Ваш указ не мав би для мене ніякої канонічної сили та дії навіть якби був написаний не так абсурдно і гротескно

Закінчив колядувати і відповів своєму колишньому керівництву.

Високопреосвященному митрополиту Володимир-Волинському і Ковельському Володимиру

Ваше Високопреосвященство!

4 січня цього року у телефонній розмові Вами було повідомлено про заборону мене у священнослужінні, через п’ять днів нарешті вручено відповідний указ. 

Оскільки повідомлення про заборону було оприлюднено на єпархіальному сайті, вважаю можливим і відповісти на нього публічно.

Як канонічне обгрунтування даного діяння, у тексті документу його автор посилається на 39-те правило святих Апостолів, яке говорить:

“Пресвитеры и диаконы, без воли епископа, ничего да не совершают. Ибо ему вверены людие Господни, и он воздаст ответ о душах их”. 

Про що говорить дане правило? В Переданні Православної Церкви і Її канонічному праві прийнято звертатися до авторитету визнаних каноністів та знавців церковного права.

Іоанн Зонара (XII ст) тлумачить це правило як таке, що забороняє пресвятерам і дияконам “ делать что-либо самовольно без ведома надлежащего епархиального епископа, как напр.: подвергать епитимьи или отлучать от церкви кого-либо и когда-либо по своему произволу, разрешать от епитимьи, сокращать или продолжать ее срок, так как все это относится к архиерейской власти”.

Подібно до цього правило тлумачить Олексій Аристин (XII ст).

Інший візантійський каноніст патріарх Федір Вальсамон (XII ст) тлумачить це правило як таке, що говорить про управління церковним майном: “слова правила: «пресвитеры и диаконы, без воли епископа, ничего да не совершают» не должно понимать в общем смысле, а только так, что эти духовные лица не имеют права совершать ничего, касающегося управления церковным имуществом, так как это право принадлежит епископу и без его воли нельзя давать в аренду недвижимого церковного имущества и принимать с этого имущества доходы, принадлежащие церкви, налагать епитимьи (по всей вероятности, за злоупотребление церковным имуществом)”.

До думки Вальсамона схиляється і каноніст новішого часу священносповідник Никодим Мілаш(XX ст) .

У чому ж з переліченого винен я? 

Втім, якщо малася на увазі моя подорож до Анталії 23-27 грудня минулого року, – ця подорож була приватною поїздкою в гості до давнього друга. Мушу нагадати Вам, владико, що ми живемо у 21-му столітті – рабовласницький лад і кріпосне право лишилися далеко позаду. Відтак свобода пересування Україною, і право вільно залишати її територію без Вашого благословення гарантується мені Конституцією України(стаття 33).

Як бачимо, Ваша, владико, інтерпретація 39-го канону Святих Апостолів, як і відповідне їй покарання, настільки екстравагантні і креативні, що по праву можуть вважатися новим словом у православній канонічній науці.

Канонічне право і сучасна правова практика Церкви знають 2 ступеня покарання священнослужителя за скоєні моральні чи канонічні злочини: заборона у священнослужінні і виверження із сану.

Перша накладається архієреем, друга Архієрейським собором, або, принаймні, Священним Синодом. Проте навіть такі міри покарань не передбачають відлучення від Причастя. 

У практиці нашої єпархії, за моєї багаторічної в ній праці, випадків одночасної заборони священнослужіння і відлучення від Причастя не бувало навіть коли священики вчиняли ненавмисне вбивство.

Тож за що мене так покарано?

Ваш указ каже: за “Порушення Постанови Собору єпископів УПЦ від 13 листопада і рішень Священого Синоду УПЦ від 13 листопада 2018 року”.

Так, признаюся, я свідомо порушив постанови цих соборів, які дослівно повторили рішення Синоду Російської Православної Церкви від 15 10.2018 та, вочевидь, Ради безпеки Російської Фередації 13.10.2018, яка під головуванням В. Путіна обговорювала “положение Русской православной церкви в Украине”.

Згідно цих рішень, Московський Патріархат розриває Євхаристичне спілкування з Матір’ю-Церквою – Вселенським Патріархатом, а відтак розколює єдність Церкви і протиставляє себе Світовому Православ’ю.

Моя християнська віра, совість і згадана Вами присяга священнослужителя забороняють мені ухилятися в розкол, навіть разом із архієрейськими соборами та священими синодами.

Також моя церковна і світська освіта дозволяють мені мати власний погляд на події і не міняти його згідно коливань керівної лінії партій і патріархій.

Я свідомо вступив у Євхаристійне спілкування – співслужив Божественну Літургію з кліриками Вселенського Патріархату – тієї Церкви, єдністю з якою наша Церква пишалася протягом останніх десятиліть, і на визнанні якої ми будували свою канонічну ідентичність та винятковість. 

Проте найбільше мене здивувало формулювання Вашого указу “забороняєтесь у священнослужінні без права причастя Святих Христових Таїнств”.

Засаднича норма канонічного права забороняє двічі карати за одну провину. Мене ж, згідно Вашого указу, покарано тричі, ба навіть більше того. Справа у тому, що згідно Вашого указу, мене відлучено від “причастя Святих Христових Таїнств”.

Навіть після заборони у священнослужінні, синодального позбавлення сану та соборної анафеми людина не може бути позбавлена Святих Таїнств, зокрема Таїнства Покаяння. Якщо прийняти Ваш указ серйозно – мій випадок унікальний за двохтисячолітню історію Церкви!

Таких покарань не зазнавали навіть найвідоміші єретики як Арій, Несторій тощо.

Дане формулювання підписаного Вами указу є настільки абсурдним і безграмотним, що піддає сумніву Ваше авторство. Воно видає тотальне невігластво автора у церковному праві і церковній термінології. Вочевидь шаблон даного документу складали аж ніяк не в церковному середовищі, а Ви підписали його виключно з чернечого послуху.

Мушу зауважити також, що форма даного указу порушує вимоги церковного діловодства РПЦ, зокрема “Положения о практике запрещения клириков в служении и почисления клириков за штат”, прийнятим Священним Синодом РПЦ 30.05 2014р. і обов’язковим для всіх структурних підрозділів РПЦ.

Зокрема дане “Положення” вимагає: “При наложении на клирика наказания в виде запрещения в священнослужении в соответствующем указе должны быть прописаны… срок, на который накладывается прещение”. Проте, та указі, врученому мені, ніяких строків не вказано, а при його врученні Ви сказали, що він діє “до смерті”. Моя природня скромність та повага до Архієрейського сану завадили мені спитати Вас: до чиєї? 

Високопреосвященний владико Володимире! Мушу також поінформувати Вас, що Ваш указ не мав би для мене ніякої канонічної сили та дії навіть якби був написаний не так абсурдно і гротескно. Справа у тому, що на момент його ухвалення я знаходився в юрисдикції та клірі Православної Церкви України. Я хотів мирно і спокійно перейти до новоутвореної канонічної Церкви, втім Ви вирішили інакше – почали конфлікт і перенесли його у медійне поле.

Маючи християнське смирення і послух, я є дорослим чоловіком і батьком сімейства, тому не дозволю принижувати мою гідність і очорнювати моє ім’я наклепами, брехнею та абсурдними звинуваченнями, відтак мусив відповісти на ці закиди.

Попри все, не тримаю на Вас особисто ніякого зла, і лишаю у своєму серці лише добрі спогади за років нашого з Вами спілкування. Христос посеред нас!

протодиякон Віктор Мартиненко
13.01.2019