Про роботу, кар’єру, успіхи і ворогів: інтерв’ю з керуючою справами Володимир-Волинського міськвиконкому Іриною Ліщук

Приводом для розмови з керуючою справами міськвиконкому Іриною Ліщук стало запитання від читачки, яке стосувалося медицини – однієї зі сфер, якими опікується наша співрозмовниця. І хоч Ірина активно спілкується з містянами у соцмережах, відповідаючи на подекуди дуже гострі репліки і зауваження, та медійною особою її не назвеш.

Журналістка “Слово правди” Віталіна Макарик поговорила з Іриною Ліщук про роботу, кар’єру, успіхи і навіть ворогів.

– Ірино, давайте для початку з’ясуємо для читачів: чим, власне, займається на роботі керуюча справами?

– Маю багато функціональних обов’язків. За мною закріплена координація роботи всіх установ освіти, медицини, на мені лежать обов’язки голови комісії у справах захисту прав дітей, усі сім’ї, які перебувають у складних життєвих обставинах, діти-сироти, «статусні» діти – ми займаємося такими проблемами. Також у моєму віданні ЦНАП – та вотчина, з якої я перейшла у міську раду і яка й лишилася за мною. Є й багато інших поточних справ по господарству, по виконкому.

– Але освіта, скажімо, має окреме управління, є й своя служба у справах неповнолітніх. Ваша роль полягає у посередництві між цими установами та міською радою?

– Так, оскільки у нас нема заступника міського голови з гуманітарних питань. Після того, як рада не затвердила у штатному розписі цю посаду, всі гуманітарні галузі поділили між собою інші заступники. Мені от дісталися освіта й медицина, згодом додалися і громадські формування.

– Якраз ці сфери – медична, освітня, надання адмінпослуг – були змушені переформатувати свою роботу на час карантину. Як із цим впоралися у місті?

– Можу сказати, що коронавірус і карантин додали нам сил, примусили шукати можливості працювати в іншому форматі. Ми всі освоїли електронні системи, навчилися ефективно комунікувати в зумі, скайпі, вайбері та інших додатках, практично всі наради перейшли у смартфон, усі зустрічі на робочому місці проводилися онлайн. Єдині офіційні заходи, які не змогли перевести у такий формат, – це засідання міськвиконкому та сесії міської ради. Тому що за вимогами Кабміну потрібна була електронна ідентифікація кожного депутата чи члена виконкому, тож система «Голос», якою користуються на сесіях міські обранці, вимагала оновлення й чималих додаткових витрат. Тому ми вирішили не витрачати ці кошти, а всі питання розглядати в робочому порядку. Один раз збиралася позачергова сесія міської ради, й оце зараз провели чергову у приміщенні КМЦ.

– Розкажіть, як загалом виглядає ваш робочий день?

– Він починається рано, о пів на восьму намагаюся бути на роботі, подивитися господарство, забезпечити належні умови функціонування міської ради. Потім починаються наради, треба бігти то в школу, то в лікарню, то проводити комісію, приймати людей, їхати на виклик… День закінчується не раніше сьомої вечора. Роботи насправді дуже багато. А ще ж треба з громадянами поспілкуватися, які пишуть і публічно, і в приватні повідомлення або ж на офіційну сторінку.

– Із чим найчастіше звертаються до вас містяни?

– Останнім часом всі питання стосуються медицини: чому так довго чекати на результати ПЛР-тесту, чому не можна лягти на планову госпіталізацію. Є й такі, що мають нагальні проблеми у сфері соцзахисту. Люди, які втратили роботу через коронавірусну пандемію, просять про матеріальну допомогу. Є й, так би мовити, «постійні відвідувачі», які завжди мають ряд пропозицій чи зауважень.

– Власне, і до редакції звернулася читачка з питанням, чому у нашому ТМО нема МРТ і коли воно з’явиться. Від себе розширимо запитання: чи є план розвитку медичного закладу, впровадження яких процедур передбачене у найближчому майбутньому?

– Міська влада впродовж останніх двох років докладає чимало зусиль, аби поліпшити матеріально-технічну базу лікарні. Тільки у цього року на«медичні»видатки з міського бюджету спрямовано понад 20 мільйонів гривень. Хтось скаже, що ремонт даху – не найважливіше, але спробуйте попрацювати в операційній, де зістелі тече. Медицина – це галузь, яка вимагає чимало вкладень.

Ми маємо надзвичайно великі плани на розвиток медзакладу. Вторік відкрилося відділення гемодіалізу, для якого залучили понад чотири мільйони донорських коштів, від приватних інвесторів. Також відділ охорони здоров’я разом з «вторинкою» написали проект на японський грант, дуже сподіваємося, що він виграє. Його результатом стане придбання бронхоскопа вартістю понад два мільйони гривень. Це прилад, який дозволить робити малоінвазивні операції й маніпуляції на органах дихання – наприклад, у випадку, коли дитина вдихнула або проковтнула сторонній предмет.

Зараз ми придбали фіброгастроскоп, за який з міського бюджету заплатили понад 2,3 мільйона гривень. Це дуже потрібний діагностичний прилад, який дозволить проводити гастроскопію, колоноскопію та інші процедури, які стосуються шлунково-кишкового тракту.

– А чи є в лікарні спеціалісти, які готові на цьому обладнанні працювати? 

– У нас нині ведеться ретельна кадрова робота. Адже, дійсно, можна купити апарат, але якщо нема навченого фахівця, то він так і припадатиме пилом. Виділено 50 тисяч гривень «підйомних» молодим лікарям, допомагаємо їм розв’язувати житлові проблеми, нещодавно троє медиків отримали службові квартири. Думаю, таку роботу продовжуватиме і міська рада наступного скликання, в якому б складі вона не зібралася.

Але зараз спільна проблема «вторинки» – достойна зарплата лікарів. Генеральна директорка ТМО Тетяна Ващук стоїть на позиції, що медиків потрібно мотивувати достатньо високою платнею. Цього року лікарня проводила день відкритих дверей, до нас прийшло більше 20-х лікарів-інтернів. Завідувачі відділеннями змогли безпосередньо поспілкуватися з ними і відібрали перспективних, вмотивованих лікарів – травматологів, невропатологів, які розпочнуть роботу в ТМО. І – так, ми маємо людей, які зможуть працювати на придбаному апараті. Всі інші мають потенціал, щоб, пройшовши курси, зуміти опанувати нове обладнання.

– То як щодо МРТ?

– Сесія міської ради прийняла програму, де цей апарат передбачений. Але оскільки це дуже дороге обладнання вартістю 7-10 мільйонів, ми розраховуємо на те, що наша лікарня буде опорною і зможе взяти участь у державній програмі «Велике будівництво», в рамках якої передбачена реконструкція приймальних відділень з встановленням діагностичного обладнання. Тож, якщо все вдасться, ми зможемо розбудувати наше приймальне відділення, включно з появою МРТ, за державний кошт.

– Ірино, ви одна з тих чиновників, які дуже активні в соцмережах. Як вважаєте зі свого досвіду, така присутність в інтернет-просторі виправдана? Вона приносить користь у роботі?

– Часом мені закидають, навіщо я витрачаю час на «ботів». Навіть якщо я спілкуюся з “ботом”, за ним все одно стоїть реальна людина, зі своїми потребами, проблемами. Я з категорії тих чиновників, які вважають, що спілкування з людьми потрібне. Чому іноді відповідаю гостро? Бо не терплю хамства ні від реальних людей, ні від «ботів». Про найболючіше завжди можна порозмовляти конструктивно, чемно. Такий діалог сприймається належно, навіть якщо питають не завжди про приємне.У мене на цей випадок загострене почуття справделивості. Коли працювала у ЦНАПі, люди зверталися до мене і вночі, й у вихідні. І досі нікому не відмовляю, максимально намагаюся допомогти. Маємо багато успішних історій, коли нам вдалося вирішити важливі для громадян питання. Найцікавіша з них – про те, як ми шукали коріння австралійки польського походженння пані Галіни, родина якої жила у Володимирі. Відшукали на цвинтарі могилу, імовірно, її бабусі, згодом вона приїхала. Ми досі спілкуємося з нею.

– Не секрет, що в нашому суспільстві жінці досить складно побудувати кар’єру у владі – з різних причин. Поділіться, будь ласка, як вам це вдалося? Хто допомагав, підтримував?

– Так склалося, на жаль, що я росла без підтримкибатька, рано лишилася без мами. Але мене Бог благословив хорошим чоловіком, його доброю родиною, які стали моєю опорою і підтримкою в усьому. Я ж ніколи не ставила собі мети зробити кар’єру чи пробитися у владу. Просто працювавала, віддано і важко. Очевидно, це помітили й запропонували підвищення. Але роботи лише побільшало. Мені не соромно за жодну свою посаду. Скрізь, де працювала, ми писали проекти, вони були успішними. Великою мірою завдяки моїм зусиллям вдалося знайти грантову підтримку й відкрити у Володимирі сучасний комфортний ЦНАП. Хоч і мало хто вірив, але нам це вдалося. Ми працювали з депутатами міської ради, впровадили сюди систему “Голос”. Влада має працювати максимально відкрито і прогнозовано, тому вдосконалили сайт, «завели» ряд електронних інструментів демократії. Зроблено багато, і в кожен цей успіх вклала часточку себе.

– Висока посада тягне за собою велику суспільну увагу, іноді не дуже здорову. Чи є у керуючої справами вороги?

– Ні, немає. Недоброзичливці – так, трапляються. Я ж не ідеал, щоб усім подобатися. Якщо є можливість у законний спосіб розв’язати проблему людини, зроблю все від мене залежне, аби надати допомогу.