Володимир Стемковський: “Ми, музейники, лише на початку 90-х почали відкривати для себе Цинкаловського”
Ім’я видатного земляка Олександра Цинкаловського, на жаль, відоме не всім володимирчанам. Проте навіть ті, хто не обізнаний з його біографією, чули про вулицю та гімназію, названі на честь геніального дослідника.
Не зайвим буде нагадати, що саме О. М. Цинкаловський першим почав відкривати Волинь і Володимирщину для широкого загалу ще у 20-х роках минулого століття. І дотепер на результати його роботи спираються сучасні дослідники. Належно відзначити вченого, який створив імідж міста, як історичної столиці Волині, встановленням пам’ятника пропонують наукові співробітники історичного музею ім. О. Дверницького, – пише Слово правди.
– Ми, музейники, лише на початку 90-х почали відкривати для себе Цинкаловського, – каже директор музею Володимир Стемковський. – Поштовх до того, що громадськість врешті дізналась про це ім’я, дали такі місцеві краєзнавці як Леонід Михальчук і Петро Заклекта. У 1998 році за ініціативи музею проведено дев’яту всеукраїнську історичну конференцію, присвячену 100-річчю від дня народження Олександра Цинкаловського. Вперше на Волині відбувся такий науковий форум, на якому зібрались відомі історики та науковці. Для Володимира-Волинського його проведення було знаковим, бо саме з ініціативи наших музейників і краєзнавців статус історичної столиці Волині знову закріпився за ним. Адже після цієї конференції мої колеги доклали чимало зусиль, аби знову ж таки місто відзначило 800-ліття від створення Волинсько-Галицької держави .
Тож дотепер вшанування пам’яті цього видатного земляка не втрачає актуальності, адже зараз нам, як ніколи, потрібно зберігати історичну пам’ять, яку вже потрохи втрачаємо. А О.Цинкаловський – саме та людина, яка відкрила історію міста для прийдешніх поколінь. На мою думку, пам’ятник йому варто встановити десь у центрі, можливо, поблизу культурно-мистецького центру. Як виглядатиме – це вже питання до архітекторів та скульпторів, які мають винести на обговорення свої проекти, з яких громадськість обере найкращий. Щодо фінансування, то задля такої справи, ми готові організувати збір коштів і навіть віддати частину своєї зарплатні. Адже чи не буде нам, володимирчанам, образливо, якщо вперше пам’ятник великому дослідникові Волині поставлять, приміром, у Кременці , Дубно, чи Острозі…
«Пам’ятник – найменше, що може зробити громада задля вшанування Цинкаловського»
У кабінеті музею, де працюють наукові співробітники, на чільному місці висить великий портрет Олександра Цинкаловського. Для них вчений – справжній взірець відданості справі свого житті, патріотизму та любові до рідного краю.
– Коли я працював у Національному музеї у Львові, то, до свого сорому, не знав, хто такий Олександр Цинкаловський, – зізнається науковий співробітник Олексій Петрунін. – Хоча цей волинський дослідник ще в 30-х роках минулого століття передавав багато експонатів у львівський музей, а також співпрацював із науковим товариством Шевченка у Львові, підтримував контакти із митрополитом Андреєм Шептицьким. Утім в радянські часи його ім’я дуже «постарались» забути через те, що в біографії Цинкаловського багато «незручних» моментів для тодішньої ідеології – краєзнавець служив у війську Симона Петлюри, а у 1940 році емігрував до Польщі. І коли дев’ять років тому я приїхав на Волинь і почав працювати у Володимир-Волинському музеї, тоді вперше відкрив для себе цього видатного дослідника.
Стараємось знайомити гостей музею, особливо нетутешніх, із визначною постаттю О. Цинкаловського і цим самим популяризувати ім’я, яке довгий час незаслужено було забутим. Цінність спадщини краєзнавця в тому, що він системно і дуже детально вивчав історію Волині: здійснював масштабні польові дослідження, робив розкопки, по крупинці збирав експонати, серед яких подекуди траплялись справжні скарби – давньоримські монети, мистецькі вироби, завдяки яким міг розбагатіти, але всі знахідки передав до різних музеїв. За тридцять років, протягом яких працював над книгою «Стара Волинь і Волинське Полісся», пішки обійшов сотні сіл та містечок (у книзі описано понад п’ять тисяч географічних назв), значна частина яких нині зникла з карт, але детальні розповіді про них, завдяки досліднику, назавжди збережені. Про відданість своїй справі та унікальні здібності краєзнавця свідчить те, що він по пам’яті зумів відновити матеріали до книги, які згоріли під час пожежі у його квартирі. Прикро, що ця унікальна праця, яка стала справою життя краєзнавця, так і не вийшла у друк за його життя. Олександр Цинкаловський хотів видати книгу в Києві і з цією метою звертався у 1968 році до Академії наук. Утім, в Радянському союзі ця праця не була потрібною з ідеологічних міркувань, тож досліднику протягом шести років просто морочили голову. Словник «Стара Волинь і Волинське Полісся» у двох томах побачив світ аж у 1984 році за кордоном, у канадському місті Вінніпег, вже після смерті Цинкаловського.
Отож, зараз ми заново відкриваємо ім’я цієї юдини, яка була не лише краєзнавцем, істориком і археологом, а і талановитим письменником і драматургом. Якщо врахувати усе те, що Олександр Цинкаловський зробив для Волині, то, думаю, пам’ятник – найменше, що може зробити громада задля його вшанування. До речі, в Україні практично немає пам’ятників історикам, хіба Грушевському, але його більше знають, як політичного діяча. Тож, якщо у Володимирі встановлять пам’ятник досліднику-краєзнавцю, то це може стати насправді «родзинкою» міста. Тому варто зробити такий останній подарунок від громади видатному земляку, тим паче за рік для цього буде хороша нагода – 9 січня 2018 року виповниться 120 років від дня народження Олександра Цинкаловського.
«Зі встановленням пам’ятника вчений насправді повернеться додому»
Для наукового співробітника Богдана Яновича, який відповідає у музеї за організацію та проведення масових заходів, тема Цинкаловського – особлива, адже після знайомства з племінницею вченого Наталією Назарівною Грабарчук, яка поділилась своїми спогадами, він ще більше захопився цією визначною постаттю. Цинкаловському присвячені кілька його статей, які були опубліковані у пресі, а також декілька тематичних заходів у музеї.
– Племінниця вченого Наталія Грабарчук колись розповідала випадок з життя, свідком якого стала, – розповідає Богдан Янович, – будучи в Луцьку, вона підійшла до кіоска з пресою, де побачила газету зі статтею про Цинкаловського, і коли вона запитала продавчиню, чи знає вона хто це такий, то та відповіла, що це якийсь поляк. Тож прикро, що так багато людей і навіть у нашому місті ще мало знають, ким був Олександр Цинкаловський. Виправити цю ситуацію намагається колектив наукових співробітників історичного музею, який працює над популяризацією ім’я краєзнавця та його діяльності. Так, у 2012 році підготували конкурс-вікторину з серії «Видатні люди нашого краю» про Олександра Цинкаловського, який проводився між старшокласниками шкіл. Було приємно, що діти гарно підготувались до конкурсу, прочитали багато літератури і дізнались чимало нового про славного земляка. Також співробітники музею читають курс лекцій про життя і діяльність видатного вченого у навчальних закладах міста та в Університеті третього віку. І зараз ім’я Цинкаловського потроху повертається додому, до Володимира – є у нас гімназія його імені, є вулиця, а коли буде ще і пам’ятник, тоді він дійсно повернеться до рідного міста, про що він мріяв до останнього подиху.
«Свою почесну медаль Олександр Цинкаловський заповів саме нашому музею»
Серед експонатів, котрі знаходяться у фондах історичного музею, а їх понад 18 тисяч, особливо цінним є особистий фонд Олександра Цинкаловського і його родини. А гордістю експозиції – бронзова медаль Польської Академії наук, якою той був нагороджений. За збереження цих скарбів відповідає провідна наукова співробітниця, завідуюча фондами музею Олена Черенюк. Окрім експозиції, присвяченій вченому, де представлені деякі його особисті речі, є в музеї і окрема збірка експонатів, якою особливо дорожать.
– Багато цікавих експонатів, серед яких листи вченого, рукописи, фотографії, вирізки з газет та інші речі, передала нам Наталія Назарівна, – розповідає Олена Черенюк, бережно гортаючи пожовтілі від часу папери. – У тридцяти п’яти оригіналах листів та поштівок, які майже всі адресовані сестрі, Олександр Миколайович з Кракова пише про своє сильне бажання швидше приїхати на Волинь, побачити рідних людей та врешті видати свою книгу. Велика цінність у тому, що всі листи та рукописи написані особисто ним від руки. Маємо також різні родинні документи, українські газети, які друкувалися у Польщі і в яких Цинкаловський публікував наукові та краєзнавчі статті, причому часто під псевдонімами О. Волинець та А. Бужанський. Є у фонді і оригінал книги 1935 року видання «Княжий город Володимир», яка пізніше двічі була передрукована і донині користується попитом, а також перше видання двох томів словника «Стара Волинь і Волинське Полісся», яке побачило світ у 1984 році в Канаді. В експозиції музею знаходиться медаль,якою нагороджено вченого – деякий час вона зберігалась у Львові, у фондах наукової бібліотеки імені В. Стефаника, але в середині 90-х, завдяки старанням Леоніда Михальчука, передана нашому музею, так як це заповідав учений, згідно з його духовним заповітом: «…передати нагороду до володимирського музею, коли він працюватиме на високому рівні….». Ще одну цікаву річ – книгу з пам’ятним автографом Цинкаловського, подарував музею дослідник з Луцька Вальдемар Пясецький, який свого часу спілкувався з Олександром Миколайовичем і той просив передати книгу до музею у Володимирі , якщо у людей буде довіра до музею.
Вважаю, що встановлення пам’ятника – чудова нагода вшанувати видатного земляка. Вдалим місцем для цього став би майданчик на розі вулиць Луцької та Ковельської, де можна облаштувати гарний сквер з лавочками та ліхтариками. По-перше – це історична частина міста, а по-друге, він постійно буде на виду. Там же можна розмістити і інформацію про життя та діяльність дослідника. Але хотілося б, щоб це був не банальний офіційний пам’ятник на постаменті чи погруддя, Цинкаловського можна зобразити в певній дії, наприклад, як він тримає в руках якийсь артефакт. Тож він може стати справді туристичною «родзинкою» міста, де фотографуватимуться його гості та жителі.
Погоджується з думкою колеги і наймолодша наукова співробітниця музею
Ганна Доскоч: «Хоч народилась і живу Володимирі-Волинському, донедавна дуже мало знала про Олександра Цинкаловського. Знання обмежувалися тим, що був науковцем, істориком та краєзнавцем. І лише коли почала працювати в музеї, зрозуміла, наскільки це видатна постать не лише для нашого міста, а і для всієї України та й світу. За життя він встиг багато що дослідити, плодами його праці користуються сучасні науковці. Любов та повагу до цієї особистості мені також прищепила Наталія Назарівна, адже після знайомства з нею, зрозуміла, що це була за родина, які мала традиції, відчула увесь біль та трагедію їхнього роду. Щодо пам’ятника Цинкаловського, то поділяю думку, що він справді має стояти в такому місці, де його бачитимуть туристи і навіть ті люди, які просто проїжджатимуть через місто автомобілями. Пам’ятник має бути креативним, з яким потім можна пов’язати якусь місцеву легенду. Або ж започаткувати традицію для випускників, які приходитимуть сюди, аби загадати бажання.
На цьому ми не завершуємо розповіді про уродженця Володимира-Волинського, яким нині має пишатись кожен житель міста. А також запрошуємо читачів до дискусії на сторінках газети – чи варто встановлювати пам’ятник Олександру Цинкаловському у Володимирі та яким ви його бачите?
