Вибори міського голови Нововолинська: цифри і факти. Спеціально для народного депутата України Ігоря Гузя

Я вже неодноразово писав про казан, у якому на сирих дровах недосконалого виборчого законодавства держави Україна киплять, або скоріше паряться, депутати Верховної та місцевих рад, сільські і міські голови тощо. Вогнище під тим котлом радше тліє, а не горить, випускаючи густі пасма їдкого, смердючого диму – сичить і шкварчить  без найменшого натяку на чисте полум’я. І вочевидь, така із дозволу сказати ватра, повністю влаштовує пострадянський бомонд сучасної України. Який майже всуціль складається із колишнього комуно-комсомольського та КГБістсько-сексотського персоналу.

У приватній бесіді із Ігорем Володимировичем з’ясувалося, що наш народний депутат не зовсім володіє точними даними по ситуаціях, що передували останнім двом каденціям міського голови Віктора Сапожнікова, і котрий до цих пір продовжує називати себе «всенародно обраним».  Я неодноразово, у різні роки, доводив до широкої громадськості міста арифметичні викладки про вибори «улюбленця долі» чи, якщо вам завгодно буде, «вождя всіх червоношкірих» -Віктора Борисовича Сапожнікова. На цей раз хочу коротко просканувати дві його останні виборчі кампанії – 2006 та 2010 років. Поїхали.

Газета «Місто вечірнє» від 06.04. 2006 року. Публікація «Аналізуючи цифри», авторів Л. Литвинюка  та А. Савюка. Всі дані там – із міської комунальної газети «Наше місто». Виборців у Нововолинську тоді було 42542. За нинішнього мера проголосувало 17862 виборці. Придворні клацопери порахували, що він набрав 62,97 % голосів. Згідно чинного законодавства, нібито все правильно. Але. Ці цифри сміливо можна вважати віртуальними бо до реального стану справ із волевиявленням громади вони, ой як не дотягують! Судіть самі. Всього на виборчих дільницях тоді побувало аж… 28365 людей. Відмінусувавши 42542 від 28365 матимемо – 14147. Саме стільки люду взагалі не прийшло голосувати. Не захотіли.  Закон про вибори, до речі, цього не забороняє. Тепер, всіх 42542  – 17862 «мерських» голоси = 24680. Приблизно, така кількість виборців Нововолинська за В. Сапожнікова не голосувала. А як у відсотковому відношенні? Базовим є число 42542 (100%). А цифра 17 тис. 862 людини, які віддали свої голоси за Віктора Борисовича буде реально складати не  62,97%, а тільки 41,98%. Навіть, до 50% рубікону дуже не дотягнуло. А тих, що із різних причин за персону В.Б. не голосували – буде аж 58,02%.

Далі. Рік 2010-й:  4-та каденція. Тут справи набагато гірші. Всіх виборців – 41565. А прийшли тільки 20652 або 49,6 %, від їхньої загальної кількості. Навіть половина виборців міської громади не захотіли засвітитись на дільницях. Таким чином, проголосувавши «проти»…  ногами.  Віктор Сапожніков набрав на цей раз набагато менше від попереднього результату – 13431 голос. Та, газета «Наше місто» написала – 65,1%. Знову ж таки мінусуємо від загальної кількості виборців 41565 цифру 13431 (ті що голосували за мера) і маємо – 28134 голоси, або 67,7 %. Саме стільки людей, у відсотковому еквіваленті,  не враховуючи зіпсованих бюлетенів, (їх – 391) не захотіли мати його міським головою. Вражає, правда ж? Якщо припинити надувати щоки та вперто вважати себе обраним переважною більшістю громадян міста, у буквальному розумінні цього слова, то набереться заледве 32,3%. А не віртуальні 65,1%, як порахувала виборча комісія оприлюднивши результати у газеті «Наше місто». Хоча, вона й діяла згідно із законом про вибори. Правда, у мене є нічим не підтверджені дані про імовірні масові фальсифікації… Але, якщо бездоказові, то й говорити ні про що.

Отож, якби за вас, Ігорю Володимировичу на виборчому окрузі № 19 та й проголосувало, скажімо 1000 людей від загальної їх кількості, а за ваших конкурентів іще менше то чи вважали б ви себе повністю сформованим,  переможцем виборчих змагань? Хоча, згідно «Закону про вибори в Україні», ви мали б повне моральне право так вважати. Але, ось питання: чи думали б так само люди? Певен, що ні. А якщо так, то й публічні балачки міського голови про свою «всенародну обраність» є дурними та, перепрошую, як із гі…на міна . Чому я маю підкорятися меншості, коли належу до більшості, яка думає зовсім інакше та правдивіше? Яка знає і вміє відстоювати свою правду. У нашому випадку – у кабінках для голосування та біля виборчих скриньок.  Привселюдні випади про свою обраність та неповторність є нічим іншим, як манією величі. А манії, фобії, «бзіки», залежності, переконання у власній геніальності тощо, як відомо належать до психологічних відхилень. Коли не сказати й більше. І хоча я ніколи й нікому не ставив психіатричних діагнозів (можливо тому, що інші намагалися приписати їх мені) скажу, що можливо у результаті довголітнього перебування на одній і тій самій високій посаді людина, імовірно, втрачає відчуття реальності та зв’язку із навколишнім світом та суспільством. А багата, й тим більше.

Незабаром вибори до місцевих рад. Що робити? Все дуже просто. Не пускати до владних крісел тих, хто багато разів у них сидів. Гнати у шию старих шкарбанів, що пам’ятають «совок» і моляться неіснуючому СССР. Обирати на керівні посади молодих. Не довіряти керма ані великого, ні малого колишнім компартійним функціонерам та КГБістам. Тим, хто переслідував людей за справедливу критику, а також героїв-майданівців, іншодумців та за політичні чи релігійні переконання. Інакше, все стане тим самим червоним «биком», проти якого боролися. Такі справи. Сміливіше, хлопці та дівчата. Воно тільки зразу страшно, а потім і до браслетів на ногах чи на руках, швидко призвичаюєшся. І тричі – при домашньому арешті із подачі пригодованих прокурорів та написаних  продажними суддями вироків без страху і сумніву, почуваєшся. Та й навколишній світ стає привабливішим і чистішим. Я правду кажу, Ігорю Володимировичу?

24.03. 2015 року
Анатоль Бідзюра, старий першорухівець, український націоналіст. Нововолинськ