Валентина Калюх: “Зараз неофіційно займаюсь дизайном інтер’єру і ландшафту, розписую стіни в різних закладах нашого району”

Творчі люди – цікаві та неповторні не лише талантом, а й трішки по-іншому сприймають життя, притягують до себе і це надовго запам’ятовується.

Одною із таких людей є мешканка села Куснища, художниця Валентина Калюх, – пише Наше життя.

— Мабуть, любов до мистецтва передалась мені по генах, — розповідає пані Валентина, — тато гарно малював, однак, на мене сварив, казав, що то не дівчаче заняття. Однак, я з дитинства любила малювати, наполегливо йшла до своєї мети стати художником, завдяки цьому, мабуть, виробився характер та вдалося чогось досягти у цій справі…

— Маєте якусь спеціальну освіту?

— Після школи закінчила коледж у Володимирі-Волинському, потім Київський національний університет культури та мистецтв Поплавського, факультет дизайну, одночасно навчалася заочно в Кременчуцькому педагогічному інституті, хотілося завершити педагогічну освіту, адже не всі, хто вміє малювати, можуть навчити цьому інших.

Мені дуже пощастило із викладачами, які, окрім живопису і рисунку, викладали ще й народне мистецтво, то ж брала участь у різних обласних конкурсах, маю грамоти та інші нагороди, тоді відбулась перша і поки що єдина персональна виставка моїх робіт… Коли ще навчалась в Києві, почала працювати у відділі освіти, мені дали вести гуртки в Головне, Полапах і Любомльському будинку школяра, але місце було тимчасове і коли через рік інша людина вийшла з декретної відпустки, я залишилась без роботи, однак, покидати цього не хочеться.

До мене приходять діти, займаються. Все це роблю на добровільних засадах і якоїсь плати за заняття не беру, тому що відчуваю потребу комусь передати свої знання та вміння, бо толку з того, що я вмію, якщо цього ніхто не буде цінувати.

— Із якого віку дитину можна навчати малюванню?

— Найменші діти, з якими доводилось працювати, від чотирьох до шести років. В тому віці дитина вже має якісь елементарні поняття, вона починає спостерігати… Головне, щоби з часом це припало до душі, потім вона сама буде плекати, розвивати свій талант. Пам’ятаю, коли я ходила до школи, то хтось хотів займатись музикою, фізкультурою, мали таку можливість. А от художньої школи не було, і мені це так по душі шкребло.

Талановиті діти у нас є, а реалізувати свої здібності їм немає як, коли ж вступаєш до університету чи академії на факультет мистецтва, обов’язково потрібна якась художня база, якої у нас немає. До того ж незрозумілі реформи відбуваються зараз в освіті.

Наскільки відомо із засобів масової інформації, в старших класах планується ліквідувати образотворче мистецтво як предмет, у дітей відбирають усі шанси, хоча, наприклад, в Японії, цей предмет стоїть на першому місці, і його викладають протягом усього навчального процесу, тому що образотворче мистецтво навчає дитину мислити, дає їй творчу уяву, розвиває логіку, вона починає спостерігати, розуміти світ. І подивіться на розвиток Японії та на наш розвиток. Вважаю, що саме з культури і повинно розвиватися наше суспільство.

— Для творчих особистостей, та й усіх інших чесних людей, нині не найкращі часи. Не є секретом, що художні матеріали коштують дорого, чи приносить вам мистецтво якийсь дохід?

— Зараз неофіційно займаюсь дизайном інтер’єру і ландшафту, розписую стіни в різних закладах нашого району, в Шацькому, в Ковелі, скрізь, куди покличуть. Зароблені кошти витрачаю на фарби та полотна.

— Що надихає на творчість, дає терпіння продовжувати займатись мистецтвом?

— Надихає, беззаперечно, краса рідного краю, от, наприклад, їду на Ковель, а обабіч дороги цвіте ріпак, і небо таке голубе, і не терпиться усе це змалювати… Найбільше люблю писати сільські пейзажі, тому що народилася саме тут, воно любиться, залишається і не забувається. В пейзажах відображається краса і гармонія сільського життя, нашого рідного краю.

У нас не вистачає спілкування з творчими людьми, в ідеалі хотілося б, щоб у нас в Любомлі була хоч якась художня студія, прикласти свої руки до цієї справи. Щоб там навчали не тільки рисунку і живопису, а й декоративно-прикладним видам мистецтва. Тому що хороших майстрів у нас багато, гарна природа, є звідки черпати натхнення…

Творчість пані Валентини багатогранна, окрім живопису та графіки, вона займається вишивкою, причому, малюнок вона придумує сама, також розписує писанки, більшість з яких є прямо шедеврами прикладного мистецтва, кожного року дарує їх родичам та знайомим, як уже говорилося, займається дизайном в інтер’єрі та ландшафті, зокрема, розробляла декілька проектів, які займали перші місця, тепер мрія про провадження їх у життя.

В наступному році художниця планує організувати свою персональну виставку робіт в Любомлі, тож побажаємо їй натхнення та творчих успіхів.

Віктор ПИЛИПЕНКО