<

«Найбільше пишаюсь своєю сім’єю і колективом, з яким працюю», – Олена Касянчук

Цей запис опубліковано більш як рік тому
19:15 | 27.05.2021 / Інтерв'ю / , /
Перегляди
341
/ коментарі 2

Днями голова Литовезької громади Олена Касянчук відсвяткувала 40-річний ювілей. Напердодні важливих дат часто підбивають певні досягнення. Тому журналісти БУГу вирішили поспілкуватися з ювіляркою.

Інтерв’ю з Оленою Касянчук вийшло дуже теплим і відвертим, а сама іменинниця запрезентувала себе як відкриту, просту і щиру особистість з амбітними планами щодо розвитку рідної громади.

Очільниця громади розповіла про мотивацію, про перші кроки на посаді голови, про перші здобутки і перепони, і звичайно, про плани на майбутнє. А ще зізналась, що ж робить її щасливою, на кого рівняється у житті та про що мріє.

Розкажіть трішки про себе. Звідки ви, з якої сім’ї, де працювали раніше?

Я корінна жителька села Литовеж. І сім’я моя також. Виросла тут і живу досі. В тій самій батьківській хаті. Мій тато більше 40 років пропрацював головним механіком в Укртелекомі у Нововолинську. Зараз він на пенсії. А мама досі працює кухарем в Литовезькій школі. Що стосується мене, то з 2000 року працювала вчителем української мови і літератури в Литовезькій школі, яку сама закінчила. А в грудні 2016 року мене спочатку обрали депутатом Литовезької сільської ради, а опісля секретарем. І я перейшла працювати в сільраду.

Чому вирішили балотуватися на голову громади? Чи думали років 5 тому, що очолите громаду?

Знаєте, 5 років тому я навіть не думала, що стану депутатом. Це вийшло якось випадково і несподівано навіть для самої себе. Видно, так потрібно було по житті. А головою вирішила балотуватися теж завдяки певним випадкам. Працюючи в сільраді, дуже здружилася з колективом. І старалася старанно виконувати свої обов’язки. Оскільки для мене все було нове, то постійно навчалася, дізнавалася усі нюанси моєї посади. І не тільки своєї. Частенько доводилось виконувати обов’язки голови громади. І ось сам колектив запропонував мені стати головою громади. Колеги запевнили, що підтримають мене. І тільки тому я погодилася.

Не жалієте про своє рішення? Не було думки: «А чи впораюсь?», коли починали працювати?

Знала, куди йду і що мене чекає. Працювати не легко. Опоненти, які не пройшли, намагаються всіляко «пхати палки в колеса», розпускати різноманітні неправдиві чутки, побрехеньки, ведуть проти мене брудні ігри і заважають моїй роботі. Але мене дуже підтримує мій колектив, який складається з хороших фахівців і надійних соратників, тому продовжую працювати задля розвитку рідної громади.

А сумніви і певні побоювання у мене є завжди. Наприклад: може я щось не так роблю, чи: а раптом не справлюся? Бо коли працювала вчителем, то за плечами була спеціальна освіта і вже якийсь досвід. А виконувати цю роботу, мене ніхто не вчив. Ти набиваєш ґулі і йдеш далі. До того ж відповідальність за все величезна: за всю територію, за кожного жителя.

З чого почали на посаді?

Першочергово, трішки оновила штат сільської ради. У нас якраз фінансовий відділ утворювався, то я поміняла фінансистів. Взяла двох людей, на яких можу покластися. Адже фінанси – це одне з найголовніших в громаді. І вони мають бути в надійних руках.

Є три сфери в яких, зазвичай, громади стикаються з найбільшою кількістю проблем: освіта, медицина і надання адміністративних послуг. Який стан справ у цих сферах у вашій громаді?

На першій же сесії ми прийняли рішення про відокремлення нашої первинної ланки медицини. До тих пір ми були в Іваничівському ЦПМСД. Ми з депутатами, я їх все таки переконала, прийняли рішення про створення свого Центру медико-санітарної допомоги. Назвали ми його Литовезька амбулаторія. Це пов’язано з тим, що коли ми були в Іваничівському ЦПМСД, то медицини як такої у нас не було.

Хоча у нас є два сімейних лікаря, які мали плюс-мінус дві тисячі підписаних декларацій, ще у нас є 5 ФАПів і одна амбулаторія. Але усі ФАПи чомусь були закриті і працювала лише одна амбулаторія.

Тому ми від’єдналися, призначили Івана Івановича Іванчука головним лікарем. Наразі вже маємо ліцензію і підписаний договір з Національною службою здоров’я України. Хоча в це ніхто не вірив. Зараз в нашій амбулаторії завершується ремонт. По селах: в Заболотцях, Мовниках і Заставному сімейні лікарі проводять виїзні прийоми.

Освіта у нас в хорошому стані. У всіх навчальних закладах ми зробили ремонти. Минулого року відремонтували харчоблоки в Литовезькому й Заболотівському ліцеях. Усі наші дітки і шкільного, і дошкільного віку забезпеченні можливістю здобувати якісну освіту в хороших умовах. З цим проблем нема ніяких.

ЦНАП ми також відкрили ще в 2017 році. Знаходиться він поки в нашому Будинку культури і надає досить широкий спектр послуг. Ми подали заявку на отримання державної субвенції на розбудову ЦНАПу. Надіємось, що отримаємо її. Бо в нас вже навіть розроблена Проєктно-кошторисна документація на реконструкцію приміщення старої школи в Литовежі під ЦНАП і адмінбудівлю. Потрібні кошти. Загальна вартість робіт – до 7 мільйонів гривень і на обладнання ще мільйон. Все відбуватиметься на умовах співфінансування з місцевого бюджету: на реконструкцію – 15% і на обладнання – 30%. Але ми згідні.

На чому цьогоріч робите акценти у своїй роботі?

На дорогах. Бо вони у нас в дуже поганому стані. Фактично їх у нас немає зовсім. Цьогоріч в нашому бюджеті заклали кошти на ремонт комунальних доріг. По трошки намагаємося їх робити. Але у нас є 4 обласних дороги. На таку маленьку громаду, як у нас, це багато. Усі села поєднані між собою обласними дорогами. І добитися їх ремонту дуже важко. То я майже щотижня їжджу до Луцька.

Прошу там у вищого керівництва, вибиваю. І вже є, як кажуть, вогник в тунелі. Можливо, вдасться розпочати цього року дорогу з Литовежа на Іваничі. То це вже хоч щось. Бо коли перевізники відмовляються автобуси пускати в наші села, то вже катастрофа. І я ніяк не можу на це вплинути, бо розумію, що там ями в коліно. Зараз Кречів лишився відрізаним від цивілізації, бо автобус перестав туди їздити. Намагаюся вирішити це питання на обласному рівні.

Також ми впорядкували роботу нашого комунального господарства. Спочатку вони працювали по актах виконаних робіт. Але виходило, що в червні в них була робота, наприклад, косіння трави і відповідно зарплата, але ось в грудні вони не могли нічого заробити. Зараз ми фінансуємо їхню заробітну плату з місцевого бюджету. А вже на пальне і на запчастини вони заробляють самостійно. І наші комунальники наразі працюють значно краще й ефективніше.

Які проекти ви плануєте втілити в життя найближчим часом?

Треба наш Будинок культури, який знаходиться в центрі Литовежа, перекрити, бо він у дуже поганому стані. Там тече дах. Нам пообіцяли зробити це за кошти соцеконому. Надіюсь, що так і буде. Бо треба до 1,5 мільйона гривень, а це чимало.

Хочемо ще, щоб у нас працював поліцейський громади. Цього року плануємо зробити поліцейську кімнату для нього. Бо нам сказали, якщо ми організуємо робоче місце, то і шерифа тоді дадуть. Бо за правопорядком в громаді теж потрібно стежити.

Хочеться впорядкувати спортивну інфраструктуру. Бо в нас немає майданчиків для підлітків. Я б хотіла, щоб у кожному селі для них були якісь тренажери.

У наших ФАПах плануємо косметичні ремонти зробити.

Чи плануєте залучати інвесторів? Що ви можете їм запропонувати?

Запропонувати ми можемо багато чого. У нас розроблений інвестиційний паспорт громади. Також є багато земельних ділянок. Зокрема, й під будівництво. Наприклад, під сміттєпереробне підприємство, під міні-заводи чи тепличні господарства. У нас є ділянки під сонячні батареї.

Історія села Литовеж багата унікальними відомостями, зокрема – про так званий «замок» городище. Як гадаєте, можна тут «просувати» туризм?

У нас дуже хороше географічне розташування. Зараз розробляємо туристичний маршрут по нашій громаді. У нас лише протяжність річки Буг по нашій місцевості – 59 кілометрів. Прагнемо організувати у нас сплави, починаючи від Заставного і закінчуючи в Кречеві. І по дорозі у нас є готельно-ресторанний комплекс «Бобри», де можна зупинитися туристам. Маємо, що показати і про що розказати. Зокрема, урочище «Замок», де ведуться розкопки, нещодавно ми відродили наш музей.

І давайте перейдемо трішки до особистого. Хто для Вас є прикладом та зразком?

Зразком для мене є моя мама. Бо вона повністю віддається своїй роботі і відноситься до своїх обов’язків дуже відповідально і сумлінно. Мама протягом багатьох років працює в школі одночасно і кухарем, і завгоспом. І зараз, об’їжджаючи інші навчальні заклади, я вже можу порівняти роботу там і мамину. Різниця очевидна. І не все впирається в кошти, значно більше залежить від бажання працівників і від їхнього вміння працювати, спілкуватися з людьми, організовувати роботу інших.

В мене мама дуже активна, вона постійно хоче щось зробити, змінити, ще більше покращити. Також я багато чого хорошого почерпнула від свого колишнього керівника – директорки школи Тетяни Іваницької. Вона завжди казала: «Вчіться чути людей». От я й намагаюся чути людей та їхні проблеми.

Як вам вдається поєднувати керування громадою й своє сімейне життя?

Пощастило, що живу разом з батьками, які мені дуже допомагають. Також вже можу покластися на свого старшого сина. Він в мене дорослий, йому 17 років. То він дуже допомагає і по господарству, і по догляду за моїм меншим сином, який ходить в 3 клас. Чоловік мій, який раніше працював на шахті, вже звільнився. То мені стало ще легше.

Що робить вас щасливою?

Перш за все, моя сім’я. Бо вони мене завжди розуміють, чують і в усьому підтримують. Бо якщо нема взаєморозуміння з найближчими людьми, тоді тобі нічого не хочеться. Тоді не буде ніякого бажання працювати й чогось досягати. Також однодумці на роботі. Це теж великий плюс. Вони переживають всі труднощі й невдачі разом зі мною, але завжди мене підтримують і допомагають.

Ювілей – це завжди можливість підсувати свої здобутки у житті. Що вам вдалося втілити із задуманого і чим пишаєтеся найбільше?

У першу чергу пишаюся своєю сім’єю. У мене хороший чоловік, два сини. Я щаслива в житті. Також у мене хороша робота і хороший колектив. І я вірю, що ми реалізуємо усі наші плани.

І на самкінець, зізнайтесь про що ви мрієте?

У мене все добре в сім’ї, то так само хочу, щоб і в моїй громаді все було добре, щоб до нас хотіли їхати, щоб у нас було гарно і комфортно. Щоб усі дороги і будівлі були відремонтовані, щоб у громаді була хороша атмосфера.

коментарів: 2
  1. Цій бабушці 40 років?!
    Оленко, шось з цим треба робити!

    Іван Войтюк ше мешкає в Литовежі чи нє? Йому десь приблизно 65 мабуть.

  2. Щоб Кречів не був відрізаний від цивілізації потрібно ремонтувати туди дорогу,а не Литовеж-Іваничі.Литовеж цвіте і пахне за рахунок других сіл,в Литовежі планується і одне і інше,а в Кречеві – ремонт дитячої площадки…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *