В Іваничах відбувся мітинг-реквієм по вшануванню борців за волю України

30-го квітня в Іваничах на Кургані Слави відбувся мітинг-реквієм по вшануванню борців за волю України, які віддали своє життя за Україну, були замучені у катівнях НКВС і поховані у спільній могилі.

Кожного року навесні, коли зацвітають садки, іваничівці приходять на це трагічне місце, щоб воскресити у пам’яті одну із трагічних сторінок української повстанської армії, вшанувати пам’ять загиблих земляків за волю України.

Ведучою на заході була бібліотекар Ірина Приймак. Вона розповіла історію боротьби українського народу за свою волю, за краще майбутнє України.

Священники Свято-Покровського храму селища Іваничі отці Андрій та Василь відслужили літію за загиблими борцями за волю і незалежність України в усі часи.

— На моїй пам’яті це вже 25-а панахида на цьому місці. Чому кожного разу ми приходимо сюди? Щоб не забувати ні на мить, як нам дорого дається наша Україна, наша незалежність, наша віра. З цього місця  я закликаю: “Не бійтеся любити Україну, не бійтеся любити рідну мову, не бійтеся говорити правду. Правда – це святе, – сказав отець Андрій у своїй промові.

Перед учасниками мітингу виступили керівники району та селища. Голова районної ради Андрій Бадзюнь подякував усім за те, що прийшли на це святе місце, яке не дає забувати наших борців за Україну, а їх подвиг надихає бути гідними їх наслідування, любити Україну, бути гідними її синами. Він також подякував учасникам АТО, волонтерам, усім небайдужим людям, які відстоюють рубежі нашої держави зі зброєю в руках на сході і тим, хто у тилу, допомагає бійцям армії нести службу на лінії боротьби з ворогом. А ще повідомив, що обласна рада прийняла рішення визнати 2017 рік -роком УПА.

— Любов, віра, патріотизм- це високі слова, це те, що повинно бути в душі кожного справжнього українця. Це речі нематеріальні. Їх не можна зважити, не можна виміряти. Вони мають бути у серці кожного: у того, хто стоїть із зброєю на Донбасі, у того, хто живе в Іваничах в теплі і достатку, але йому не байдужа доля тих, хто сьогодні в окопах. І в душах тих, хто сьогодні приходить на роботу і в першу чергу починає з себе вимагати патріотизму, любові і віри і живе так, як каже Господь. Бо тільки любов будує, дає розвиток, а ненависть породжує зло. Україна віками боролась за свою незалежність і ще довго доведеться відстоювати її. Пам’ятаймо, за Україну потрібно боротися щиро. І я готовий віддати і життя, і все, що є,щоб Україна процвітала.- Таким був виступ селищного голови Федора Войтюка.

Заступник голови районної державної адміністрації Людмила Войтович говорила про найбільшу цінність кожного свідомого українця- волю. Можна забрати життя, але волю забрати не можна. А ще, зазначила вона, триває боротьба за душі українців, сіється між нами розбрат, ворожнеча. І тому дуже важливо у цей час усвідомити, як важливо бути єдиними у своїх помислах і діях за неньку-Україну, як важливо відсунути свої особисті образи, бачення, незгоди, а бачити єдину ціль- єдину незалежну Україну. Українці – великий народ з багатою історією і дуже важливо, аби кожен усвідомлював, що майбутнє України залежить від кожного.

Заступник голови Іваничівської районної ради Юрій Мазурок розповів присутнім про долю 20-и річної дівчини Катрусі -зв’язкової з повстанцями, яка потрапили у катівні нквдистів. Її катували, але вона мовчала. Привезли батька, який мав напоумити доньку видати імена повстанців. Але батько дав їй мудру пораду. І дівчина нічого не сказала. Її засудили до страти і повезли до Луцька. Страти вдалося уникнути, вийшов указ Сталіна про відміну смертної кари, і дівчину відправили у заслання відбувати покарання. Ця дівчина Катруся – мама його дружини.

На вшанування закатованих українських повстанців руками нквдистів, і свого батька, якого спіткала така ж доля, приїхав із міста Новий Розділ, що на Львівщині, уродженець Іванич, Микола Тимощук. Він виступив перед присутніми із своїм віршем, присвяченим борцям за волю України.

Ярослав Гиць, радник голови райдержадміністрації Лілії Кревської, закликав до єднання, розповів про свого сина, який півтора року обороняв Україну на сході, лікується,  і боїться найгіршого, що в героїчну годину не зможе допомогти своїм хлопцям з частини. Сам чоловік переконаний і вірить, що ми відстоїмо Україну.

Сказав, що пам’ятає ту двоповерхову будівлю гранато-червоного кольору, яка стояла із вибити вікнами, де катували і вбивали повстанців. На його цікавість, що це за будинок, чоловік із сусідньої хати скупо відповів, що це страшне місце.

Ярослав Григорович висловив думку, що сьогодні неєднання є найбільшим ворогом України. Тому потрібно відкинути усі особисті амбіції і працювати на Україну так, як належить. Він прочитав авторський вірш, присвячений зустрічі батька і сина, який помираючи промовив синові пророчі слова:покосять сіно, виросте отава. Ім’я сина -Микола Тимощук, який сьогодні відповідає батькові:” Ти був один, нас тепер- троє”. Ярослав Гиць подарував Миколі Тимощуку свою збірку віршів з автографом.

Про своє переосмислення подій того часу і сьогоднішнього говорив учасник АТО Віктор Вілентко. Він солідарний з думкою інших промовців, що на це святе місце ми приходимо не просто, щоб відбути, не просто, щоб покласти квіти, а вникнути у сутність нашої історії, боротьби. Хлопці, які стоять на передовій, це ті, які щиро вірять в Україну, вони справжні українці, відстоять її і розбудують, сказав Вілентко.

Читали вірші свої та інших авторів доньки борця за волю України, патріота, нині уже покійного, Тимофія Колесника Лариса та Євгенія, які продовжують справу батька.

З покоління в покоління передається правда про борців за волю України. Ще одну історію почули присутні від учня комунального закладу  “Іваничівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня №2 імені Юрія Лелюкова” Сергія Салатюка. Хлопець дізнався від своєї прабабусі, що по звірячому  була закатована її рідна сестра. Небайдужість молодого покоління до своєї історії свідчить, що ми свободолюбивий народ, відстоїмо свою Україну і зробимо її багатою.

Усіх загиблих борців за волю України від доби козацької, до повстанців і героїв новітньої історії вшанували хвилиною мовчання. А до Хреста на могилі закатованих повстанців було покладено квіти.