Неля Гашинська: “Про безпеку і комфорт залізничного транспорту дбають 34 працівники”
Щодня на станцію Володимир-Волинський прибуває кілька пасажирських та чимало вантажних потягів. Із цього понеділка «Укрзалізниця» запустила ще один – новий регіональний експрес-потяг за маршрутом Львів-Ковель, який курсуватиме чотири дні на тиждень: у п’ятницю, суботу, неділю та понеділок.
Напередодні професійного свята – Дня залізничника ми вирішили поцікавитись у керівника Володимир-Волинської станції Нелі Гашинської, чим живе залізниця, з якими проблемами зіштовхується, які маршрути пасажири обирають найчастіше? А ще нам вдалося познайомитися з однією з найкращих працівниць з багаторічним стажем, для якої її щоденна робота – немов свято, – пише Слово Правди.
– Про безпеку і комфорт залізничного транспорту дбають 34 працівники, – розповідає начальник станції Неля Гашинська. – Серед них – як молоді спеціалісти, так і люди, котрі пропрацювали не один десяток літ, продовжують трудитися та ділитися досвідом з молодшими колегами. Це – Галина Кавун, Тетяна Біліщук, Олександр Ющук, Микола Озірський, Дарія Серафін, Лілія Старкова. Приємно відзначити, що у нашому колективі трудяться цілими родинами. Однією з таких є сім’я Серафінів.
Загалом, усі хто працює на залізниці, відповідально ставляться до своїх обов’язків, забезпечуючи безпеку пасажирських та вантажних перевезень. Проте не обходиться й без проблем. Зокрема найболючішим є питання відшкодування компенсації органами самоврядування перевезення приміським транспортом пільгової категорії пасажирів. Наразі це питання вирішується. Хочу додати кілька слів щодо пасажиропотоку. Мушу визнати, у порівнянні з минулими роками, він зменшився, хоча й не набагато. Першочергова причина, на мою думку, це низький рівень життя людей. Менше стали їздити на зимовий відпочинок. А ось влітку бажаючих засмагнути вистачає. Щоправда, тепер замість Криму люди надають перевагу відпочинку в Одесі, Херсоні, Бердянську… Збільшується потік і в часи студентських канікул. Як бачимо, життя на залізниці не зупиняється ні на мить.
За плечима чергової по станції Дарії Серафін – тридцять шість років стажу. Родом жінка з Івано-Франківської області. А от на Волинь приїхала після навчання у Львівському технікумі залізничного транспорту. Саме там познайомилась там зі своїм майбутнім чоловіком – волинянином, який переманив її до Володимира.
– Працювати на залізниці з дитинства було моєю мрією. Ще маленькою бігала на станцію, де працював мій дядько, проводила там багато часу, – розповідає пані Дарія. – Любила спостерігати за потягами, які постійно кудись рухались, за пасажирами, котрі зустрічалися і прощалися на вокзалі, де перепліталися багато людских доль. А коли підросла, втілила задумане в реальність. Мій трудовий стаж розпочався у 1980 році на рідній Франківщині, після переїзду до Володимира, влаштувались разом із чоловіком на станцію. Він трудився машиністом тепловоза і кілька років тому пішов на пенсію, а я продовжую нести чергування. Місце батька зайняв один із наших синів, інший працює разом зі мною, трудиться тут і невістка, але зараз вона перебуває у декретній відпустці.
До службових обов’язків Дарії Серафін входить забезпечення безпеки руху, керування рухом потягів на станції або в межах закріпленого району, контроль за дотриманням правил охорони праці тощо. Щодня, розповідає жінка, тут обслуговують кілька десятків вантажних і пасажирських перевезень, серед яких одна пара міжміського напрямку – Львів-Київ, п’ять пар приміських, днями додався ще один – Львів-Ковель-Львів. « Протягом усіх років, що тут працюю, – признається пані Дарія, – у залізничній галузі, відбулося чимало змін, вони вимагають перепідготовки, нових знань, тож доводиться постійно вчитися і вдосконалюватися. Може, кому й важко повірити, але ця робота – моє життя».
