ІНФОРМАЦІЙНИЙ САЙТ ЗАХІДНОЇ ВОЛИНІ!
Середа, 24 травня 2017, 08:59

Катерина Рожок: “Ми створили уже три мультфільми, і в кожного – свій сюжет і свої акценти”

1+


Де народжуються мультфільми? Не лише у надсучасних кіностудіях далекого Голлівуду, а й у нас під боком. Яскраву мальовану анімацію вже не один рік створює учениця Зимнівського НВК «школа-ліцей» Катерина Рожок. Нещодавно дівчина з авторським мультфільмом «Естафета добра» перемогла у Всеукраїнському конкурсі проектів з інформатики «Весела наука» у номінації «Анімація».

Ми розпитали у Катрусі і її наставника, вчителя образотворчого мистецтва, художньої культури і трудового навчання Зимнівського НВК Олександра Гудима, як їм вдалося стати аніматорами і створити у школі міні-мультиплікаційну студію, – пише Слово Правди.

– Розкажіть, із чого все почалося? Чия це була ідея – створювати мультфільми?

Катя:
– Почалося усе із підготовки наукової роботи на секцію мистецтвознавства Малої академії наук. У восьмому класі я писала звичайне дослідження про творчість художниці Євгенії Гапчинської. А потім Олександр Богданович запропонував створити щось своє. Я згадала свою дитячу мрію – мультфільми. У дитинстві часом плакала над диснеївською «Білосніжкою», а мама казала, що вимкне її взагалі, якщо я так засмучуюся. На що я відповідала: «А я сама собі продовження намалюю!» Вирішила з допомогою вчителя втілити свої слова і запропонувала зайнятися анімацією.

Олександр:

– Одного дня Катруся підійшла й озвучила свою ідею щодо анімації. Я не відмовляв її, лише уточнив, чи усвідомлює вона обсяг роботи, який доведеться виконати. Але Катя вже загорілася цим бажанням. Почали пробувати – в першу чергу, шукати інформацію про анімацію і про те, як вона створюється, які технології використовуються при цьому. Взялися вивчати це питання – історію анімації, технології. Як виявилося, це надзвичайно цікавий і об’ємний вид мистецтва.
Катруся розповідає, як у дитинстві ставила діснеєвські мультфільми на паузу і перемальовувала кадри. Тому серед усіх технологій – а їх є дуже багато! – ми обрали саме ту, за якою створював мультфільми Волт Дісней. Це класична мальована анімація – водночас і найлегший, і найважчий вид. Пам’ятаєте, як у дитинстві багато хто малював на кутику блокнота зображення, які ніби «рухалися», коли блокнот швидко гортати? У цій анімації принцип той самий – зміна кадрів, і чим їх більше, тим кращим буде рух. В ідеалі – намалювати 24 кадри на кожну секунду показу. Звучить досить просто, правда ж? Але складність полягає у тому, як зробити цей рух природним, щоб персонаж рухався ще й цікаво, щоб він був харизматичним і передавав емоцію. Без художніх навичок Катрусі це було б неможливо зробити.

– Катю, де ти вчилася малювати?

– Ще змалечку, років з п’яти, я всюди і завжди малювала. Коли вдома закінчувався папір, мама видавала мені рулони старих шпалер – я ділила їх на аркуші і вкривала малюнками. Тож коли трохи підросла, мама віддала мене у художню школу. Там мені дуже подобалося, учителі, з якими працювала, –Ярослава Михалик, Інна Гарголь, Андрій Михалик – надихали і мотивували на нові звершення. І після закінчення художньої я малювати не покинула.

– Розкажіть, як відбувається створення мультфільмів?
Катя:
– У будь-якому фільмі, анімаційному у тому числі, головне – ідея. Ми створили уже три мультфільми, і в кожного – свій сюжет і свої акценти. Найперший називається «Мирося» і присвячений актуальній темі АТО. Ця тема не оминула і мене, адже мій тато теж воював на Сході. Тому перший мультфільм висловлює це дитячепрагнення миру. Звідси й назва – ім’я головної героїні, дівчинки Миросі, тато якої пішов в АТО, а вона залишилася з мамою. Мультик цей більш розважального характеру – ми не хотіли тиснути на глядача серйозністю теми. Тому дівчинка бавиться, пустує, робить різні пакості. Але коли сідає малювати, то зображає танк під українським прапором, а потім – щасливу сім’ю. Мультик закінчується хеппі-ендом: тато Миросі повертається додому.

Другий мультфільм більш повчальний, розповідає про стосунки у сім’ї, про те, як старша сестричка піклується про молодшого братика, вкладає його спати. А третій – «Естафета добра» – зачіпає актуальну для школярів тему. Ми звернули увагу на те, що діти на перервах, та й поза школою часто проявляють агресивну поведінку. Тому вирішили зробити анімований ролик, який надихне їх робити простенькі добрі справи, ті дрібнички, які приносять у життя позитив і надихають. І не розказувати історію одного тільки персонажа, а показати колообіг добра.

Так ми розробили шість героїв – їхні моделі поведінки, образи, зовнішність, одяг, наділили харизматичністю, дали їм імена. Кожен із них – особистість. Щоб зображення персонажів контрастувало із фоном, він промальовувався олівцями, чорною ручкою. А персонажів-героїв розфарбовували у програмі.

Олександр Гудим:

– Технологію класичної мальованої анімації, до якої ми звернулися, придумав Волт Дісней ще у 30-х роках ХХ століття – цей час називають «золотим віком» анімації. Полягала вона у тому, що на спеціальних прозорих пластинках-целулоїдах створювався мультиплікат. Пластинки кріпилися на спеціальному анімаційному столі з підсвіткою. На кожній із них малювався окремий кадр. Вони одна на одну накладалися, і було помітно, як змінюється рух. На сучасному етапі ця технологія не використовується через свою дороговизну, та й із появою комп’ютерної техніки вона дещо видозмінилася. Але у подібному напрямку аніматори працюють і досі. Це називається «покадрова анімація».

– Що у цьому процесі було найважчим і скільки часу займала робота над одним мультфільмом?
Олександр:

– Найскладніше – правильно виставити швидкість кадрів, аби рухи персонажа були природними. Важко було зафарбовувати персонажів, виникали несподівані технічні нюанси.
Катя:

– Створення мультфільму – з малюванням, монтажем – зайняло близько трьох місяців. Незважаючи на уроки і домашні обов’язки, доводилося щодня знаходити час і малювати. Але це не було для мене тягарем – я займалася тим, що люблю.

– Чи мають герої мультфільму реальних прототипів?

Катя:
В останньому, на відміну від попереднього, – ні. Попередній, про братика і сестричку, має реальних прототипів, від яких персонажі перейняли зовнішність та «голос». Це моя молодша сестра і наш найменший брат, їм на той час було 13 і 5 років відповідно.

Щоз мінили ми? Прозорих пластин ми б не накуплялися, боце б вийшло надто дорого. Зате своїми руками виготовили спецальний анімаційний стіл. І тоді на тонесенькому папері Катя малювала кадри майбутньогомультфільму, які листочок за листочком накладали один поверх іншого. Фон йшов окремо, анімувати на кадрах треба було лише персонажів. Після того, як персонажі були створені, вони обводилися маркером, аби промалювати замкнений контур. Далі увесь промальований матеріал, який зветься мультиплікат, сканувався і закидався у комп’ютерну програму TVPaintAnimation. У ній ми виконували монтаж, накладали спецефекти, експериментували зі звуком. Наш перший мультфільм має звукові ефекти, другий – озвучення голосом, а третій виглядає як своєрідний кліп із музичним супроводом, по суті, соціальний ролик.

– Початковою метою вашої анімаційної творчості була участь у конкурсі-захисті наукових робіт МАНу. Якими були відгуки, який результат?
Олександр :
– Для МАН ми три роки створювали мультфільми. Спершу наша робота не посіла призового місця, а далі займали на області другі місця. В 11 класі з мультфільмом «Естафета добра» Катруся впритул наблизилася до першого місця, але балів за контрольну трішки не вистачило. Та сама робота членам журі сподобалася надзвичайно. До речі, нам розповідали, що другий мультфільм хтось із науковців використовував при захисті своєї дисертації у Східноєвропейському університеті. Казали, що це справді свіже віяння. Бо мальованою анімацією у нашій області більш ніхто не займається.

Окрім самого мультфільму писали теоретичну частину, тому почувалися у цій сфері впевненими і «підкованими»: досконало вивчили історію мальованої анімації, її технологію, окреслили актуальність і важливість нашої роботи для української анімації.

– Але справжнє визнання мультфільми здобули на інших конкурсах?

Олександр Гудим:

– Не здобувши першого місця з науковою, вирішили не зупинятися. І знайшли два тематичних конкурси – всеукраїнський і міжнародний. В результаті і там, і там здобули перемогу. Першим був міжнародний конкурс веб-дизайну та комп’ютерної графіки, але він був заочним, так званий бліц-конкурс, тому не передбачав захисту роботи. Я заповнив заявку (за правилами, реєструватися має вчитель), надіслав роботу – і чекали результатів. Номінації були окремо розділені відповідно до вікових категорій. Наша називалася Flash-анімація, і там ми посіли друге місце.

А ось всеукраїнський конкурс «Весела наука» виявився цікавішим і в плані організації, і в плані наповнення. Там було шість категорій – анімація, короткометражний фільм, графіка, соціальний ролик, мобільний додаток та інші. Ми, звісно, у першій. На конкурс надійшло близько 680 проектів з усієї країни. У кожній категорії до фіналу проходило лише десять. Якогось дня, зайшовши на сайт конкурсу, побачив, що наш проект – у числі фіналістів. І ось 8-9 квітня ми поїхали в Одесу. Там треба було захищати сам проект, щоб визначити своє місце у рейтингу десяти найкращих.

Катя :

– Подолавши довгу дорогу, були дуже виснажені. Одеса зустріла дощовою погодою. Але коли знайшли ліцей «Чорноморський», де відбувався фінал конкурсу, опинилися у приємному товаристві, оточені теплом і увагою. Все було організовано на відмінно. Хвилювалася дуже, поки не захистилася. Поки чекали своєї черги, дивилися проекти учасників в інших номінаціях. В анімації були різні, зокрема і суто інформативні. Наш вирізнявся тим, що мав помітну мистецьку складову. Після презентації сподівалися, звісно, гарних результатів, але були готові до будь-якого висновку журі.

– Очікування результатів було хвилюючим?

Катя:
– Звісно! Хоча час чудово забавляли на цікавезних екскурсіях, які проводив сам директор ліцею. Було помітно, що він знає і любить своє місто, може годинами захоплено про нього розповідати.
Церемонія нагородження відбувалася у дуже гарній залі бізнес-центру. Нашу категорію нагороджували найпершою. Хвилювалася – чому довго не викликають? Виявилося, розпочинали із «бронзових» призерів. Я ж отримала диплом першого ступеня – і ще довго не могла повірити своєму щастю.

– Тож враження від конкурсу лишилося позитивним?

Катя:
– Шкодую лише про одне: що не зможу наступного року взяти участь у ньому, бо він лише для школярів. Але переваги його грандіозні – це й емоції, і досвід, і навчання. Справді «Весела наука».
Олександр:
– Цей конкурс дещо виходить за рамки шкільних знань. Саме тим він і цікавий При цьому, усі ці категорії страшенно актуальні і затребувані у сучасному світі. Це те, що у перспективі може приносити сучасним школярам прибуток.

– Плануєте і далі працювати у сфері анімації?
Олександр:
– Дуже хотілося б. Адже наші з Катрусею напрацювання дають привід для оптимізму. На конкурсі, подивившись роботи інших учасників, зрозуміли, що наші мультфільми мають досить високий рівень. Ще б пак, адже ми не лише вивчили принципи роботи Волта Діснея, а й дотримувалися їх! Але все насправді залежить, чи знайдуться учні, яким анімація достатньо цікава і які будуть готові працювати над нею, можливо – опановувати нові її види.

– Катю, оскільки ти вже певною мірою «профі», назви топ-3 мультфільми, які варто подивитися кожному.
Катя:
– Моє головне джерело натхнення – мультфільмами ВолтаДійснея. І ті, які він створював власноруч, і ті, що вироблялися його студією і надалі. Мій беззаперечний «хіт» – «Білосніжка». Також мультсеріал «Чіп і Дейл». А з нових, певно, найдосконаліше зроблений «Звірополіс». І окремо хочу виділити «Крижане серце», в якому чудове усе – і картинка, і озвучка.

– З мультиплікацією ти уже розлучатися не плануєш?

Так, після цих мультфільмів, остаточно визначилася, ким хочу стати, – аніматором. В Україні знайшла лише один виш, де можу здобути відповідний фах – це університет імені Карпенка-Карого, де є спеціальність «Режисер анімаційного кіно». Там навчають і малювати, і знімати, і монтувати. Сподіваюся, у мене все вдасться, і я буду просувати і розвивати українську анімацію.

Додати коментар


*

© 2017 Інтернет-видання "БУГ"