Юлія Пашкова: “Я в постійному процесі вивчення і відкриття нового”.

Новим радником Володимир-Волинського міського голови призначена журналістка міськрайонної газети “Слово Правди” Юлія Пашкова. Хто ж ця чарівна леді і що планує зробити на займаній посаді – читайте в інтерв’ю із радницею нижче.

 – Юля, за останні декілька днів в інтернет-ресурсах та соцмережах твоя біографія обговорюється чи не активніше за      життя видатних політиків та митців сучасності. Як тобі популярність?

Коли я погоджувалася працювати в команді Петра Саганюка, щось приблизно таке я і очікувала. Подібна реакція на моє призначення – не є несподіванкою. Реагувати на це якогось особливого бажання не маю. Я не вбачаю у цій реакції політики, швидше – психологія людей. Один із моїх опонентів – хотів свого часу покерувати задля своєї вигоди відділом внутрішньої політики, який я очолювала у районній адміністрації, інший – хотів займати посаду радника міського голови, на яку, власне, мене й призначили. Тому випадів у мою сторону було не уникнути….

– Звідки ти родом? Де навчалася – розкажи трішки про себе.

Родом я із села Хотячів Володимир-Волинського району, народилася 19-го лютого 1978-го року. В Устилузі закінчила 9 класів загальноосвітньої школи, поступила у Володимир-Волинське педагогічне училище. У 2000-му році отримала диплом соціального педагога у Волинському держуніверситеті у Луцьку. А в 2014 році – диплом магістра державного управління вже у Львівській філії  Національної академії державного управління.

– Нічого собі, постійно вчишся! А, як колись любили говорити, “трудовий шлях” де починала, як дійшла до радника мера міста?

Так, я в постійному прагненні пізнання і відкриття чогось нового. Я люблю багато читати, пробувати себе у чомусь новому. А працювати я почала у місцевій школі-інтернаті, вихователем – це було моє перше робоче місце, але лише рік. Потім – чотири роки у районному будинку школяра, а у 2005-му році стала директором районного Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Ось це вже було початком кар’єри державного службовця та керівника держструктури. Недовгий час очолювала відділ молоді та спорту в райдержадміністрації. А ось у секторі внутрішньої політики затрималася з 2009-го по грудень 2014-го року.

– А чому змінила місце роботи? Перейшла у міськрайонну газету?

Стало нецікаво. Попередньо пішли з посад мої друзі, які працювали в РДА, очолювали галузі соціальної сфери. Та й у самій роботі стало менше конкретики. Держслужба, на відміну від самоврядування, на жаль, справді переживає застійні часи…. Тому й пішла у журналістику. Я люблю писати, спілкуватися із людьми – це, як то кажуть, моє (сміється – ред.). І до цього часу залишалася у газеті, аж як раптом міський голова запропонував посаду радника.

– Ось тепер відкрий карти – що хочеш зробити на займаній посаді і що входить у твої обов’язки?

У мої обов’язки входять зв’язки із громадськістю та ЗМІ. Це мені близьке і знайоме. Ще я робитиму аналітику, співпрацюватиму з громадськими організаціями, релігійними громадами, молоддю і, звісно – “четвертою владою”.

Тема моєї магістерської, яку, до речі, плекала самотужки, стосувалася саме комплексного підходу у роботі управлінця. Не можна досягти хорошого результату, використовуючи щось одне. Окрім того, планую ширше висвітлювати діяльність міської влади. Повір, у місті чимало робиться роботи – особливо, у господарському плані. Просто через брак інформації люди над цим не замислюються навіть . Хочеться зробити діяльність самоврядного органу доступнішим широкому загалу.

– Не боїшся труднощів і складностей у своїй роботі? Це ж не просто – це відповідально.

Насправді, робота у державних органах влади – це просто. Просто виконуй відповідні закони – і все. Кожна дія управлінця регулюється певним законодавчим актом. Ні, не боюся – я знаю цю роботу, це моя професія.

-І на останку, розкажи трішки про сім’ю. 

У мене є чоловік та син, якому 12-ть років. Це – мій тил, мої найближчі, найдорожчі люди. Із чоловіком ми знайомі вже 18-ть років, одружені – 14-ть. Секрет міцності наших стосунків, мабуть, у тому, що всього у житті досягаємо разом. Зустрічатися почали ще коли я педучилище закінчила, а він – з армії повернувся. Відтоді все, щоб не робили – робимо разом. Це стосується і роботи, і відпочинку, і виховання сина. Чоловік мене підтримує в усіх моїх починаннях. Не заперечував і проти мого навчання.

От зараз вирушаю на навчання по питаннях якісного та ефективного висвітлення інформації в Одесу – виграла відбір ще коли працювала в редакції. Але й тепер це для мене актуально. Дуже задоволена, бо маю ще одну нагоду вчитися та підвищувати рівень своєї професійності.