Учасник АТО Костянтин Мрочко про допомогу волонтерів та свою реабілітацію

Герой нашої статті – Костянтин Мрочко, учасник бойових дій в зоні антитерористичної операції. Він розповів журналістам “БУГу” про роботу волонтерських організацій та благодійників на Сході нашої країни.

Костянтин, який проживає у селищі Жовтневому, розташованому поблизу Нововолинська – є одним із героїв екіпажу українського танку Т-64, який минулого року влітку заманив російські танки в болото. Хлопці змогли провести колону наших танків через мінне поле з Дебальцева.

Після служби в АТО боєць перебував у Ковельському центрі допомоги 51 ОМБР. В рамках проекту «Зігрій душу» для вояків проводили тренінги психологічної реабілітації.  Керівником проекту є Анна Лисакова.

«Ми щоразу пробуємо дещо нове, щоб зрозуміти, що краще допомагає хлопцям. Основна ідея – це психологічна реабілітація бійців. Декому допомагає психотерапевт, іншому – арттерапія. Кожен обирає свій так званий метод лікування. На жаль, у нас велика фінансова проблема. На даний момент маємо підтримку від Фонду Ігоря Палиці, але лише частково. Цих коштів вистачає лише на проживання і харчування бійців. Все інше ми знаходимо власними силами», – розповіла Анна Лисакова.

«У цьому центрі із нами працювали арттерапевт, психотерапевт, рефлексотерапевти та майстри із художнього малювання», – пригадує Костянтин.

Зміст реабілітації полягав у тому, щоб відволікти солдатів від тяжких думок, відкрити і показати красу їхньої душі, показати, що вони можуть в цьому житті не тільки працювати і воювати, а й малювати, співати, танцювати.

За словами учасника АТО, «картини малювали справжніми акриловими фарбами. Правда, спочатку руками, а пізніше вже взяли в руки пензлі. Це заспокоює, відводить від сумних думок.» Також, навчились малювати іконки на склі, які пізніше освячував священник.

«Хочу подякувати Олені Звєрєвій із реабілітаційного центру, у неї був особливий підхід. Це запам’яталося,- продовжував розповідь Костянтин – Цей тиждень у реабілітаційному центрі був неймовірним: малювання, гра у боулінг і загалом насичена програма допомогла нам забути хоч на мить про те, що з відбувалось там, на Сході країни».

Волонтерська діяльність, як відомо, не оминає більшість бійців у зоні АТО. Постійно для них збирають кошти та надають путівки на різні курорти. Костянтин, до прикладу, відпочивав із побратимами у санаторії «Лісова пісня», путівки в який зібрали волонтери-добровольці.

«Окремі слова вдячності хочу висловити Ніколі Такулесу – французу із українським корінням, який теж охоче нам допомагав» – говорить учасник бойових дій. Спілкування із Ніколасом полегшував перекладач, який в буквальному сенсі допомагав знайти спільну мову.

«Хочу подякувати волонтерам, які допомагали нам усім, чим могли – організовували поїздки в зону АТО, збирали кошти та продукти для передачі на Схід й взагалі приділяти нам дуже багато вільного часу безкорисливо. Серед них – Валерій Курстак із Жовтневого (приділяв нам, мабуть, увесь свій час, організовував поїздки в зону АТО, збирав гроші та продукти, самостійно робив і привозив літні душі, забирав несправні мотори, віз додому, тут ремонтував і відвозив назад); Благодійна організація «Нововолинський центр допомоги військовослужбовцям», київські волонтерки Дарія Захарова та Олеся Олійник (дівчата передавали великі передачі, засоби зв’язку та особистої гігієни. Вони передали мені також і мобільний телефон, із яким я зараз. Взагалі велике спасибі усім благодійникам, яких я назвав і про яких я, можливо, навіть не знаю, але вони допомагали нашим хлопцям на Сході країни!»- сказав Костянтин.

Герой також розповів, що посвідчення тим, хто ризикував своїм життям, спрощує ряд побутових моментів, зокрема: дає пільги на комунальні послуги, гарантує безкоштовний проїзд у міському та міжміському транспорті (однак, учасники АТО повинні сплачувати податок в пенсійний фонд).

Тільки там, на Сході України бійці по-справжньому навчились розуміти важливість людського життя. «Хлопці ділилися на тих, хто дуже непокоївся за власне життя, і на тих, хто просто змирився із тією думкою, що вже не повернеться додому. І це було дуже жахливо»,-пригадує Костянтин.

Після того, як хлопці роз’їхалися по домівках, вони спілкуються і надалі. Із кимсь раз на місяць, а інколи і щодня бойові товариші телефонують один до одного. Хлопців об’єднало те, що вони разом навчились цінувати життя, довіряли його один одному. «Ми стали, немов рідні брати»,- зазначає Костянтин Мрочко.