Ця історія вартує того, щоб про неї дізналася громада Володимира-Волинського. Бо подібного роду випадки нерідко трапляються, коли обрана народом влада та найнята ж нею муніципальна варта рахує себе вище громади. Особливо із числа незахищених.

До редакції «ВолодимирМедіа» звернулася жителька міста, пенсіонерка, жителька  вулиці Ніла Хасевича – Москалюк Євгенія Степанівна. З її слів, все життя,  працювала вихователем у дитячих садочках. І ніколи не думала, що на старості літ, залишившись   вдовою із сином Ігорем, котрий з дитинства має проблеми зі здоров’ям, їй доведеться чути у свою адресу грубі висловлювання та нецензурщину від тих, котрі відповідають за дотриманням порядку у місті, і мали б першими його дотримуватись.

Ця досить неприємна історія трапилася ще у листопаді минулого року.  Коли очільник муніципальної на той час поліції Андрій Книш одержав побої від мешканця приватного будинку, що знаходиться у Володимирі-Волинському на вулиці Хасевича.

Як зазначає у розмові Євгенія Степанівна, у листопаді минулого року до неї завітали муніципали. Жінка ніколи б не подумала, що практично на околиці міста до її приватної садиби, яка аж ніяким чином не марнує історичного вигляду та не псує сакральну архітектуру міста, завітають стражі порядку та  почнуть розповідати про те, що пенсіонерка  повинна прибрати дрова, які лежать на власному  подвір’ї. Не на вулиці, не на проїзжій частині та, навіть, не на тротуарі, а на подвір’ї.

-Кажу їм, хлопці, це ж моє власне подвір’я. Я  господиня і мені вирішувати, що тут має лежати. Але вони вперлися рогом та почали складати протокол, – говорить пані Євгенія. – Сказали, щоб підписалася під поясненням, коли приберу дрова. Я й підписала, що дрова приберу тоді, коли куплю пилку, щоб їх порізати. Але навіть й гадки не мала, що цей протокол піде на розгляд адмінкомісії. Аж через певний час приходить мені повідомлення, щоб я з’явилася на засідання. Спершу прийшла до міського голови Петра Саганюка на прийом. Не сказав кривого слова, прийняв, вислухав та навіть дав доручення заступнику Ларисі  Куліковій, щоб під час розгляду спочатку дали якесь попередження. Я й пішла. Аж тут мені  дали штраф – 340 гривень. Я знову пішла до міського голови. Він хоча й вислухав, але чомусь дорікнув, що сама собі створила проблеми.  На Ігоря, що вдарив палкою муніципала, завели кримінальну справу. Довели до суду. Дали рік умовного терміну. Штраф не платила. За деякий час  знову з’являються до мене працівники муніципальної варти. І знову складають протокол за нескладені на подвір’ї дрова. І знову мене кличуть на комісію. Вже виписали 680 гривень штрафу. Пішла у міську раду. Голова  мене не прийняв. Пішла до Лариси Кулікової. Будучи на нервах, можливо й наговорила зайвого. Але можна й мене зрозуміти. Дати два штрафи ні за що. Ото нещодавно  пішла одержувати пенсію. Дивлюся, мені видають на 400 гривень менше. За поясненнями звернулася до Пенсійного фонду. А там дівчата показують адміністративну справу та виконавче провадження. На фотографіях – мої дрова на моєму ж подвір’ї. Сказали,  виконавча служба подала на мене документи про примусове стягнення. Що робити? Як жити? Подалася я до муніципалів та кажу, щоб віддали мені оте, що забрала виконавча сліжба. Але вони тільки посміялися з мене. З тим і повернулася додому. А 12 червня ми з сином обриваємо малину десь після 9-ої години вечора. Чую, що хтось так голосно говорить біля хвіртки. Думала, що прийшли віруючі. Але ж ні. Бо в розмові часто вживалися матюки. Виглянув Ігор. Потім я. Біля нашого будинку стояли п’яні муніципали і  з таким цинізмом крикнули мені вслід: «Ми сьогодні того під…ра чіпати не будемо». На ранок я знову зібралася до Саганюка. Бо повірте, такої наруги терпіти вже немає сил. Міський голова знову мене не прийняв, бо був зайнятий. Пішла до Наталії Прогонюк. Вона вислухала та обіцяла розібратися. А з ким розбиратися, коли ті муніципали твердять, що то не вони. А як же не вони, коли я їх усіх вивчила в обличчя. Чого хочуть від мене? Чому не штрафують тих, хто ставить машини на тротурах, що пройти не можна? Чого не ходять по дворах, де п’яниці ламають дитячі майданчики? Вирішила, що  цього так не залишу. Тому й звернулася до редакції, щоб про все розказати. Яке має право муніципал принижувати мою гідність? Чому вони мають право з’являтися пізно ввечері у службовій формі у п’яному вигляді та ще й нецензурно виражатися? Якщо я бідна та незахищена жінка із хворим сином, то можна з нас знущатися?»

Якось неправильно виходить. Одні порушують порядок і не несуть за це жодної відповідальності, інші відповідають за те, чого не скоїли. Якою далі буде продовження цієї історії – дасться знати. Хочеться сподіватися, що муніципальна варта, яка покликана слідкувати за порядком у місті, виконуватиме свої обов’язки у повній мірі, а не заглядатиме у чужі двори. Бо роботи у громадських місцях для неї є чимало. Навіть ті ж паркування, через які неможливо пройти по тротуарі та стихійна торгівля. Отож, є чим зайнятись хлопцям.