовтня – місцеві вибори. Слушним видається увічнення у нових назвах вулиць пам’яті про трьох відомих громадських діячів Федора Свідерського, Олександра Бобака, та Степана Борисюка. А також нововолинців – воїнів АТО, що загинули, захищаючи наш спокій, чи радше нашу неуважність, інерційність, небажання вивільнитися від ментальної пастки минулого, які торують дорогу не в заможне і економічно незалежне майбутнє, а назад в USSR.