Ігор Масний: “Нововолинськ став для мене третьою батьківщиною, де разом з дружиною ростимо двох дочок”
Уродженець найсхіднішої точки колишнього Радянського Союзу – острова Сахалін Ігор Масний, звичайно, не міг уявляти, що доля його закине жити у найзахіднішу точку колишнього Радянського Союзу – місто Нововолинськ.
Мій співрозмовник, учасник АТО, офіцер-зенітник, нововолинець, підполковник Ігор Масний – по-офіцерськи підтягнутий, відповіді дає чіткі, відразу зрозумілі, але без командних ноток, – пише видання Наше місто.
– Народився я на Сахаліні, – ділиться військовик, – але з 3-річного віку батьки переїхали у Харків і це вже була моя друга батьківщина. Там мешкають тато і мама, до яких стараюся хоча б раз в рік приїхати, старший брат, у цій другій столиці України закінчував школу. Далі – Полтавське зенітно-ракетне училище і служба у Володимир-Волинській бригаді, дружба із Олександром Кондисюком – однополчанином, кумом, за якого дуже переживав, коли той був у сепаратистському полоні. Нововолинськ став для мене третьою батьківщиною, де разом з дружиною ростимо двох дочок, у даний час вони студентки.
У 2010 році Ігор Тимофійович за віком пішов на військову пенсію і помаленьку прилаштовувався до цивільного життя. Все змінила війна на Сході. Як офіцер – одним з перших пішов у військкомат, але його відправили назад, бо, як поділився сам Ігор: «Тоді не знали, що робити з такими як він, як оплачувати їхню роботу». Але під час четвертої хвилі мобілізації він уже знадобився армії і державі – відбув 1-місячні курси у такому рідному і знайомому Харкові й отримав під командування зенітно-ракетний дивізіон у 59-й механізованій бригаді. Службу півроку ніс біля Попасної, Золотого… Ці назви можна продовжувати, їх знає кожен українець, бо вони щодень не сходять із повідомлень про зону бойових дій.
– Дійсно, – згадує Ігор Масний, – порох відчували щодня і щоночі. Ворожий блокпост був за 400 метрів від мене. Буду випереджати ваше запитання стосовно того, коли війна закінчиться: коли домовляться політики, чи в Мінську, чи в «нормандському форматі». Населення сприймає нас – 50 на 50, ще є прихильники того, принесеного з Росії світу. Або як зрозуміти завантажені вугіллям ешелони, які відправляються із зони сепаратистської, проходять Попасну і завертають на Росію. Значить, комусь на верхах це вигідно. Досвід у мене командирський був, командував солдатами віком від 20 до 60 років, дисципліна була військова, але ми витримували норми людяності й ті позитивні риси, які притаманні українському народові. У даний час хлопці, з якими починав службу, демобілізуються, телефонують мені, щоб повертався до них і разом бути «на передку».
Сьогодні військовий офіцер «відходить» від ритму бойових дій, з другом і бойовим побратимом Олександром Кондисюком старається вибратися на рибалку, є і тут вдалі трофеї: останнього разу спіймали два білих амури по 6 і 7 кг, карпика на 3,5 кг. А ще забути про війну дозволяє Ігореві його художній хист – старається відновлювати навики у малюванні, під час ремонтних робіт в оформленні квартири використовує матеріал, знайдений під час лісових прогулянок, і з цього дерева виготовляє декоративні вироби. А ще, як зізнався, із задоволенням зараз виконує накази дружини і дочок по ремонту квартири.
Ігор Лісовий.
