Розповіли захопливу історію володимирчанки, яка проживала в місті у 20 столітті

За володимирчанкою Зінаїдою Арсенівною у Володимирі якийсь час упадав Всеволод. Він працював інженером на електростанції. Коли він чергував увечері, то передавав їй своєрідне вітання, два рази вимкнувши і увімкнувши світло. Таке собі вітальне миготіння. Але Зінаїда не вийшла за нього заміж.

У 1929 році вона одружилася з поляком Цесляк Яном Войцеховичем. Він народився у місті Красностав в Польці, закінчив університет у Варшаві. Після закінчення університету його направили на роботу у Володимир. Він працював начальником «ізби скарбової» у Володимирі, – інформують на сайті Старого Володимира.

Вони одружилися наперекір волі матері, яка не благословила їх шлюб. Більше того, вона навіть перестала спілкуватись зі своєю дочкою, як власне і все російське дворянське товариство у Володимирі. Відмовився з нею спілкуватись і її колишній залицяльник.

Та молоде подружжя не зважало на це. У них з’явилося своє товариство, де їх приймали. Збереглася їхня візитка. Тоді за допомогою таких візиток запрошували у гості і відповідно приймали запрошення.

В 1930 році у них народився син Болеслав-Річард, а в 1932 році дочка Яніна-Хелена. Вони в 1946 році після війни повернулися з Польщі. Хлопчик став Володимиром, оскільки імені Річард в Радянському Союзі не було. А дівчинку записали Оленою.

Матір Зінаїди залишалась непохитною і відмовлялася спілкуватись із дочкою. Може з цієї причини, а може і з іншої, подружжя з двома дітьми переїжджають до Польщі. Відомо, що вони деякий час жили в Бидгощі. Мабуть там, ще перед війною в 1936 році помер Ян.

З невідомих причин він похований в Варшаві на Бродновському цвинтарі. Дещо пізніше, вже під час війни, Зінаїда з дітьми переїхали в містечко Зелена Гура, де вони купили свій будинок.

По смерті чоловіка Зінаїда помирилася зі своєю матір’ю. Вони навіть жили всю війну в Зеленій Гурі. А по війні вони вирішили всі разом повернутись в Україну.

Поверталися назавжди зі всіма потрібними речами, для чого винаймали багажний вагон. Вони не повернулись у Володимир, а оселились у Луцьку.

“Прабабуся мала владний характер. З нею у 1962 чи в 1963 році ми їздили у Володимир, до її подруги. Ми їхала до Володимира на автобусі. Пам’ятаю, біля автостанції була річка, а далі маленька вуличка на якій стояли білі чепурні будинки, що потопали в садках. До будинків вели гарні дерев’яні хвіртки.

Ми чаювали, а син господині поставив пластинку з Робертіно Лоретті, який був тоді дуже модним. Разом з бабусею ми ходили до Успенського собору, де вона в дитинстві співала в архієрейському хорі. Ходили до костелу, який називався «Серце Ісуса». Мама з татом одружилися в 1954 році, – розповіла Лонткевич Анна Євгенівна, дочка Олени.