21-го жовтня 85 років з дня народження Ананія Павловича Рябченюка. Спогади про побратима

Ці спогади присвячені виключно громадській діяльності Ананія Рябченюка.

Усе його життя, починаючи з юнацьких років, було присвячено одній меті – появі і розбудові незалежної України. Є така філософська народна мудрість: «Боже, даруй мені спокій душі, щоб миритися з тим, чого я не можу змінити; мужність, щоб змінювати те, що я можу змінити; і мудрість, щоб відрізнити перше від другого». Але емоційна натура А. Рябченюка не могла жити за цією молитвою. У нього боліла душа навіть за перебіг подій, на які він безпосередньо не міг вплинути – то український народ обрав не того Президента, то не таку  Верховну Раду.

Широта інтересів і дій А. Рябченюка вражає. Він бере безпосередньо участь у створенні МО НРУ і обирається членом КРНРУ, у створенні спілки політв’язнів і репресованих і очолює її, братства вояків ОУН-УПА, спілки ветеранів «Злагода», входить у ініціативну групу по створенню у Нововолинську громади УАПЦ, обирається  секретарем двадцятки цієї громади. Пізніше вона буде перереєстрована, як громада УПЦКП і назветься церквою святої Покрови. Нововолинська філія Союзу українок (часів Ольги Кириченко) вважає А. Рябченюка своїм хрещеним батьком. 12 жовтня 1997 року здійснена давня мрія А. Рябченюка – освячено місто з 4-х сторін. «Почесний громадянин  міста» йому було присвячено 14 серпня 1998 року.

А. Рябченюка постійно цікавлять питання:

– Що читають і співають у школах?

– Чи поповнюються шкільні та міські бібліотеки новими виданнями з історії України?

– Хто автори цих видань?

А. Рябченюк докладає зусиль до становлення церков у нашому затеїзованому безцерковному місті. Його турбують міжконфесійні чвари. Він незмінний учасник багатьох поховань, перепоховань, освячень могил жертв сталінського терору. На його звернення міська влада спорудила у 1991 р. Символічну могилу борцям за волю України.

• А ще А. Рябченюк писав вірші, більше для шухляди. Ініціатором виходу у 1997 р. (посмертно) збірки А. Рябченюка «Біль і спів серця» була ветеранська організація «Злагода», яку очолив невгамовний Леонід Стасюк.
• Але для чиновників від освіти А. Рябченюк був викладачем ненадійним, стосунки між ним і завідуючим міськвно М. Лейкіним були далеко недружніми, тому йому з гірким болем прийшлося покинути СШ № 8 (тепер це гімназія) і допрацювати до пенсії в селі Мовників. Доречно згадати, що типовому партократу М. Лейкіну  з подання чиновників міськвно в кінці 2013 р. під час подій на Майдані в Києві на сесії міської ради було присвоєно звання «Почесний громадянин м. Нововолинська».
• 24 серпня 1994 р. – повторні вибори до ВР, у другий тур вийшли генеральний концерну «Волинь» Олег Киричук і рухівець Ігор Семенюк. Крайова організація НРУ вимагала відмінити реєстрацію І. Семенюка і щоб Нововолинська  МО НРУ голосувала за О. Киричука. За поданням члена крайового проводу НРУ Н. Камишнікової після  виборів  крайовий провід НРУ виключив А. Рябченюка із членів КР НРУ за те, що він підтримував  І.Семенюка. Боляче було дивитися на А. Рябченюка – він пробував щось довести, йому не дали слова, він схватився правою рукою за серце, лівою рукою шукав по кишеням заспокійливі таблетки.
• Нині одна із Нововолинських партій подала ідею висунути І. Семенюка кандидатом у депутати до обласної ради від Нововолинська. І. Семенюк закінчує військову службу у зоні АТО.
• Не можна не згадати спроби починаючи з 1996 р., перейменувати вулицю Інтернаціональну на вулицю А. Рябченюка, на якій він прожив 17 років. Саме з цього року містом керує В. Б. Сапожніков. І, нарешті, наприкінці  2007 р. влада дає добро перейменувати заболочену стометрівку (вул. Лазо) на вул. А. Рябченюка. На заваді всім іншим перейменуванням у попередніх каденціях стояв голова відповідної комісії О. Моренко, пізніше  – слухняна б`ютівська більшість. Так було  із спробою перейменувати вулицю Піонерську на вулицю Рухівську. Не спішить нинішня міська влада виконувати закон № 317, підписаний Президентом 15.05.2015 р, відомий як закон про декомунізацію комуністичних символів. А декомунізувати є що – це вулиці Щорса, Котовського, П. Савельєвої, молодогвардійців, Ковпака та інші.
• Що знає нинішня молодь міста про А. Рябченюка?

16. 09 2010 року у Палаці Культури відбувся заключний брейн-ринг по знанню історії міста серед вісьми молодіжних команд. Викладач історії з коледжу Микола Яворський впевнено вів цей турнір. У півфінал вийшли 2 команди ( із етнічних міркувань не будемо називати, кого вони представляли). Серед семи запитань було поставлено і таке:

– назвіть вчителя, почесного громадянина міста, засудженого в шкільні роки на 25 років ув`язнення. Відповідь першої команди – це був Сівак. Відповідь другої команди – це був Янович. Коментарі зайві. Претензії можуть бути як до самих учасників турніру, так і до міськвно.

– У 1994 р. з метою примирення ветеранів Повстанської армії  та ветеранів Другої  світової війни було проведено круїз по Дніпру, щоб зустрітися з населенням міст по обидві сторони ріки. За домовленістю кожна сторона повинна виділити по 80 чоловік. Однак групу сформували із 116 чоловік (50 і 66). Збір відбувся у Києві в річковому порту. Посадили круїзівців на теплохід   «Академік Глушков».  З Волині поїхало дев`ятеро, а потрібно було 20, в тому числі голова Нововолинського Братства УПА Андрій Лац і голова Спілки політв`язнів та репресованих А. Рябченюк, який добре знав історію України, Повстанської Армії, володів мистецтвом доводити істину на конкретних прикладах.  А. Рябченюк доказував справедливість боротьби повстанців червоним генералам, які вперто твердили, що УПА була помічником фашистів, боролась лише з червоними. Багато зусиль довелось докласти йому і всій Волинській команді, щоб довести народу: повстанська армія була визволителем України, боролась з німецьким фашизмом, Польською Крайовою Армією та московськими поневолювачами. Перша сутичка на теплоході відбулась у конференц-залі, А. Рябченюк несподівано для опонентів задав питання : «А що таке окупанти?» Генералам відібрало мову. Оговтавшись, підняли такий крик, наче їх обдали окропом, але довести своєї «правоти» не змогли. Тоді А. Рябченюк сказав, що справжніми окупантами були росіяни ще з 1654 р., з часів Богдана Хмельницького, коли був обманутий   український гетьман при підписанні договору. Саме тоді почалося верховенство московського царя  Олексія в Україні. А Ленін у 1917 р. залив кров`ю і приєднав до російської імперії більшу половину України (Західну Україну віддав полякам, Прикарпаття – румунам, Закарпаття – Угорщині). На зупинці в порту у Каневі всі ветерани, в тому числі 20 чоловік СБУ на чолі з полковником Григорієм Омельченком і 15 офіцерів зі спілки  офіцерів України колоною пішли на Майдан, де відбувся багатолюдний мітинг. З промовою виступив А. Рябченюк і після нього взяв слово голова Львівського братства ОУН-УПА. Звідти поїхали на Чернечу Гору і там поклали квіти, вінки до пам`ятника  генію України  Тарасу Шевченку. Тут відбувся мітинг за участю школярів, які вручили повстанцям квіти. Про червоних ветеранів не було сказано ні слова. Генерали «визволителі» самі говорили про свої «подвиги». Підійшовши до мікрофона і показавши рукою на степи України і Дніпро, Ананій звернувся до захисників-генералів: «Скажіть цим дітям, як морили голодом Україну? Як юнаків, чоловіків і дідів погнали на фашистські  укріплення, проводячи непродумані операції на заклик Сталіна.  Не можна забувати таких злодіянь, як голод, репресії, Не можна забувати, як українців, що були під окупацією, висилали у віддалені місця».

У Каховці багатолюдний мітинг біля пам`ятника  Леніну відкрив мер міста. Про дії УПА розповів Андрій Лац. Коли почав виступати А. Рябченюк, то звідусіль вигукували: «Здесь не Украина, здесь русская земля. Убирайтесь с русской земли на запад до Бандери».

На продовженні мітингу у Палаці Культури А. Рябченюк знову попросив генералів-кадебістів розповісти про голодомор і сказати звідки у Каховці з`явилось стільки росіян. Чи це корінне населення? На сцену вибіг старий єврей і викрикував, що тут не було голоду. І це вигадка українських націоналістів.

«У подібних зустрічах  під час подорожі  українські націоналісти відкрили багатьом правду». (Із спогадів А. Лаца).

• 2 жовтня 1996 р. незаспокійлива душа А, Рябченюка відійшла у Вічність. Його життя повинно бути дороговказом для всіх нині сущих у Нововолинську. На наш погляд неординарна постать А. Рябченюка заслуговує на те, що на будинку гімназії (кол. ЗОШ № 8) була прикріплена меморіальна дошка, присвячена його пам`яті.

І. Семенюк , претендент у кандидати на депутата до обласної ради, голова Нововолинської МО НРУ у 1990-1992 рр.

Зосим Колбун – першорухівець, краєзнавець.

Марія Рябченюк – дружина А. Рябченюка.