“Публіка дуже тепло мене сприйняла, тому враження від Нововолинська тільки “the best”, – співачка Ірина Федишин

При особистому спілкуванні Ірина Федишин справляє враження дуже відкритої особистості, позбавленої зіркового гонору. Вона відверто відповідає на всі питання і багато сміється. Про враження від концерту в Нововолинську, творчість та особисте життя “БУГ” розпитав співачку в інтерв’ю.

– У розмові з журналістами Ірина Федишин говорила, що найголовніше для неї – це любов публіки. Як вважаєте, ви отримали цю любов сьогодні?

– Безумовно, публіка була неймовірна, люди дуже тепло сприймали мій виступ, підспівували, танцювали, і це приємно. Щиро дякую кожному, хто сьогодні прийшов і мене підтримав.

– У рамках Всеукраїнського туру ви відвідали безліч міст, які ваші враження від Нововолинська?

– Кожне місто насправді особливе, але я ніколи не виділяю глядачів – всі вони мені рідні. Люди, які приходять на мої концерти, насправді для мене дуже важливі. Адже вони йдуть, купують квитки… А ми ж знаємо, як нелегко зараз заробляються ці кошти, тому для мене ваша присутність є дуже цінною. Я дійсно вражена, що сьогодні зібрався повен зал глядачів. Публіка дуже тепло мене сприйняла, тому враження від Нововолинська тільки “the best”.

– Із виступу видно, що ви повністю викладаєтеся на сцені. Скажіть, як відновлюєте сили після концертів?

– Стараюся швидше лягти спати. Потрібно швиденько зібрати речі, адже інколи ми в турі переїжджаємо з міста в місто. Йдемо в готель, відпочиваємо, а вже зранку рушаємо далі. Або ж повертаємося додому, де я відновлюю свої сили зі своєю сім’єю, зі своїми дітками.

– Музику і слова до своїх пісень пишете самі?

– Так, для більшості композицій.

– Що надихає на написання текстів?

– Моє життя, зустрічі з людьми, спілкування з ними, різні історії, також життєві переживання. Адже я живу, спілкуюся, я емоційна жінка. Емоції, які переповнюють, потім виливаються на листок і пишеться пісня.

– Деякі артисти вірять у прикмети, на які звертають увагу, виходячи на сцену.

– У мене немає прикмет, тому що я людина віруюча, ходжу до церкви і насправді для мене основне це молитва. Ніколи собі не чіпляю амулетів, червоних ниток. Я йду просто з відкритим серцем до глядачів і єдине, що ми з колективом постійно робимо – це просто кажемо: “З Богом”. А тоді рушаємо на сцену.

– Зараз багато ваших колег по творчості виступають в Росії. Як ви ставитеся до таких співаків?

– Зрозуміло, що це дуже боляче. Це, безумовно, образа народу, який насправді тебе любить і підтримує, який водночас віддає найдорожче – життя – за мир. Хтось залишає сім’ї, дітей і, можливо, не повернеться додому. Адже гроші не головне в цьому житті. Є дійсно речі цінні, які не виміряєш жодними грошима. Просто не можу зрозуміти, як потім такий артист може заходити в зал, де сидить дитина, яка втратила батька на війні. Мені здається, що такий співак ніколи не буде щирим і глядач вже ніколи йому не повірить, тому що це просто зрада свого народу.

– Хтось виступає в Росії, інші ж навпаки – хочуть допомогти державі не тільки піснею. Яскравий приклад – Святослав Вакарчук, який робив неоднозначні спроби піти у політику.

– Якщо в людини є вища освіта, якщо вона дійсно відчуває, що може зробити щось для країни, то чому б і ні? Але знаєте, перш за все треба бути моральною людиною. На даний момент люди мистецтва, які йшли в політику, на жаль, не змогли нічого змінити в державі. Тому що це, напевно, треба мати велику силу волі, бути дуже наполегливим, щоб дійсно щось зробити в цій країні. Зараз люди настільки зневірилися в політиках, що тепер дійсно важко знайти кандидата, якому можна було б довіряти.

– А якби у вас була можливість попрацювати, наприклад, у Верховній Раді?

– Я себе не бачу в політиці, тому що я бачу себе на сцені. Виходжу до людей, працюю з ними і це моє основне покликання.  Щиро вірю, що прийде той, хто зуміє довкола себе згуртувати народ і підняти країну, бо і свідомість українців в останні роки змінилась. Люди об’єднались. У рамках Всеукраїнського турне буваю на сході і вражена, наскільки жителі підтримують там українську пісню. Це Харків, це Дніпро і Суми, які зовсім недалеко від Росії. Так, там практично всі спілкуються російською, але у мене повністю україномовні концерти і тим не менше зали повні, люди співають українські народні пісні. Я виходжу на автограф-сесію, глядачі дякують і запрошують приїхати ще.

Подорожуючи тими містами, відчуваю, що роблю якусь таку, напевне і для себе також, місію. Бо стараюсь розвинути любов до українського мистецтва, до української пісні та мови. Дуже радію, бо тепер уже з’являються молоді виконавці, українська пісня починає розвиватися і це тішить.

– Чи бувають несподівані курйози під час туру, адже це безупинний рух, переїзди?

Постійно щось трапляється, тому що це життя і не завжди все так гладко. За кулісами є багато моментів, про які глядачі не знають. Ми верталися з одного міста (їхали в Черкаси), в нас був переїзд 5 годин і тільки виїхали – зламалося авто. Довелося розвантажувати всі свої речі, переносити в інший транспорт. Ми на ходу домовлялися за світло на концерті, тому що не встигали все організувати самі. А був так само аншлаг, продані всі квитки. Але все вдалося, ми організувалися. Тому є різні ситуації і, чесно кажучи, зараз теж… Перед виступом трішки прихворіла. Повернулася додому після останнього концерту і зрозуміла, що себе погано почуваю. Довелося звертатися до лікаря, крапельниці ставити, ліки приймати, щоб себе відновити до наступного виходу на сцену. Вже зараз, в принципі, легше, а от 2 дні тому була ситуація більш критична. Проте вдається з Божою допомогою виступати і долати різні труднощі.

– Нагадайте, у якому місті стався інцидент з фанаткою, про який писали ЗМІ?

– То був Переяслав-Хмельницький. В принципі не часто таке трапляється, бо є охорона, яка слідкує за порядком. Адже люди є різні, ніколи не знаєш, що в кого на думці. Але цій фанатці, що вибігла на сцену, безумовно, моя творчість подобалася, тому що в неї були дуже шалені емоції.

Це була площа, прийшло багато людей. Причому охорони під сценою було чоловік 20, але вони всі дивилися в якусь іншу сторону. Вона вибігла і почала мене обіймати зі спини. Така поведінка виглядала доволі таки дивною. Десь 20 секунд ми намагалися зрозуміти, що відбувається, а потім хлопці з шоу-балету покликали охоронників.

– Це перший такий інцидент чи подібне траплялося раніше?

– Люди могли вийти напідпитку. На одному з концертів був чоловік, який виходив разів 5 на сцену і кожен раз дякував. Різні бувають ситуації, але, на щастя, критичного нічого не відбувалося. Про такі моменти згадуємо з гумором.

– Ви і співачка, і мама двох прекрасних дітей. Як усе встигаєте?

– Якщо концерти ближче до дому, то завжди стараюся повернутися до рідних, бо дійсно дуже за ними сумую й знаю, що на мене чекають мої дітки. Мені дуже допомагає мама. Я спокійна, тому що знаю: вона лишається з хлопчиками і вони в надійних руках. Коли концерти відбуваються десь недалеко, я беру їх з собою на гастролі, інколи й таке буває. В Тернополі вони були зі мною, в Трускавці. Турне ж не триває увесь рік. Ти приїздиш додому, занурюєшся в домашню атмосферу, береш дітей та їдеш з ними на відпочинок, повністю віддаєшся сім’ї.

Бувало, залучала дітей на концертах. У мене є різдвяна програма “Україна колядує” і, власне, в Львові мої два синочка розпочинали концерт. Вони виходили на сцену і засівали глядачів, на той час меншому було всього півтора рочки. Їм подобається, вони дуже музикальні хлопці, гарно співають.

Коли я народила, до 7-ми місяців гастролювала з ними, тому що не хотіла переривати грудне вигодовування. Після пологів через 2 тижні я була вже на сцені. Але за кулісами завжди чекала мама з малечею. Я співала, потім ішла й приділяла час моїм маленьким діткам.

– Ви двічі згадували про роль вашої мами у вихованні синочків. Няням не довіряєте, наскільки я розумію?

– Складно довіритись, оскільки в мене такий робочий графік, що можу на цілу добу іноді затриматись. Зараз хлопці старші, тому я підшукала таку людину і довіряю їй. Інколи вона допомагає, бо навіть мамі важко одній з 2-ма хлопцями справлятися, тому треба їй також помічницю.

– Характером сини вдалися до тата чи до мами?

– Старший до тата. Він такий наполегливий, шустрий. Це просто копія чоловіка. А менший більше до мене вдався: спокійніший, він у нас такий… просто котик. Я завжди кажу до нього: “Ти – мій котик”. Увечері він лягає і каже: “Ма-ма-мяу”. Зі слова “мама” переходить на слово “мяу”. От такий він у нас.

– Не думали над тим, щоб подарувати хлопчикам сестричку?

– Думали, звісно. Бо хочеться донечку. Взагалі діти – це сенс життя. Вони наповнюють його чимось таким важливим. Це все дуже класно: популярність, слава… Але коли ти приїздиш в сім’ю, коли в тебе є рідні, які тебе підтримують, розуміють, то це прекрасно. Не завжди все йде гладко, втомлюєшся інколи, а коли є підтримка і діти, яких ти дуже сильно любиш, то розумієш, що основне в житті. Бо сьогодні ти можеш бути популярним, а завтра – ні, але головне, що є сім’я. Те, що ми усі повинні цінувати і докладати максимум зусиль, щоб зберегти, навіть коли бувають нелегкі моменти.

– Із усіх композицій, які виконуєте, є одна улюблена?

– Важко виділити щось особливе, бо я стараюся писати пісні, які мені близькі, які я із задоволенням виконую на сцені. Писати їх лише для кількості бажання немає. Розумію, що композиція має знайти свого слухача. Для мене кожна моя пісня є рідною.

– Що хотіли б побажати читачам “БУГу”?

– Щоб усі були здоровими, бо коли ти здоровий, то можеш творити, працювати. І я сьогодні згадувала про дійсно важливі цінності – любов, сім’ю, дітей, повагу один до одного – тому бажаю усім сімейного затишку, тепла і безумовно того, що хоче вся Україна – миру і спокою.

Розмову вела Юлія Ховайло, інтернет-видання “БУГ”