Руслан Теліпський: «Володимирський Кобзар теж є у моїй колекції…»

Цей запис опубліковано більш як рік тому
12:29 | 25.08.2015 / Рубрика: Інтерв'ю / Прокоментуй!

Іноді на просторах соцмереж кояться справжні дива. Трапляється, що відшукаєш знайому людину, яку в житті бачив ще років 15 тому. Буває, першим дізнаєшся новину – як добру, так і лиху.

Або ж познайомишся з цікавою особою, яка знайде вільну хвилину для конструктивного спілкування. З кожним днем коло віртуальних френдів збільшується, а відтак, тем для обговорення народжується теж чимало. Нещодавно таким приємним співрозмовником для нас став лучанин Руслан Теліпський. Цей молодий волинянин має досить дивне хобі, і не одне, а ще понад усе любить Кобзареве слово та рідну Волинь, – пише Рідне Місто Володимир.

Руслан Теліпський – український громадський діяч, краєзнавець, мандрівник, фотограф-монументаліст, волонтер. Руслан народився в сім’ї робітників. Із золотою медаллю закінчив одну зі шкіл міста Луцька. У1998 році Руслан вступив на факультет міжнародних відносин Волинського державного університету імені Лесі Українки. У 2005 році здобув післядипломну освіту на підприємницько-товарознавчому факультеті Гдинської морської академії (Польща). З 2007 року – засновник власного мистецького проекту «Монументальна Шевченкіана». У 2012 році заснував і очолив громадську організацію «Так Треба». З 2015 року – співкоординатор волонтерського проекту допомоги бійцям АТО під назвою «Меценати для солдата». Одружений, мешкає у Луцьку.

Руслан Теліпський ще з підліткового віку захоплювався творчістю Тараса Шевченка. Буваючи в різних містах і селах, він неодмінно відвідував пам’ятники Кобзареві й фотографував їх. Чоловік побував на чотирьох континентах і в 47 країнах, особисто дослідив, відвідав та сфотографував понад 1200 монументів Тарасу Шевченку, встановлених у світі. Його проект «Монументальна Шевченкіана» та персональна фотоекспозиція монументів Кобзарю є єдиною у світі. У 2012 році волинянин почав роботу над книжкою «Монументальна Шевченкіана Руслана Теліпського». З таким багажем зібраного матеріалу Руслан почав улаштовувати фотовиставки, презентації і лекції в Україні та за кордоном. Сім років тому на День Незалежності Руслан Теліпський організував біля пам’ятника Кобзареві в Луцьку спільне читання «Заповіту» різними мовами. Цей вірш тоді зазвучав арабською, польською, французькою, італійською, чеською, іспанською та на ідиші.

У 2009 році він видав набір поштівок із серії «Монументальна Шевченкіана». Під патронатом посольства України в Канаді, спільно зі Світовим Конґресом Українців та іншими організаціями волинянин улаштував 12 доброчинних фотовиставок по всій Канаді для збору коштів на встановлення пам’ятника Шевченку в Оттаві. Тепер є членом оргкомітету зі встановлення пам’ятника в Ризі.

– Наскільки нам відомо, Руслан Теліпський має три захоплення: творчість Тараса Шевченка, туризм та фотографія. Часу і далі вистачає на всі ці вподобання?

– Звісно, що вистачає, адже я 17 років цим займаюся. Проте в країні війна, і підтримка наших бійців на даний момент пріоритетна справа. Саме тому погодився на пропозицію від Неоніли Головатської співочолити з нею волонтерський проект «Меценати для солдата» і спільними зусиллями допомагати нашим бійцям. Але навіть при такому навантаженні мені вдається викроїти трішки часу на моє покликання, на дослідження світового монументалізму. Під час мандрівок закарбовую на фотокамеру монументи на честь багатьох історичних постатей та різних подій. Загалом орієнтуюсь у понад 10000 тематичних монументах із понад 150 країн світу. Щодо скульптурної Кобзаревої спадщини, то вона є унікальною. У різні часи одну й ту саму людину (мається на увазі Тараса Шевченка) скульптори так по-різному увіковічували, нерідко навіть діаметрально протилежно. На моїх фотовиставках глядачі можуть побачити, як митці відтворювали Тараса за віком (немовлям, чотирнадцятирічним підлітком, в образі молодого чоловіка, в старшому віці), за сферою діяльності й соціальним статусом (поетом, мислителем, філософом, кобзарем, художником, пастухом, кріпаком, революціонером). Раніше монументальна радянська пропаганда наділяла Шевченка рисами запеклого атеїста, іноді перероблювала навіть із Леніна. А в новітній час уже можемо спостерігати його певну сакралізацію: існують його скульптурні зображення у вигляді апостола, янгола, Мойсея… Окрім Тараса Шевченка, таких скульптурних перетворень не пізнала жодна людина на планеті!

За кордоном нашому генію встановили більше 200 меморіальних творів у майже 45 країнах світу. За масштабністю монументального увіковічення Шевченко входить у чільну шістку, гідно конкуруючи з пам’ятниками таким видатним світовим постатям, як Жанна д’Арк, Ян Павло ІІ, Олександр Пушкін, Христофор Колумб та Сімон Болівар.

– У нашому Володимирі-Волинському теж є пам’ятник Кобзареві. Він є серед зібраної вами монументальної Шевченкіани?

– Так, звісно, як і решта монументальних творів на Волині. Проте я був у вашому чарівному містечку не тільки з приводу фотографування пам’ятника Шевченку. Справа в тім, що мій тато родом із села Охнівка. На Володимирщині я маю дуже велику родину і доволі часто приїжджаю на гостину до вашого міста. Ще за часів ОУН-УПА рідний брат моєї бабусі подарував їй на день народження образок із тризубом. Згодом брат потрапив до рук комуністів, і його стратили, а всю родину вивезли до Сибіру. Бабуся заховала тризуб і взяла його із собою на заслання, нікому про це навіть не сказавши. Потім їй вдалося повернутися на рідну Волинь, і весь цей час, доки панував в країні тоталітарний режим, вона нікому не говорила про подарунок брата. Тільки коли Україна стала незалежною, бабуся зібрала родину, показала збережену пам’ятку і мовила: «Оце, діти, любіть свою Україну, шануйте те, що маєте, дбайте про свої традиції і передавайте їх дітям». Пишаюся тим, що цей тризуб бабця передала мені, і нині ця родинна реліквія у моїй оселі знаходиться на почесному місці, поруч із Державним Прапором (з яким я свого часу пішки пройшов із Луцька до Канева понад 1000 км).

– Чому вас так зацікавили творчість і життя Кобзаря, а не, приміром, Каменяра, Івана Франка?

– Ще з дитинства батьки прищепили мені любов, повагу до національної самобутності, яку творили наші прадіди. Для мене Тарас Шевченко – це моральний камертон і приклад для наслідування, який підняв майже недосяжну для усіх інших планку самопожертви заради благополуччя та процвітання нашої України. Велич і феномен Шевченка полягає у його універсальній обдарованості та незламності духу, які є втіленням суспільно значущих чеснот для будь-якої людини.

– Кажуть, що Кобзар у своїх творах ніби пророкував ті події, які нині відбуваються у нашій країні. Ви вгледіли ці пророчі рядки?

– Для правдивих патріотів Шевченко завжди понад часом та простором. Його слова завжди будуть пророчі! Які б часи не були: чи то царська імперія, чи то Радянський Союз, чи то незалежна Україна – Шевченко був, є і буде духовним дороговказом нації! Він продовжує бути прикладом самопожертви для мільйонів українців, закликаючи нас не цуратися свого, любити та спільними зусиллями боронити нашу свободу та рідну землю.

Ви згадували про волонтерський рух «Меценати для солдата». З якого часу він діє, яку переслідує мету?

– Проект «Меценати для солдата» – це громадський рух активних людей, що не працює на жодну політичну силу (як зараз, так і в майбутньому). Наша організація не є типовою волонтерською спільнотою – ми обрали безготівкову форму допомоги для бійців та їхніх родин і не маємо справи з грошима, щоб у майбутньому не було жодних непорозумінь і звинувачень. Ми підтримуємо наших волинських бійців не конкретно грошима, а послугами та знижками, які надають підприємці. Це може бути безоплатна послуга чи консультація, знижка на товар, картка постійного клієнта, подарунковий сертифікат чи будь-що інше. За 6 місяців діяльності нам вдалося долучити вже близько 100 волинських меценатів до нашого проекту, гаслом якого є «Підстав плече герою, що йде за нас до бою!».

Список зроблених нами справ чималий. Наші активісти на замовлення діставали військове обладнання з-за кордону, відправили в зону АТО дві карети швидкої допомоги. Організували безпосередньо на передовій вишколи з тактичної медицини за стандартами НАТО для українських бійців, які провели польські інструктори-рятівники. Випробували на міцність захисні габіони, розроблені нашим активістом, і сподіваємося згодом запустити їх масове виготовлення та доставку в зону АТО. Неодноразово доставляли медичну допомогу у прифронтову зону, в військові шпиталі, роздавали гуманітарну допомогу переселенцям. Також організовували літній відпочинок для дітей бійців АТО в Польщі та Угорщині.

До речі, не так давно ми зустрічали двох жінок-контрактниць 51-ої (а нині 14-ої) ОМБр із Володимира-Волинського. Наш рух організував для цих панянок просто незабутнє свято! Ці мужні жінки в погонах бачили всі жахіття цієї неоголошеної війни, ледь не потрапили в Іловайський котел, отож заслужили на те, щоб подякувати за їхній внесок у мир та спокій. Ми подарували їм квіти, відвезли у косметологічний центр на процедури, вручили грошові сертифікати в салон жіночої білизни, організували гарний обід у ресторані, дістали квитки на концерт відомої поп-зірки, забезпечили комфортним номером у готелі та транспортним супроводом на час перебування у Луцьку. Увага з боку численних ЗМІ зробила дівчат справжніми зірками! І все це ми робили з однією метою – аби після усього пережитого ці жінки відчули себе знову жінками. Ми щиро тішимося, що з допомогою наших меценатів нам вдалося подарували їм таку маленьку казку.

– Руслане, ви чимало часу проводите на Сході, спілкуєтеся з тамтешнім людом. Чи відчуваєте ви, що ми дійсно діти однієї, єдиної країни?

– Я відчуваю, що ми насправді діти однієї, єдиної країни! Ще перед початком АТО я неодноразово бував на Донеччині, Луганщині, в Криму під час своїх фотоекспедицій. Скрізь, де був, розмовляв українською мовою, і я не відчував ніякої меншовартості у ставленні до себе. Там теж зустрічав розумних і дуже освічених людей. Мешканці Донбасу прекрасно розмовляли українською мовою. Я був вражений, що до мене навіть тоді дуже привітно та неупереджено ставилися, допомагали у мандрах, довідавшись про мою Шевченкіану. В зоні АТО я був тричі. Безпосередньо на першій лінії фронту був лише у Щасті, Станиці Луганській та під Пісками. Але руїни і розбомблені домівки справили на мене гнітюче враження. Багато населених пунктів постраждало, будівлі зруйновані, у прифронтових містах людей фактично немає. Багато місцевих мешканців усе-таки побоюються говорити на відверті теми, але є чимало і таких, хто, нарешті, прозрів щодо «братнього» російського народу і всіляко допомагає нашим захисникам. Одним словом, ми не повинні кидати напризволяще своїх земляків, маємо всіляко їм допомагати. Нещодавно я відвідав у Слов’янську форум «Донбас Україна. Порядок денний», який був присвячений річниці визволення цього міста від російської окупації. Дуже багато людей вийшли в місто з національною символікою, наділи вишиванки і щиро святкували річницю. У багатьох на домівці чи балконі майорів жовто-блакитний стяг.

– В Україні прийняли закони про декомунізацію. З постаментів летить Ленін, знищується символіка радянських часів з будівель, пам’ятників… Ваше ставлення до цього?

– Схвальне і тільки. Подолати радянську спадщину в контексті історичної пам’яті стало можливим лише завдяки перемозі Євромайдану і нашій Небесній сотні!

Ще донедавна в Україні були області, де Ленін був пошанований більше, ніж Тарас Григорович, де пам’ятників кату українського народу було за сотню, а Кобзареві – лише кілька десятків. І це не йдеться про Схід країни, а, наприклад, про Полтавщину! Ще задовго до революції Гідності я говорив, що це наша національна ганьба, коли в державі упродовж десятків років незалежності на площах ще досі є пам’ятники комуністичним вождям. Людям, які уярмили та знищували мій народ! Леніна треба було вже давно офіційно й цивілізовано демонтувати, а якщо виставляти – то лише в музеях або в спеціально створених монументальних парках на кшталт тайванського міста Таоюань (зібрані з усього острова пам’ятники лідерам Ґоміньдану на чолі з диктатором Чай Кайші) або литовського містечка Друскінінкай (де неподалік розташувався парк Ґрутас, до якого звезли велику кількість монументів різним комуністичним вождям, зведених у Литві в радянську епоху). Якби в нашій країні послідували цьому прикладу, то ці пам’ятники не тільки перестали б вносити напругу в суспільство, так ще б слугували гарним прибутком для міських бюджетів. Якщо чесно, то я проти варварського методу знесення будь-яких пам’ятників. Але я прекрасно усвідомлюю гнів простих українців, котрим уже увірвався терпець постійно проходити повз і дивитися на монументи особам, які пов’язані з тоталітарним режимом.

– Скажіть кілька слів про ідею створення виставки про війну на Сході, яку відкрито на базі Волинського історичного музею.

– До мене звернулася завідувач відділу новітньої історії Волинського краєзнавчого музею Валентина Машлай-Глущук, щоб через ЗМІ повідомити спільноті про те, що в їхньому музеї діє постійна виставка «Неоголошена війна. Волинський рахунок». Цю виставку співробітники музею хочуть поповнити новими речами та експонатами, які пов’язані з подіями на Сході. Це можуть бути осколки, нашивки, прапори, форма, особисті речі бійців та інше. Музейники водночас формують і архів, і особисті фонди людей, які брали чи беруть участь у цих драматичних для нашої історії подіях. Саме тому працівники музею уклінно просять відгукнутися учасників антитерористичної операції та їхніх рідних, аби спільними зусиллями зберегти нашу історію для нащадків. Виставка знаходиться у приміщенні музею на вул. Шопена, 20. Якщо когось зацікавила ця інформація, можете зв’язатися з пані Валентиною за тел. (097) 649 34 73.

– Рано чи пізно шляхи людей із активною громадською позицією скеровуються у бік політики. Вам не пропонували долучитися до якоїсь політичної сили?

– Знаєте, є така приказка: хочеш розсмішити Бога – розкажи Йому про свої плани. На разі я відкидаю свою участь у політичному житті країни. Але якщо це колись і станеться – то нехай це відбудеться якомога пізніше і лише тоді, коли громадські активісти зможуть самостійно висуватися в депутати місцевих рад, а не за списком партій, як нині. Я не є прихильником нових змін до діючого закону «Про місцеві вибори» – він обмежує моє право громадянина обиратися і бути обраним. Пропозиції від певних партій іти з ними на вибори були, але наразі я займаю принципову позицію аполітичності, займатиму її доти, доки в публічному доступі не з’являться прозорі звітності щодо партійного фінансування. Але мені здається, що швидше рак навчиться свистіти, ніж політичні лідери відкриють громадам свої реальні джерела фінансових надходжень і повідають, як ці кошти витрачаються.

На жаль, на сьогодні в українській політиці людина завжди чомусь шукає елементи власного блага. Якщо не для себе особисто, то для свого брата, кума, свата… І це дуже прикро. Люди грають за тими правилами, проти яких самі ж колись боролися. Я не є ідеалістом, обіцяючи, що прийду в політику і зможу щось змінити на краще. Тим більше, без команди однодумців. Радше я реаліст. Можливо, з часом щось зміниться, коли у нас не буде політичних проектів. Хотілося б прослідкувати за активістами та волонтерами, яких народила Волинь під час революції Гідності. Хтозна, можливо, вони своїм прикладом та конкретними вчинками зможуть розрубати гордіїв вузол мого скепсису. У будь-якому разі бажаю їм успіху на цій тернистій ниві і сподіваюся на тісну співпрацю в подальшому для блага нашого краю.

– Якщо говорити про майбутнє нашої держави, ви оптиміст чи песиміст?

– Радше реаліст. Кожен із нас має бути патріотом і творити добро в країні, навіть якщо воно буде на перший погляд і непомітним для оточуючих. Головне – вірити у власні сили і знати, що від тебе розвиток держави теж залежить. Нам усім потрібно рухатись у правильному напрямку, бо дорогу здолає лише той, хто йде!

– Дякуємо, Руслане, за розмову і бажаємо вам успіхів та перемог у всіх задумах та починаннях!

15

14

13

17

16

Додати коментар


Погляд

Вам телефонують з невідомого номера і млосно мовчать у слухавку?
Не поспішайте з висновками. Це може бути не таємна шанувальниця чи шанувальник. І навіть не шахраї. Принаймні у їх звичному вигляді. Наші читачі поскаржилися, що їм ледве не ...

Новини

17 жовтня, Четвер
15:39
Підлітку, який у Ковелі зарізав жінку ножем, призначили психіатричну експертизу
15:11
Держпродспоживслужба взялася за «криваві відходи» Володимир-Волинської птахофабрики
14:44
Лежача бабуся і брат з ДЦП: у Війниці єдиного годувальника родини забирають до армії
14:10
Господарський суд призупинив справу щодо націоналізації ПриватБанку: незгодні протестють під будівлею
13:35
У Ковелі грабіжники побилили чоловка та відібрали у нього гроші
13:18
У трьох садочках Нововолинська трапилися крадіжки 3
12:40
Віра не дозволяє: житель Ратнівщини проходитиме альтернативну (невійськову) службу
12:14
Брендовий одяг везли, як гуманітарку: на «Ягодині» вилучили товар на понад мільйон гривень
11:49
Голова Волинської ОДА відвідала Нововолинськ 4
11:19
У Луцьку легковик збив жінку
10:43
Смертельна ДТП на Одещині: Легковик зіткнувся з маршруткою
10:08
У Нововолинську знову обікрали дитсадок 7
09:54
На Горохівщині обікрали будинок священника 1
09:10
Поліція розповіла,як штрафують власників «євроблях»
08:28
21-річний локачинець поїхав на заробітки у Польщу і зник
07:05
В Устилузі держпідприємство незаконно заволоділо 60 га землі
05:47
Google представив смартфон нового покоління Pixel 4
03:23
Артистів, які виступали в Росії, не допустять до «Євробачення-2020» 2
01:16
У Шацькому районі розпочалося «тихе полювання»
16 жовтня, Середа
23:51
Футболісти Воломира-Волинського та Нововолинська розділили призові місця у шкільній спартакіаді
Усі новини

Погода у Нововолинську та Володимирі