Волинському Герою, який мав 7 поранень, відправили “Відзнаку за мужність” поштою

Мешканець села Рудка-Козинська Рожищенського району, хоробрий «воїна світла» Дмитро Денисюк отримав пам’ятну відзнаку − хрест «За мужність»

До того, як потрапити у військо, Дмитро жив розміреним сільським життям: робота охоронцем у Луцьку, господарка – удома. Коли почалися заворушення на Сході, а до армії покликали перших захисників, твердо вирішив: отримає повістку – ховатися не стане. Повістку отримав, і не одну. Щоразу з’являвся до райвійськкомату. Та призвали Дмитра 19 серпня, саме на Спаса, за третьою хвилею мобілізації, – пише сайт Район.Рожище.

– Хоч і проходив у свій час строкову службу, та за два місяці на Яворівському полігоні набув кращих навиків, ніж за відслужених півтора року, – розповідає Дмитро.

– Зброї було вдосталь, учили стріляти, не жалкуючи куль. Нас повністю обмундирували, форма, щоправда, спершу була така, що розлазилася після першого прання, напевно, зі старих запасів. Але згодом отримали іншу – міцнішу, якіснішу.

Й от день відправки… Вже традиційно на проміжній вантажно-пасажирській залізничній станції Львівської залізниці, що у місті Судова Вишня, збирається кілька десятків людей, згуртованих єдиним бажанням – благословити українських військових у дорогу. Напевно, вперше за роки Незалежності розуміючи, що без армії не може бути вільної держави. Так наш співрозмовник зі своїми побратимами у складі 24-ї окремої механізованої бригади відправився на Схід.

– Дуже вразила велика увага громади до солдатів, – пригадує Дмитро. – Нас знімало телебачення, місцеві приносили продукти, цигарки, солодощі. Кожен хотів сказати щось приємне і потиснути руку.

Щоправда, так було лише на Західній Україні. А коли підрозділ із 600 бійців 24-ї бригади прибув на Харківщину, на залізничну станцію міста Чугуїв, довелося почути зовсім інші слова.

– Коли охороняли потяг, поряд проходили дві бабці й так голосно кинули: «Смотри, снова монголо-татарское иго приехало…» – із сумом пригадує боєць. – Вони – це люди з радянського минулого, які досі прихильно ставляться до тієї системи і до Росії. А молодь думає зовсім по-іншому.

Саме в Чугуєві солдатам видали зброю, отримали хлопці бойові машини піхоти, і саме тут прийшло те дивне відчуття, що ти вже не проста людина-хлібороб – ти захисник своєї Батьківщини, яка чекає від тебе повної віддачі.

22 жовтня їхня бригада прибула в селище Кримське. Тоді воно було якраз «гарячою точкою» протистояння. Тут уперше довелося спати морозної ночі просто неба, а наступного дня у супроводі бійців з 80-ї бригади й «Айдару» (яких називає великими патріотами України) під обстрілами мінометів їхати на місце дислокації.
Зайнявши позиції між Лисичанськом і Краматорськом, почали рити окопи. Справа потрібна, але дуже важка. Земля там тверда, як камінь.

– Першої ж ночі нас щедро посипали кулями, а тільки розвиднілося – пішли мінометні черги, – пригадує Дмитро. – Міномет стріляє на п’ятикілометрову відстань, кілька секунд польоту, за які можна з глузду з’їхати, адже здається, що летить прямо на тебе. В такі моменти не лишається нічого іншого, як молитися Богу.

На третій день у 12-й бригаді був перший «двохсотий». Тоді було тихо, сонячно… В такі дні, за словами Дмитра Денисюка, тільки поратися на землі. 32-річний боєць з Івано-Франківська саме голився, як пролунав свист одної-єдиної міни й осколок прошив чоловіку шию. Жодних шансів… Доля? Можливо…

З того часу, як підмітили бійці 12-ї бригади, що не четвер-п’ятниця, у них з’являлися «двохсоті». Між побратимами стали точитися розмови, хто ж наступний… А ще зауважили, що ворог добре розуміється на військовій справі. За словами нашого героя, це не простий селянин чи муляр-штукатур, який учора взяв до рук зброю, а добре навчена тактичним діям людина. Наприклад, спочатку щедро обстрілюють наші позиції з «Градів», щоб «притиснути» солдатів до землі, а далі в хід ідуть вже танки й автоматні черги. А ще постійно у небі літають їхні безпілотники, які в режимі он-лайн до точності передають координати українських позицій.

Майже два місяці під постійним обстрілом разом із побратимами утримував українські позиції Дмитро Денисюк. А 15 грудня запам’ятає на все життя: цей день став другим днем народженням нашого земляка.

– Щось не спалося мені тієї ночі, тож почав потихеньку збиратись, адже мав заступати невдовзі на пост. І тут до бліндажа влітає постовий із криком, що нас оточили. Я ще встиг вибігти, взяти автомат і розгрузку, випустити десь два магазини набоїв, аж перед очима – яскравий спалах, а по голові наче молотком вгріли. Тоді я зрозумів: війна для мене закінчилася, – пригадує Дмитро.

З множинними осколками в голові, він усе ж не знепритомнів і чітко пам’ятає, як побратими надавали йому першу медичну допомогу, а невдовзі приїхала «швидка» та забрала до Лисичанська. Далі була операція в Харківському госпіталі, а згодом – у Києві. Кілька осколків у голові, втрата рухової активності лівої руки, відсутність мови… Минуло довгих два місяці, поки Дмитро почав робити елементарні рухи рукою, разом з логопедом учився вимовляти звуки, потім слова… Та підтримкою в складній життєвій ситуації були такі ж, як і він, госпіталізовані, а ще волонтери, яких вважає ангелами-охоронцями всіх солдатів, та рідні – батьки, сестра, дружина із синочком. Земляки підтримували не тільки пораненого Дмитра, а і його родину. Відгукнувшись на пропозицію активістів ГФ «Народна самооборона м. Рожища», небайдужі жителі району зібралися і придбали стареньким батькам бійця автоматичну пральну машину.

Дмитро Денисюк напрочуд скромний і врівноважений чоловік. Під час розмови щоразу ніяковів при слові «герой», бо зовсім себе таким не вважає. Для нього прикладом героїзму є солдати, які ціною власного життя захищали Донецький аеропорт, були в Дебальцівському й інших котлах.

Як повідомляють рожищенські самооборонівці у мережі Фейсбук, є «одне але»…

«Така собі мале-е-есенька ложечка дьогтю в цій бочці меду… Справа в тім, що знайшла ця нагорода свого героя через «Нову пошту»!!!!! Розумієте, бійцю, котрий пройшов це пекло нашого Сходу, на собі відчув весь непередаваний жах війни – мав сім поранень в голову, відзнаку – просто, надіслали поштою!!!!!!
Це напередодні Дня Захисника України!!!!
Невже він не заслужив, у цієї держави, належного пошануваня??? Не заслужив, щоб відзнаку вручили у врочистій атмосфері???? Це такий цинізм, така зневага… Хоча, можливо ми чогось не знаємо і «Нова пошта» вже має такі високі повноваження – нагороджувати героїв… Ми ж по-новому живемо… Сумно», – пишуть активіст у соцмережі.